- •1. Сутність та структура світової економічної системи.
- •2. Передумови та причини формування світового господарства.
- •3.Критерії класифікації країн у системі світового господарства.
- •4. Загальні закономірності та тенденції розвитку світового господарства.
- •5. Фактори, що впливають на вибір моделі розвитку країни.
- •6. Макроекономічні моделі розвитку провідних країн світу.
- •7. Загальна характеристика країн з розвиненою економікою.
- •8. Загальна характеристика країн оеср.
- •9. Роль та значення оеср у системі світового господарства.
- •10. Економічний потенціал та динаміка зростання провідних країн світу.
- •11. Соціально-економічні проблеми розвинених країн та шляхи їх подолання.
- •12. Господарський механізм та його реалізація в провідних країнах.
- •13. Сутність та тенденції розвитку країн Західної Європи у другій половині XX ст.
- •14. Передумови виникнення та основні етапи розвитку європейської економічної інтеграції.
- •15. Загал. Х-ка та структура єс.
- •16. Структурні зміни в економіці єс та їх наслідки.
- •17. Розширення єс та його соціально-економічні наслідки.
- •18. Місце та роль єс у світовому господарстві.
- •19. Сучасний стан та тенденції економ. Розвитку кр. Єс.
- •20. Загальна характеристика країн, що розвиваються.
- •21. Критерії кваліфікації та структура країн, що розвиваються.
- •22. Економічний потенціал країн, що розвиваються.
- •23. Місце країн, що розвиваються, у системі світового господарства.
- •24. Економічні перетворення та перспективи піднесення країн, що розвиваються.
- •25. Загальна характеристика та особливості розвитку країн, що розвиваються.
- •26. Соціально-економічні проблеми країн, що розвиваються та шляхи їх подолання.
- •27. Загальна характеристика Японії.
- •28. Економічний потенціал Японії та динаміка її зростання.
- •29. Особливості економічного розвитку Японії у повоєнний період.
- •30. Економічна модель розвитку Японії.
- •31. Вплив валютно-фінансової кризи на економічне становище Японії.
- •32. Місце та роль Японії у світовій економіці.
- •33. Китайська модель ринкової економіки.
- •34. Загальна характеристика Китаю.
- •35. Економічний потенціал Китаю та його використання.
- •36. Макроекономічна модель розвитку Китаю.
- •37. Джерела піднесення та механізм перетворення економічної системи Китаю.
- •38. Зовнішньоекономічні зв’язки Китаю та їх роль у економічному піднесенні.
- •39. Економічний потенціал країн Центральної Азії та його використання.
- •40. Економіко-географічна характеристика країн Центральної Азії.
- •41. Місце та роль Центральної Азії у світовому господарстві.
- •42. Особливості економічних реформ в країнах Центральної Азії.
- •43. Соціально-економічна криза в країнах Центральної Азії у 90- ті роки XX ст.
- •44. Чинники стабілізації економічного розвитку країн Центральної Азії.
- •45. Економічні ознаки нових індустріальних країн . (нік)
- •46. Економічна модель та особливості розвитку нових індустріальних країн .
- •47. Фактори економічного зростання нових індустріальних країн .
- •48. Структура та загальна характеристика нових індустріальних країн
- •49. Вплив валютно-фінансової кризи 1990-х років на економічне становище нових індустріальних країн.
- •50. Місце та роль нових індустріальних країн у світовому господарстві.
- •51. Тенденції розвитку нових індустріальних країн у ххі ст.
- •52. Роль та місце країн Північної Америки у світовій економіці.
- •53. Особливості економічного розвитку сша у XX ст.
- •54. Структура економіки сша та тенденції її розвитку.
- •56. Сучасна макроекономічна модель розвитку сша.
- •57. Загальна характеристика та ознаки країн з перехідною економікою.
- •58. Сучасний стан та перспективи економічного розвитку Канади.
- •59. Причини та наслідки поглиблення трансатлантичного співробітництва між сша і Західною Європою.
- •61. Ринкова модель управління в країнах з перехідною економікою.
- •62. Трансформаційні процеси в країнах цсє.
- •63. Ефективність економічних моделей розвитку в окремих країнах.
- •64. Економічна криза в країнах Центральної і Східної Європи та шляхи її подолання.
- •65. Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн Центральної і Східної Європи на початку XXI ст.
- •66. Зовнішньоекономічна політика країн Центральної та Східної Європи.
- •67. Структура та особливості розвитку окремих країн Близького та Середнього Сходу.
- •68. Тенденції соціально-економічного розвитку країн Близького та Середнього Сходу у XXI ст.
- •69. Ресурсний потенціал країн Близького та Середнього Сходу.
- •70. Структурні зрушення в економіці країн Близького та Середнього Сходу у 1970-ті – 1990-ті рр.
- •71. Місце країн Близького та Середнього Сходу у світовому господарстві.
- •72. Історико-економічна характеристика Росії.
- •73. Роль та місце Росії у світовому співтоваристві.
- •74. Економічні реформи в Росії у період переходу до ринкових відносин.
- •75. Економічний потенціал Росії та його використання.
- •76. Росія в системі міжнародного поділу праці.
- •77. Соціально-економічні проблеми Росії на межі століть та перспективи їх подолання.
- •78. Вплив валютно-фінансової кризи на економіку Росії.
- •79. Стан та перспективи розвитку економічних відносин України з країнами снд.
- •80. Основні форми економічного співробітництва України з іншими країнами.
- •81. Структура та динаміка зовнішньоекономічних відносин України з країнами єс.
- •82. Місце та роль України в снд.
- •83. Стан та перспективи співробітництва України і сша.
- •84. Перспективи розвитку економічних відносин України з країнами, що розвиваються.
- •1. Сутність та структура світової економічної системи.
15. Загал. Х-ка та структура єс.
Європе́йський Сою́з — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Це політичне та економічне об’єднання 27 країн, і на сьогоднішній день найбільше у світі інтеграційне угруповування.
Це міжнародне угруповування, яке має риси і міжнародної організації і наддержави, але по суті не є ні тим, ні іншим, тому що в одних випадках рішення приймається органами управління, а в іншому – шляхом договорів між державами союзу.
ЄС вирізняється серед більш традиційних МО своєю унікальною інституціональною структурою. Уклавши низку Договорів, держави-члени поступаються частиною суверенітету на користь незалежних інституцій, що репрезентують нац. і спільні інтереси. Головними органами ЄС є Європейська рада, Європейський парламент, Рада Європейського Союзу, Європейський суд. Рада Європейського Союзу = Рада Міністрів - тут держави-члени ухвалюють закони Союзу, визначають його політ. цілі, координують свої нац. політики, усувають суперечності між ними самими та іншими інституціями. Це установа з функціями водночас наднаціональної та міжурядової організації. Кожне засідання Ради збирає разом представників держав-членів, зазвичай міністрів, підзвітних своїм нац. парламентам та громадськості. Головують в Раді всі держави-члени по 6 місяців. Європейська Рада є вищим органом ЄС. Вона склад. з керівників 27 держав-членів або урядів та їх політиків , якими є міністри закордонних справ і Голови Європейської Комісії. Європейська рада дає Союзу необхідні імпульси для розвитку та визначає його заг. політ. орієнтири . Європейський Парламент склад. з представників держав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Кількість представників від кожної країни залежить від чисельності населення країни та її ек. потужності. Найбільшу кількість представників — 99 – надсилає в парламент Німеччина. Представники обираються на 5-річний термін, об’єднуються не за нац. ознаками, а згідно з політ. орієнтацією. ЄП бере участь у процесі прийняття актів ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. Має й контрольні функції: слідкує за порушеннями правил та норм іншими органами. ЄП розглядає скарги будь-якої фіз. або юр. особи на утиснення своїх прав з боку інститутів Союзу. Парламент має право розпуску Європейської Комісії. Європейська Комісія є виконавчим органом Союзу. Вона забезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС всіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і Парламент. Найголовнішою метою Комісії є слідкування за сумлінним виконанням державами-членами рішень Ради Міністрів. Кожний член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і головує відповідними підрозділами (так званий Генеральний Директорат). Суд Європейського Співтовариства забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень Угоди про ЄС. Суд розглядає справи найчастіше за ініціативи Комісії. Держава-член, яка вважає, що її інтереси утиснені іншими членами або органами Союзу, надсилає спочатку свою скаргу до Комісії, а потім вже її розглядає Суд. Суд розглядає законність актів, прийнятих ЄП, Радою, Комісією та ЄЦБ. Фіз. та юр. особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції. Суд Аудиторів має слідкувати за тим, що надходження та витрати відбуваються з дотриманням законодавства та відповідають бюджетним і фінансовим принципам ЄС, провадить аудиторські перевірки безпосередньо там, де в цьому виникає потреба – у приміщеннях Європейських інституцій, на території держав-членів та за її межами. Рахункова палата – мета - проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС та створених ним інститутів. Економічний та Соціальний Комітет (ЕКОСОК) є консультативним, допоміжним органом. Основна функція ЕКОСОК – надання консультацій Раді та Комісії з різних аспектів економічної діяльності. Комітет регіонів є представником місцевих і регіональних органів влади в ЄС. Європейський Інвестиційний Банк - задача – проводити фінансову допомогу збалансованому й стабільному розвитку спільного ринку в інтересах Союзу. Банк надає кредити і дає гарантії під проекти, які представляють інтерес для Союзу. Європейський Центробанк встановлює валютну політику країн ЄС, ключові процентні ставки та керує офіційними резервами Європейської системи Центробанків (ЄСЦБ), головною метою якої є підтримка стабільності цін.