4. Визначення цін на продукцію виробництва.

Ціна – це грошове вираження вартості товару або сума грошей, за яку покупець згоден купити товар, а виробник (продавець) продати цей товар.

В умовах ринкової економіки ціна є одним з найважливіших показників, що істотно впливає на фінансовий стан підприємства. Від рівня цін залежить розмір прибутку підприємства, конкурентоспроможність підприємства і його продукції, а також фінансова стійкість. Як економічна категорія ціна виконує такі функції: облікову, розподільчу, стимулюючу, регулюючу.

Облікова функція ціни відображає суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини і матеріалів на виготовлення продукції, а в кінцевому підсумку ціна відображає розмір прибутку підприємства

Розподільча функція ціни виражається в тому, що держава через ціноутворення перерозподіляє національний дохід між галузями економіки, державним і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами населення. Ця функція реалізується через вклю­чення в собівартість багатьох податків, які потім стають джерелами накопичення фондів (дорожнього, зайнятості населення та ін.), а та­кож через включення в ціну непрямих податків (ПДВ, акцизів).

Стимулююча функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати певні бажані процеси на підприємстві: прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів випуску продукції і попиту на неї, тощо.

Регулююча функція передбачає врегулювання пропорцій окремих виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль індикатора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досягти відповідності попиту й пропозиції.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва найбільшою мірою виявляється в умовах ринкових відносин. За допомогою механізму цін капітали переміщуються в сектори економіки і виробництва з найвищою нормою прибутку.

Ціни, що діють у ринковій економіці, класифікують за певними ознаками, а саме:

• За сферою обслуговування та особливостями купівлі-продажу ціни поділяють на такі:

• оптові на продукцію промисловості, за якими підприємства реалізують вироблену продукцію;

• закупівельні, за якими виробники сільськогосподарської продукції реалізують її промисловим підприємствам з метою подальшої переробки;

• роздрібні, за якими торговельні організації реалізують продукцію населенню;

• кошторисні ціни та розцінки, за якими визначаються розрахункова вартість нового будівництва, вартість реконструкції, розши­рення та переоснащення будівель і споруд;

• тарифи вантажного і пасажирського транспорту;

• тарифи на платні послуги населенню.

• За способом встановлення та ступенем регулювання розрізняють такі ціни:

• державні, що встановлюються державою і поділяються на фіксо­вані та регульовані;

• ввізні, що встановлюються на імпортні підакцизні товари;

• вільні, які встановлюють виробники продукції та послуг згідно з існуючим попитом і пропозицією; при цьому продавець і поку­пець не мають жодних взаємних зобов'язань щодо купівлі-прода­жу, ані після цього;

• договірно - контрактні, що встановлюються за згодою сторін, які домовляються; при цьому продавець і покупець беруть на себе певні зобов'язання.

• За охопленням території, на якій діють, виокремлюють такі ціни:

• єдині, які встановлюють і регулюють центральні органи влади (на газ природний; продукцію ядерно-паливного циклу; електро- і теплоенергію; продукцію оборонного виробництва; дорогоцінні метали; перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальні роботи на залізничному транспорті; перевезення пасажирів, багажу, пошти на залізничному транспорті тощо);

• зональніі ціни, які регулюють місцеві органи влади. При цьому враховується відстань переміщення товару територією країни.

• За методом включення транспортних витрат у ціну товару розрізняють, ціни:

• франко-склад постачальника;

• франко-станція відправлення;

• франко-склад споживача.

Система франкування означає, до якого пункту в маршруті просу­вання товару від продавця до покупця продавець сплачує транспортні витрати; саме вони й включаються в ціну товару. Ціна франко-склад постачальника означає, що всі пов'язані з доставкою продукції витра­ти бере на себе покупець. У ціні франко-станція відправлення прода­вець бере на себе витрати з

транспортування продукції на станцію від­правлення. Ціна франко-склад споживача означає, що всі витрати з транспор-тування продукції бере на себе постачальник.

• За часом дії ціни поділяють на такі:

• тверді (постійні), що не змінюються протягом терміну дії контракту;

• поточні, які змінюються в межах одного контракту і відображують зміни ситуації на ринку;

• сезонні, що діють певний період;

• ковзні, що встановлюються на вироби з тривалим циклом виго­товлення; вони дають змогу враховувати зміни виробничих вит­рат за час виготовлення виробів.

Основу структури ціни продукції становить її собівартість і прибуток. Важливе місце у структурі ціни належить податкам: акцизний збір, мито, ПДВ.

Формування різних видів цін:

Собівартість + Прибуток = Оптова ціна

Оптова ціна + Акциз = Відпускна ціна (без ПДВ)

Відпускна ціна (без ПДВ) + ПДВ = Відпускна ціна разом з ПДВ

Відпускна ціна + Торговельна націнка = Роздрібна ціна

Дещо по іншому формується ввізна ціна на імпортні товари і тому структура її також інша.

Ввізна ціна = Митна вартість + Митні збори + Мито + Акцизний збір + ПДВ

Цінова політика – це визначення рівня цін і можливих варіантів їх змін залежно від цілей і завдань які вирішує підприємство в даний час і в перспективі.

Цінова політика включає:

• принципи ціноутворення

• вибір цінової стратегії

• вибір методу ціноутворення

• визначення умов диференціації та зміни цін

Ціноутворення – це процес встановлення ціни на конкретний товар. Ціна на продукцію підприємства значною мірою виз-начається зовнішніми чинниками, серед яких вплив конкуренції, учасників каналів товаропросування (постачальників, посеред-ників), політики держави. Після врахування зовнішніх чинників підприємство починає формувати вихідну ціну. Вихідну ціну встановлюють у кілька етапів.

Перший етап. Визначення мети ціноутворення. Підхід до ціноутворення визначається залежно від мети, яку ставить перед собою підприємство, а саме:

• намагання вижити змушує підприємство встановлювати низькі ціни, оскільки для нього важливіше вижити, ніж отримати прибуток; підприємство здійснює комерційну діяльність доти, поки зни­ження ціни покриває виробничі витрати;

• максимізація поточного прибутку; в цьому разі поточні результати важливіші, ніж довготермінові;

• захоплення більшого сегменту ринку; для цього підприємство максимально знижує ціни;

• завоювання лідерства на ринку за показниками якості; для досягнення цієї мети продукція підприємства має бути вищої яко усіх товарів, що пропонує ринок, і це потребує встановлення високої ціни.

Другий етап. Визначення попиту на товар. Для більшості товарів зниження ціни сприяє підвищенню попиту. Вихідна ціна орієнтується на попит покупця і підтримується на максимальному рівні.

Третій етап. Оцінка витрат виробництва.Орієнтація вихідної ціни на витрати виробництва визначає її мінімальний рівень.

Четвертий етап. Аналіз цін і товарів конкурентів. Інформацію про ціну конкурента можна отримати шляхом здійснення порівняльного придбання товару, опитування покупців тощо.

Пятий етап. Вибір методу ціноутворення

Методи ціноутворення – це способи встановлення ціни. Бувають об’єктивні, які базуються на витратному підході і суб'єктивні, які базуються на цільовому ціноутворенні.

Після застосування вибраного методу і буде встановлено вихідну ціну. Але в будь-якому разі, визначивши рівень ціни продукції, дістають лише орієнтовну ціну, яка сформована підприємством виходячи з власних умов і мети. Тільки вихід продукції на ринок відкоригує і встановить конкретну ціну на товар.

На практиці залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують такі методи ціноутворення:

1) середні витрати плюс прибуток:

Ц = С + П

де С – собівартість(середні витрати)

П -- прибуток

2) розрахунок ціни за „ цільовим прибутком". Особливість цього методу полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає досягти від продажу певної кількості товарів. Таку ціну розраховують за формулою

В_зм. –змінні витрати на одиницю продукції4

В_пост. – постійні витрати на дану продукцію за певний період;

П_{заг. –} загальна сума прибутку;

N – обсяг продажу продукції у натуральному вираженні._;

3) розрахунок ціни методом „беззбитковості”, використовують для визначення критичної точки випуску продукції

де Q – випуск продкції;

В_{пост –} постійні витрати_;

Ц – ціна;

В_{зм. –} змінні витрат

4) „за рівнем поточних цін”, або „за рівнем конкуренції”. Ціну встановлюють на рівні поточної ринкової ціни або дещо нижчою;

5) метод встановлення ціни „за рівнем попиту" передбачає встанов­лення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховується умови продажу, кон'юнктуру ринку, супутні послуги. За цим методом ціни на один вид товару можуть бути різними на різних сегментах ринку”

6) встановлення цін зі знижками;. Підприємство-продавець змінює вихідну ціну і встановлює певну знижку з неї з урахуванням до­термінової оплати рахунків, закупівлі великої партії продукції або посезонної закупівлі

7) параметричний ціновий метод балів. При встановленні цін використовують експертні оцінки значущості окремих параметрів товару, підраховуючи кількість балів за кожним параметром.

Державне регулювання цін.

Державне регулювання цін здійснюється різними методами серед яких можна виділити такі:

• визначення переліку продукції та послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;

• встановлення граничних рівнів цін і тарифів а також торговельних надбавок;

• нормування рентабельності;

• замороження цін;

• встановлення ПДВ і розміру акцизного збору.

Державну цінову політику в Україні здійснює Кабінет Міністрів України.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих і регульованих цін і тарифів, а при дії вільних цін контролюється правомірність їх додержання щодо вимог антимонопольного законодавства. Функції контролю за дисципліною ціноутворення покладені на такі державні органи як: податкова служба, Комітет цін при Кабінеті Міністрів України, Комітет статистики, Антимонопольний комітет і їх структурні органи на місцях.

Органи державної влади і управління України намагаються послідовно реалізувати заходи підтримки життєвого рівня населеня, насамперед його найуразливіших верств, зокрема вводячи компенсацію втрат у зв’язку із підвищенням цін і тарифів, індексуючи доходи певних соціально – економічних груп населення. У разі виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат держава забороняє місцевим органам влади підвищувати ціни і тарифи на житлово – комунальні послуги й послуги громадського транспорту. У разі надмірного підвищення цін, які прямо не контролюються Кабінетом Міністрів України, допускається тимчасове повернення до державного їх регулювання.

ЛК-10 Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності.

1. Формування доходу підприємства.

2. Прибуток підприємства, його види і порядок розрахунку.

3.Рентабельність підприємства, її види і порядок розрахунку.

4. Фактори, що впливають на прибуток. Планування прибутку.

1. Формування доходу підприємства

Дохід – це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період від продажу продукції, надання послуг, виконання робіт. Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат і формування прибутку, одним з основних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства. За джерелами отримання доходи ділять на:

• Доходи від звичайної діяльності:

1.Операційні доходи:

а) від реалізації продукції, робіт, послуг;

б) інші операційні доходи.

2. Доходи від фінансово – інвестиційної діяльності.

3. Інші доходи звичайної діяльності.

• Надзвичайні доходи

Формування доходу від кожного виду діяльності має певні особливості.

Дохід від операційної діяльності складається з доходу від основної діяльності підприємства та інших операційних доходів. Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і повинна забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу, а також отримання певного прибутку. Дохід або виручка, підприємства від реалізації продукції при інших однакових умовах залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції, рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Крім доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємство в результаті операційної діяльності отримує й інші операційні доходи. До них належать отримана від орендарів орендна плата за тимчасово надане їм у користування майно, дооцінка запасів матеріальних цінностей на складі підприємства, дохід від підвищен­ня курсу валюти, яку має підприємство на банківських рахунках , тощо.

Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності підприємства; їх поділяють на дві групи: доходи від участі в капіталі та інші фінансові доходи.

До доходів від участі в капіталі належить прибуток, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюється за методом участі в капіталі. Згідно з цим методом отриманий такими підприємствами чистий прибуток не розподіляється між підприємствами-інвестора­ми, а пропорційно до їх часток у капіталі цих підприємств збільшує балансову вартість їхніх інвестицій.

Якщо ж інвестиції підприємства у статутний капітал іншого під­приємства не перевищують 25 % його загального обсягу, то отримані від таких інвестицій доходи належать до інших фінансових доходів. До інших фінансових доходів належать також отримані дивіденди, відсотки, доходи від фінансової оренди (наданих в оренду майнових об'єктів з правом їх викупу орендаторами) та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій.

Крім доходу від операційної та фінансово-інвестиційної діяльно­сті підприємство може отримувати й інші доходи звичайної діяльності. До них належать доходи від реалізації необоротних активів і цілісних майнових комплек­сів, від безоплатно отриманих матеріальних і нематеріальних цінностей, від дооцінки балансової вартості основних фондів.