1.Пряме державне регулювання діяльності:

• державна реєстрація створення підприємств;

• державний контроль за розміщенням і будівництвом підприємств;

• дотримання трудового та соціального законодавства;

• контроль за цінами та ціноутворенням;

• антимонопольний контроль;

• контроль за економічною безпекою;

• дотримання єдиного порядку ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2. Непряме (економічне) регулювання діяльності;

• розміщення державного замовлення з гарантованим матеріально-технічним забезпеченням;

• диференціація ставок податків за окремими видами діяльності;

• стимулювання інвестиційної та науково-дослідної діяльності;

• стимулювання розвитку малих підприємств;

• регулювання експортно-імпортних та бартерних операцій;

2.Прогнозування і планування.

Прогноз (з грецької - передбачення). Прогноз – це спроба визначити як буде розвиватись в майбутньому якийсь процес чи явище. Процес складання (розробки) прогнозів називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку підприємства – це наукове обґрунтування можливих змін його стану (в цілому чи окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення планування. очікуваного стану. Прогнози є базою для стратегічного планування. На основі стратегічного плану

розробляються тактичні плани.

Планування – це процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів і умов їх досягнення. Розрізняють планування:

• стратегічне,

• тактичне,

• оперативне.

Стратегічне планування – це визначення основних довгострокових цілей та завдань підприємства, розробка напрямів його діяльності, визначення необхідних ресурсів для досягнення поставлених цілей.

Тактичне планування – це складання середньо та короткостро-кових планів з усіх напрямів діяльності підприємства. Середньострокові плани розробляються, як правило, на кілька років (3-5), короткострокові, як правило, на рік; тому їх ще називають поточними планами. Існує певна відносність (умовність) у розподілі часових горизонтів планування на довго, середньо і короткострокові.

Оперативне планування – це завершальна ланка в системі планування діяльності підприємства, а також засіб виконання всіх попередніх планів. У процесі оперативного планування здійснюють детальну розробку планів підприємства і його підрозділів на короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу і зміну).

План – це документ, в якому на конкретний період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства, або його підрозділу, а також шляхи і методи досягнення цих завдань.

Основні розділи тактичних планів:

• Маркетингова діяльність.

• Виробнича діяльність.

• Науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експери-ментальні роботи.

• Праця, кадри, соціальний розвиток колективу.

• Капітальні вкладення та капітальне будівництво.

• Матеріально-технічне забезпечення.

• Організація виробництва, праці та управління.

• Природоохоронна діяльність.

• Зовнішньоекономічна діяльність.

• Витрати, прибуток, рентабельність.

• Фінансова діяльність.

3. Методи планування.

Методи планування – це способи розробки та увязки планових показників. При розробці планів можуть використовуватись такі основні методи планування:

• ресурсний – застосовують при монопольному становищі підприємства або за умов слабкої конкуренції; вихідною позицією при плануванні є потреби ринку і попит на продукцію;

• балансовий – план складається у вигляді таблиці, в одній частині якої показано ресурси (матеріальні, грошові, трудові), а в другій – потреба в цих ресурсах (таблиці -- баланси);

• екстраполяції – перенесення тенденцій розвитку показника, що склалися в минулому на майбутнє;

• нормативний (техніко-економічних розрахунків) – передба-чає використання для розрахунку планових показників різних прогресивних норм і нормативів;

• економіко-математичні методи – розробляють декілька варіантів плану (моделей розвитку) і вибирають оптимальний;

• спробно-статистичний – при встановленні планових показників використовують фактичні статистичні дані за минулі періоди і середні темпи росту.

4. Принципи прогнозування та планування. Основні розділи бізнес – плану.

Процес прогнозування та планування завжди базується на певних принципах Принципи планування – це основні правила, яких необхідно дотримуватись при складанні планів. Головними з них є такі :

• цілеспрямованість – змістовний опис поставлених дослідницьких завдань;

• системність – побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

• наукова обґрунтованість – всебічне врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства, використання

світового досвіду;

• багаторівневий опис – опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

• інформаційна єдність – використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності знак;

• адекватність об’єктивним закономірностям розвитку – виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;

• послідовне вирішення невизначеності – ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

• альтернативність – виявлення можливості розвитку об’єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв’язків і структурних співвідношень.

Бізнес – план підприємства чи організації – це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні на фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки та реалізації підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.

У ринковій системі господарювання бізнес план виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Конкретними цілями розробки бізнес плану. як багатофункціонального документа є:

• налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;

• проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;

• своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху в організації власного діла;

• формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

• перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Загальна методологія розробки бізнес плану охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов’язковою за умови започаткування нової справи; вона передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюється її місія та конкретні цілі, розробляється стратегія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного бізнес-плану.

Типова структура бізнес – плану включає:

Резюме – короткий огляд бізнес – проекту, його ключових аспектів, повідомлення про наміри,

Галузь, фірма та її продукція (послуги) – поточна ситуація і тенденції розвитку галузі, опис продукту, стратегія фірми, права власності.

Дослідження ринку – характеристика ринку продукту, цільовий ринок бізнесу, місцезнаходження фірми, оцінка впливу зовнішніх чинників.

Маркетинг – план – стратегія маркетингу, очікувані обсяги продажу продукту.

Виробничий план – основні виробничі операції, машини та устаткування, приміщення, сировина, матеріали, комплектуючі вироби.

Організаційний план -- форма організації бізнесу, потреба у персоналі, власники і менеджери бізнесу, організація управління, кадрова політика,

Оцінка ризиків – типи можливих ризиків, спроби реагування на загрози для бізнесу.

Фінансовий план – прибуток і збитки, план руху готівки, плановий баланс, фінансові коефіцієнти.

ЛК-6 Організація виробництва і виробнича інфраструктура.

1. Виробничий процес та його структура. Принципи організації виробничого процесу.

2. Організаційні типи виробництв.

3. Виробничий цикл, його поняття та структура.

4. Методи організації виробництва.

5. Інфраструктура підприємства, її поняття, види і значення

1. Виробничий процес та його структура. Принципи організації виробничого процесу.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці (тобто свідома діяльність людини), предмети та засоби праці. Крім цього у багатьох виробництвах використовують природні процеси, які здійснюються під впливом сил природи (сушіння, остуджування деталей і т. п); у сільському господарстві – біологічні процеси.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція. Операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці над одним і тим же предметом праці без переналагодження обладнання. Із всіх операцій виділяють технологічні операції сукупність яких утворює технологічний процес.

Всі виробничі процеси, які відбуваються на підприємстві поділяють:

1) за призначенням:

основні ;

допоміжні;

обслуговуючі.

2) за перебігом у часі:

дискретні (перервні);

безперервні;

3) за ступенем автоматизації

ручні;

механізовані;

автоматизовані;

автоматичні.

Щоб раціонально і ефективно організувати виробничий процес необхідно дотримуватись таких принципів:

• принцип спеціалізації – означає переважне виробництво однорідної продукції з метою спрощення організації виробництва;

• принцип пропорційності – передбачає, щоб всі підрозділи виробництва мали однакову пропускну здатність по випуску продукції.

• паралельності – передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів;

• принцип прямоточності – предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх операціях без зустрічних переміщень;

• принцип безперервності – перерви між технічними операціями мають бути мінімальними або ліквідованими взагалі;

• принцип ритмічності – випуск продукції повинен йти в певному ритмі, рівномірно;

• принцип автоматичності – передбачає вивільнення людини від важких і шкідливих робіт за рахунок автоматизації трудомістких робіт;

• принцип гнучкості – забезпечує можливість швидко перейти на виробництво іншої продукції;

• гомеостатичності – означає, що всі виробничі системи повинні стабільно виконувати свої функції і протистояти дисфункціональним впливам; для цього слід проводити запобіжні ремонти, створювати резерви палива, запаси сировини тощо.