4. Класифікація держав

Важливим засобом і способом пізнання держави і державних явищ є їх класифікація, тобто об'єднання (або розділення) дер­жав у групи за певними ознаками. Такими ознаками можуть бути різні властивості держави та її залежності від суспільства. Класифікація дозволяє виявити загальні й відмінні риси у різ­них держав або в окремої держави на різних етапах її розвитку. Критерії класифікації залежать від теорії, або концепції, в рамках якої провадиться об'єднання або розділення конкретних держав чи державних явищ, а також від предмета вивчення.

Найважливішими в державознавстві видами класифікації вва­жається їх розділення шляхом виділення різних:

а) історичних типів держави;

б) форм держави (форм правління, державного устрою, дер­жавного режиму), які в основному призначені для вивчення внутрішньої будови держави;

в) дихотомічних (протилежних) видів держав за критеріями домінування їх певних протилежних властивостей, наприклад правова-неправова, соціальна — антисоціальна, демократична — антидемократична і т.д.

Найчастіше в загальній теорії держави класифікація здій­снюється за історичними типами держав, що дає можливість вивчити особливості виникнення держави, її подальші зміни (еволюційним або революційним шляхом) залежно від розвитку суспільства, виділити основні й другорядні риси, які властиві державі тільки на певному етапі її розвитку.

Кожна держава виникає й розвивається в конкретному суспільстві, в конкретний час і в конкретних історичних, геогра­фічних та інших умовах. Поняття "тип держави" абстрагується від цих конкретних умов і властивостей, включає тільки найзагальніші риси держав, закономірності їх виникнення, розвитку і відмирання.

У гуманітарних науках класифікація держав має давнішню історію. Відомо, що давньогрецький філософ Платон тогочасні міста-держави за критерієм кількості суб'єктів, яким належить влада, і якості здійснення ними власті поділяв на наступні дуалістичні типи:

• правління однієї людини, яке підрозділяється на монархію — як правильне правління однієї хорошої людини і на тиранію — як неправильне правління однієї поганої людини або спотворену форму монархії;

• правління декількох людей, якщо правильне і хороших — аристократія, а неправильне і поганих — олігархія як спотворена форма аристократії;

• правління багатьох або всього народу — демократія. При цьому Платон вважав, що демократія є якнайгіршим правлінням.

Аристотель за критеріями кількості володарюючих в державі, їх майнового положення і здійснюваної державою мети розрізняв правління одного, правління небагатьох, правління більшості, а держави ділив на правильні, в яких досягається загальне благо, і неправильні, в яких переслідуються приватні цілі.

Подальший розвиток політичної та юридичної наук також дає немало прикладів різних класифікацій держав, які здійсню­валися за формальними і соціальними критеріями. Зокрема, виділялись наступні типи держав:

• емпіричні типи, які утворювалися внаслідок порівняння ре­альних держав між собою (давньосхідний, грецький, римський, середньовічний і сучасний типи);

• ідеальні типи, які розглядалися як уявні держави, які в реальному житті не існують, але є зразком, мірилом для оцінки реальних держав, відображають напрями їх вдосконалення.

На основі критерію політичної свободи виділялись два типи державності: демократія і автократія. Держави класифікуються залежно від розмірів території і чисельності населення, тобто підрозділяються на світові з територією більше 1 млн. км² і насе­ленням більше 50 млн. чоловік, великі — від 200 тис. до 1 млн. км² і населенням від ЗО до 50 млн. чоловік, малі — з територією менше 200 тис. км² і населенням до ЗО млн. чоловік.

Існують пропозиції виділяти наступні типи держав або систем здійснення влади:

• примітивні (або первісні) системи, патримоніальні імперії, кочові, або завойовні імперії, міста-держави, феодальні системи, централізовані бюрократичні імперії і сучасні системи, що підрозділяються на демократичні, автократичні, тоталітарні І сла-борозвинені;

• ліберально-демократичний, соціалістичний, консервативно-диктаторський, традиційно-монархічний типи;

• англо-американський, континентально-європейський, до-індустріальний або напівіндустріальний, тоталітарний типи.

Найчастіше питання типологізації держав в учбовій юридич­ній літературі розглядаються переважно з позиції формаційного підходу, зокрема через виділення в історичному процесі трьох великих періодів: первинного (архаїчного), вторинного (економіч­ного) і третинного (безкласового). Виділення цих періодів ідентичне розподілу історії суспільства на докласове, класове і безкласове суспільства, кожне з яких у свою чергу підрозділяються на більш конкретні види (типи). Так, в економічному (класовому) суспільстві виділяються три способи виробництва і відповідно три підтипи суспільства і держави:

• античний, в якому панував лихварський капітал;

• феодальний, якому властиве домінування торгового капіталу;

• капіталістичний, заснований на продуктивному капіталі.

В основу формаційного підходу до історії соціального розвитку покладена ідея природно-історичного процесу зміни однієї сус­пільної формації іншою. Кожна подальша суспільна формація логічно та історично витікає з попередньої, в якій формуються всі економічні, соціальні, політичні і культурні передумови пере­ходу до нової, вище розвиненої формації.

Критеріями такої періодизації історії розвитку людства є наяв­ність або відсутність у суспільстві приватної власності, експлуатації людини людиною, антагоністичних класів, товарного виробництва. Ці критерії якнайповніше виражаються в понятті "суспільно-еко­номічна формація", що відображає той або інший спосіб вироб­ництва, співвідношення базису і надбудови, а також соціальну суть, цілі, завдання і функції держави.

До першої формації відноситься первіснообщинна, яка харак­теризується відсутністю приватної власності, класів, товарного виробництва. Спосіб виробництва, що лежить в основі цієї фор­мації, базується на громадській (колективній) формі власності, а в організації суспільства домінує влада, яка ґрунтується на авто­ритеті, що виражає інтереси всього суспільства в цілому.

Зміни у способі виробництва, виникнення приватної власності, поява різних соціальних груп з протилежними економічними і соціальними інтересами, невідповідність характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил обумовлюють пере­хід до нової організації суспільства — державної.

У вторинній (економічній) формації виділяються рабовласниць­кий, феодальний, буржуазний (капіталістичний) і посткапіталіс-тичний типи суспільства і відповідні їм типи держави.

Процес виникнення, розвитку і зміни суспільно-економічних формацій займає, як правило, достатньо тривалий період розвитку суспільства, в якому можливо виділити декілька етапів. На пер­шому етапі здійснюється становлення нової формації. Він є про­гресивним внаслідок того, що виробничі відносини випереджають рівень розвитку продуктивних сил і забезпечують їх розвиток. Для другого етапу характерна відповідність виробничих відно­син рівню розвитку продуктивних сил суспільства, а отже, його розквіт. Проте на третьому етапі випереджаючий розвиток про­дуктивних сил призводить до їх невідповідності тим, що склався і обумовлює формування нових виробничих відносин. Внаслідок цього видозмінюються форми власності, з'являються нові класи і соціальні групи з протилежними інтересами, що вимагає їх від­повідного державного та правового оформлення.

Зміна суспільних формацій здійснюється еволюційним або революційним шляхом. Якщо перехід від архаїчної до економічної формації є еволюційним за формою і соціальним за природою, то в межах економічної формації перехід від одного типу суспільства до іншого (від рабовласницького до феодального, від феодального до буржуазного) є відповідно революційним і політичним.

Рабовласницький тип держави — це перший в історії людства тип держави, який, не набувши загального поширення, зали­шився перехідним типом. Це зумовило наявність у рабовласниць­кому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характе­ризується тим, що його економічну основу становила приватна власність на рабів, які розглядались як особливий засіб вироб­ництва. Членами держави визнавалася меншість населення — передусім рабовласники та деякі представники інших прошарків (селяни-общинники, ремісники, торговці).

У деяких суспільствах організація державності розпочиналася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона також базувалася в основному на сільськогосподарському виробництві, характерним було те, що селянин визнавався членом держави, але не мав права власності на землю і володів деякими засобами виробництва (хатою, будівлями, інвентарем). Феодаль­на держава об'єднувала всіх членів суспільства, але вони були не рівні за своїм соціальним статусом і поділялись на різні стани. Існувало в цьому суспільстві й кріпацтво. Головною закономір­ністю становлення феодального суспільства була централізація управління, а провідною формою державної організації була монархія. Для феодального періоду розвитку суспільства характерним є збільшення території держави, концентрація влади, становлення її ієрархічної будови, стабілізація державних рішень у часі у виді "писаних" законів.

На зміну феодальним суспільству і державі приходять суспіль­ство і держава буржуазні. Для буржуазного суспільства харак­терним є поділ на державу як організовану форму забезпечення загального інтересу і на громадянське суспільство, в якому загаль­ний інтерес забезпечувався іншими механізмами, безпосередньо товарним способом виробництва. Товар поєднував на певній тери­торії виробників як його власників, а у виді капіталу створив інші недержавні форми централізації і концентрації суспільної влади.

Сучасний тип держави характеризується насамперед соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою державної діяльності. Сучасні держави в найбільш розвинутих суспільствах забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних прав людини, їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправність різних форм власності — приватної, муніципальної та державної. Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державною формою організації суспільства та її соціальним змістом. На відміну від держави буржуазного типу, сучасна "постбуржуазна" держава є всеохоплюючою орга­нізацією суспільства, в якому вона (держава) виступає як форма виявлення і забезпечення інтересу більшості його членів і проти­стоїть особливим інтересам монополістичного капіталу.