3. Органи держави: поняття і види

Наведене вище визначення державних органів як державних організацій, які наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві, а тому в межах механізму держави мають повнова­ження координувати й контролювати діяльність підприємств і установ, характеризує місце і роль органів держави в системі державних організацій, які в сукупності утворюють державний апарат. Однак існує основне визначення органу держави, яке роз­криває його найважливіші характеристики. Відповідно до нього орган держави — це особа чи структурована група осіб, які виступають від імені держави й наділені владно-державними повноваженнями, в тому числі правом застосовувати засоби державного примусу і здійснювати державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції.

Наявність у державного органу державно-владних повнова­жень означає, що він здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки й домагатися за допомогою встановлених нормами права засобів їх здійснення. Від кожного державного органу — окремого чи в групі з іншими — значною мірою залежить рівень розвитку та ефективність діяльності державного апарату в цілому.

Органи держави мають загальні та специфічні ознаки. До основ­них ознак можна віднести те, що органи держави:

• створюються в порядку і за процедурою, встановленою нор­мами права, безпосередньо народом шляхом виборів або держав­ними органами, що сформовані народом;

• наділені повноваженнями державно-владного характеру;

• здійснюють свої функції від імені держави;

• виконують свої повноваження в установлених нормами пра­ва процесуальних формах;

• мають юридичне закріплену організаційну структуру, тери­торіальні межі діяльності, спеціальний юридичний акт (закон, положення тощо), що визначає їх місце і роль у державному апа­раті, а також порядок їх взаємовідносин з іншими державними органами та організаціями.

Наявність повноважень державно-владного характеру є най­більш важливою ознакою державного органу, що забезпечує можливість досить чіткого відмежування державних органів від інших державних організацій (підприємств, установ) та від не­державних органів і організацій.

Державно-владні повноваження органів держави знаходять свій вираз у наступному:

• виданні від імені держави юридичне обов'язкових норма­тивних та індивідуальних актів;

• здійсненні нагляду за точним і неухильним виконанням приписів, передбачених цими актами;

• забезпеченні й захисті цих приписів від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках — державного примусу.

На основі тих чи інших критеріїв органи держави поділяють­ся на ряд груп.

1. За змістом діяльності органи держави поділяються на:

• законодавчі, до яких належать парламенти держав (у нашій країні це Верховна Рада України);

• виконавчі (Кабінет Міністрів України, міністерства, місцеві державні адміністрації);

• органи правосуддя (від Верховного Суду України до місце­вих судів).

2. За місцем у системі державного апарату органи держави бувають:

• первинні, які обираються безпосередньо громадянами країни (Верховна Рада України, Президент України);

• похідні, які створюються первинними органами, а тому їм підконтрольні та підзвітні (Кабінет Міністрів України, Мініс­терство оборони України тощо).

3. За способами створення:

• виборні — обираються громадянами або іншими суб'єктами (Верховна Рада України);

• призначувані — призначаються іншими органами держави (місцеві державні адміністрації).

4. За персональним складом:

• одноособові. Цей орган держави складається з однієї особи, яка здійснює повноваження органу й одноособове приймає рішен­ня від його імені (Президент України, прокурор та ін.);

• колегіальні. Такий державний орган складається з певної групи осіб, які спільно здійснюють його повноваження. Для прийняття рішення від імені колегіального державного органу необхідно, щоб його підтримала певна кількість (як правило, більше половини) осіб, що входять до його складу (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України).

5. За територією, на яку поширюються повноваження органів держави, вони поділяються на такі:

• загальнодержавні (вищі або центральні), компетенція яких поширюється на всю територію держави (Президент України, Верховний Суд України тощо);

• місцеві (локальні), компетенція яких поширюється на пев­ну частину території держави (прокурор певної області, районна державна адміністрація та ін.).

6. За часом функціонування:

• постійні, межі функціонування яких у часі законом не ви­значаються (Верховна Рада України, Президент України, мініс­терства). Слід мати на увазі, що Конституція України передбачає періодичне оновлення персонального складу цих органів, але не визначає моменту припинення їхньої діяльності як частини дер­жавного апарату України. Так, Верховна Рада України функціо­нує постійно, хоча склад народних депутатів, які її утворюють, переобирається кожні п'ять років;

• тимчасові, строки функціонування яких визначаються в законі (дільничні виборчі комісії, тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України). Ці строки можуть визначатись по-різ­ному. В одних випадках вказуються календарні строки (день, місяць, рік) початку і закінчення функціонування такого органу, в інших — вони створюються на строк, необхідний для здійснення певної діяльності.

Лекція 6 . Основні засади народовладдя

1. Поняття народовладдя та форми його здійснення.

2. Вибори як форма прямого народовладдя.

3. Референдум як форма прямого народовладдя.