29. Джерела римського права

Джерела права - це форми, в яких відображаються правові норми. У Стародавньому Римі вони були такі:

• звичаї, що в процесі становлення держави перетворюються на норми звичаєвого права;

• рішення Народних зборів;

• рішення царів або рексів;

• закони;

• едикти преторів;

• постанови Сенату;

• конституції імператорів (едикти, рескрипти, декрети, мандати);інституції відомих римських юристів (Катона старшого, Квінта Муцій Сцевола, Сервія Сульпіція, Гая, Папініана, Павла, Ульпіана,Модестина та ін.);

- кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстиніана).

30. Особливості виникнення та розвитку держави франків.

Держава франків була першою феодальною політичною структу­рою на території Західної Європи. Виникла вона внаслідок за­воювання великих чужих територій, для панування над якими родовий лад не мав жодних перспектив. Основою держави став союз північно-германських племен, які дістали спільну назву франків. Вони вже давно розпалися на салічні (приморські) та ріпуарські (прибережні). У V ст. Р. X. у салічних франків розпочався процес державотворення. Вони завойовували території сусідніх племен і, зокрема, в VI ст.-майже всю Галію. Саме на території цієї римської провінції була розташована

держава франків. Феодальні відносини в державі формувалися в соціальному середовищі, що утворилося з двох основних соціально-етнічних груп: франкської та галло-римської. Перші вступили в епоху феодалізму в процесі розпаду первіснообщинного ладу, а другі ~ під час розпаду рабовласницького суспільства. Нова соціально-економічна формація утворилася під взаємним упливом цих основних шляхів виникнення феодалізму, що прискорювало її становлення. У своєму розвитку держава франків пройшла два основні періоди:

1. правління Меровінгів - нащадків військового вождя (дуче) Меровея;

2. правління Каролінгів - наступників меровінзьких королів Карла Мартелла, що в 753 р. здійснив держ. переворот і захопив владу у Франкській держві.

31. Суспільний державний устрій франків

З утвердженням приватної власності на землю (шілод) відбувається прискорене розмежування общини, наслідком якого було зростання кількості безземельних селян і посилення наступу феодалів на їхню особисту свободу. Найпоширенішим способом, за допомогою якого здійснювалося закабалення знеземелених селян, був прекарій (прохання).

Значного поширення набуває і система патронату, котра зводилася до того, що в умовах постійних утисків і зловживань з боку землевласників, селяни змушені були вдаватися до захисту найсильніших і найувшшвовіших із них. Віддання себе під "заступ­ництво" ("комендація") було надзвичайно поширеним явищем. До цього вдавалися не тільки слабкі та безземельні, але іноді - й сильні та багатоземельні, стаючи під захист сильніших за себе.

Комендація передбачала:

• передання феодалові права власності на землю, а потім повернення її як утримання;

• встановлення особистої залежності "слабкого" від впливового патрона;

• виконання на користь феодала певних повинностей або віддання йому частини свого врожаю.

Цей процес зумовив концентрацію земельних володінь, які отри­мали назву "феоди", в руках деяких осіб. Селяни потрапляють у повну економічну залежність від феодалів.

Франкська держава формувалась як ранньофеодальна монархія. Свого найвищого розквіту вона досягає за Карла Великого, в результаті завойовницьких походів якого до її складу були приєднані території сучасних Західної Німеччини, Північної Італії, Північної Іспанії та багатьох інших земель.

Найвпливовіші світські та духовні феодали утворювали постійну раду при імператорові. З посиленням центральної влади формуються органи державного управління.

Вищі посадові особи називалися міністеріалами. Вони очолювали державне управління та суд. Уся країна була поділена на округи - паги, на чолі яких стояв призначений королем з місцевої знаті граф. Він очолював ополчення, збирав податки, вершив суд спільно з особливими засідателями - шеффенами. Крім цього, існували "королівські посланці" з найближчого оточення монарха для спеціальних доручень. Вони розїзджали по країні, контролювали місцевих управителів, судили від імені короля. Округи поділялися на сотні, що спочатку очолювалися виборними особами, а згодом призначуваними представниками монархії- центенарієм або вікарієм. Вони підпорядковувалися графові та мали повноваження аналогічні йому, тільки в межах сотні. Сотні утворюва­лись із общин, які зберігали самоврядування. На кордонах країни округи об'єднувались у герцогства, управління здійснювали герцоги.