12. Галицько-Волинська держава за наступників д.Галицького.

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя – Левом, Васильком і Шварно.Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264 – 1301 рр.) Хоча він і був змушений визнати свою залежність від хана,приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю.Територія Галицько-Волинської держави-найбільша за всю свою історію.На рубежі XIII – XIVст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева – князя Юрія I (1301 – 1315 рр.). Це був період, коли Золота Орда, яка роздиралася внутрішніми міжусобицями та чварами, поступово втрачала владу над підкореними територіями.Юрій прийняв королівський титул.Стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут.Наступниками Юрія I стали його сини – Андрій та Лев II (1315 – 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Трагічно для них закінчилась боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.Загибель Андрія та Лева II урвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до поширення політичної ролі та впливу галицького боярства, зростання чвар та міжусобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Лише 1325 р. внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14–річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича. Юний князь проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику.Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько – Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно.Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася: Галичина – під Польщею, Волинь – під Литвою, Буковина – у складі Молдавського князівства.

13. Поширення влади литовських князів на українські землі. Соціально-економічний та політичний розвиток України у складі Великого князівства Литовського.

Українські землі завжди приваблювали Литовських князів за часів князювання Гедиміна. Литва перетворилася у могутню державу. Вона протистояла нападам Німеччини, а також готувалася до завоювання слов’янських земель. Уже у той час більше двох третин території литовської держави складалися із земель, на яких проживали руські племена. Литва допомогала слов’янам звільнитися від татарської залежності. Під час правління сина Гедиміна, Ольгерда територія Литовського князівства розширилась. До неї приєдналась Чернігово-Сіверщіна, Київщина, Переясловщина. Князь Ольгерд поважав руську мову, традиції і культуру. Але його метою було приєднання до Литви землі південної Русі. В боротьбі за Волинь Ольгерду довелося витримати боротьбу з польським королем Казимиром, але після приєднання Волині литовське князівство стало найбільше у Європі. За князя Ольгерда влада золотої орди на українських землях Була ліквідована. Литовське правління не гнітило українське населення, поважало їхню мову, традицію та не порушувало місцевого устрою, багато Литовців прийняло Християнство. Але ставлення до українців змінилося після того як Литва об’єдналася з Польщею проти Тевтонського ордену. Утворилась польсько-литовська держава яка дозволила польським феодалам загарбувати українські землі. Вітовт продовжує приєднання української землі, але татари в 1399 р розбили військо Вітовта і Литва втратила узбережжя чорного моря. Польща гнобила укр. народ, вводила католицьку віру. В 1432 р велике князівство Литовське розкололося на 2 табори: заселені литовцями землі відійшли до князя Сигізмунда, а в Укр.і Білорусії—до Свидригайла. Волинь лишилася під владою литовського князівства. Великих успіхів добилася Литва в Украіні, правління її було найкращім для України, але агресивні поляки витіснили литовців з України.У 13-15 ст.ст. ослаблені золотоординським ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Міндовгом, що захватили «Чорну Русь»; Вітеном (1293-1316) і Гедиміном (1316-1341), що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом (1345 - 1377), що захватили велику частину укр. частину російських земель (від сучасних Волині до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні; . Ольгердом був узятий Київ); Вітовтом (1392 - 1430), що захватив південно-укр. степ аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена золотоординським ярмом; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а) це вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державна мова - староруська, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) В. К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Вітовту, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр. і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів.