Школа наукового управління

1. Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання завдання.

2. Відбір працівників, які понад усе усього підходять до виконання конкретних завдань, та забезпечення їхнього навчання.

3. Забезпечення працівників ресурсами, які необхідні для ефективного виконання завдань.

4. Систематичне та правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.

5. Відокремлення планування та обдумування від самої праці.

Класична школа управління

1. Розвиток принципів управління.

2. Описування функцій управління.

3. Систематизований підхід до управління всією організацією. Школа людських стосунків та школа поведінських наук

1. Використання прийомів управління м і жособистими’відносинами для підвищення ступеня задоволеності та продуктивносгі.

55

2. Використання наук про людську поведінку до управління та формування організацій таким чином, щоб кожен працівник міг бути повністю використаний відповідно до його потенціалу. Школа науки управління

1. Поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці та використанню моделей.

2. Розвиток кількісних методів на допомогу керівникам, які приймають рішення в складних ситуаціях.

Решту підходів можна коротко охарактеризувати так:

II. Процесний підхід (підхід до управління як до процесу) розглядає управління як безперервну серію взаємопов’язаних управлінських функцій. Ця концепція, яка означає великий поворот в управлінській думці, широко використовується і тепер. Процесний підхід вперше запропонували прихильники адміністративної школи управління, котрі намагалися описати функції управління. Однак ці автори були схильні розглядати такого роду функції як незалежні одна від одної. У протилежність цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов’язані.

Управління сприймається як процес, тому що праця по досягненню цілей за допомогою інших – це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожна з котрих сама по собі е процесом, дуже важливі для успіху організації. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємопов’язаних дій. Процес же управління є своєрідною загальною сумою всіх функцій. Різні вчені дають різноманітні переліки функцій, але в цьому наборі є:

прогнозування, планування, організація, розпорядництво, керівництво, мотивація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішення, підбір персоналу та деякі інші²².

III. Системний підхід в даному контексті означає, що керівники повинні розглядати організацію (або систему) як сукупність взаємопов’язаних елементів, таких як люди, структура, завдання та технологія, котрі з’орієнтовані на досягнення всіляких цілей в умовах зовнішнього середовища, яке постійно змінюється. Для ефективного використання цього підходу треба добре знати теорію систем, яка допомагає інтегрувати в управлінні внески всіх шкіл, які в різний час домінували в теорії та практиці управління.

IV. Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує така велика кількість факторів як в самій організації, так і в навколишньому середовищі, то немає єдиного "кращого" способу керувати організацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є метод, котрий більш за все відповідає даній ситуації.

²² Детальніше про функції управління див. у гл. 5.

56

Згадані школи та підходи в науці управління, безумовно, не є вичерпними і дають лише загальну картину розвитку теорії та практики управління.