16. Політико-інформаційна роль т.Зв. "справи г.Гонгадзе".

Важливим чинником є те, що на Інтернет не поширюється політична цензура. Під час розслідування справи щодо зникнення журналіста Г.Гонгадзе Інтернет виявив свою нову роль — своєрідного «каталізатора» висвітлення незалежних думок, неупередженої оцінки дій державних органів у цьому процесі. Характерно, що кількість відвідувань Інтернет-видання «Українська правда» (керівником проекту був Г.Гонгадзе) протягом кількох місяців сягнула 1 млн.

У 2000 р. весь світ сколихнула новина про загадкове зникнення відомого своїми сміливими публікаціями українського журналіста, редактора газети “Українська правда” Георгія Гонгадзе. Вбивство журналіста Гонгадзе вітчизняна і міжнародна громадськість розцінили як теракт проти свободи слова і демократії. Слідчі органи, прокуратура України проводили слідство настільки мляво і непрозоро, що Уповноважений змушена була за власною ініціативою відкрити провадження та вести свій незалежний моніторинг. Уповноважений кілька разів зустрічалася з дружиною журналіста, відвідала його матір, підтримала її морально, допомогла розв’язати побутові проблеми (зокрема, щодо встановлення телефону в кімнаті гуртожитку м.Львова, де був прописаний Г.Гонгадзе), брала участь у засіданнях тимчасової депутатської комісії з розслідування обставин зникнення журналіста.

9 лютого 2001 р. Уповноважений з прав людини уперше у практиці українського судочинства виступила і як учасник судового процесу на засіданні Печерського районного суду м.Києва, на якому захищала право Лесі Гонгадзе, матері зниклого журналіста, вважатися потерпілою стороною. Суд прийняв рішення на користь матері Георгія. За рішенням суду, вона отримала доступ до матеріалів слідства, можливості подавати докази, заявляти клопотання, брати участь у судовому розгляді тощо. Насправді це виявилося вельми примарно.

Після проведення генетичних експертиз “таращанського тіла” російськими та американськими фахівцями Генеральна прокуратура вимагала його поховання. Проте у Л.Гонгадзе були суттєві сумніви щодо результатів експертиз, і вона зажадала проведення незалежної експертизи за кордоном з залученням міжнародних експертів. Генеральна прокуратура була проти. Уповноважений з прав людини, аби захистити право матері безвісти зниклого журналіста на достовірну інформацію, зустрілася разом з нею з Генеральним прокурором України М.Потебеньком, його заступником М.Баганцем та слідчим з особливих справ Василенком. Проте знадобився ще рік, щоб було дано згоду Генеральним прокурором (вже В.Піскуном) на таку експертизу.

Як це не прикро констатувати, але і в цій справі виразно простежується бездіяльність владних структур. Незадовго до трагедії Г.Гонгадзе відчував біду, бачив, як навколо нього збираються хмари і просив захисту у Генерального прокурора України: “ Я, журналіст Георгій Гонгадзе, висловлюю свій категоричний протест проти знахабнілої поведінки правоохоронних структур, які розпочали кампанію цькування проти мене та моїх колег по роботі. Протягом двох тижнів працівники міліції активно проводять збір інформації в людей, що знають мене, не пояснюючи при цьому мети цього збору. За місцем моєї прописки у Львові провели дізнання в моїх сусідів, а також у моєї матері на предмет моєї діяльності та способу мого життя. Протягом двох днів трьох працівників моєї редакції було затримано представниками міліції, які під різними приводами провели перевірку їхніх документів із записом відповідних даних. Невідомі мені особи супроводжують мене на автомобілі “Жигулі” (державний номер 07309 КВ), чекають біля дому та редакції... Я звертаюсь до Вас з вимогою зупинити свавілля і захистити мене від морального терору, а також виявити і покарати причетних до його організації осіб”.

Загадкове зникнення Г.Гонгадзе, за образним висловом журналістів, стало своєрідним смолоскипом, озброївшись яким, свідома частина українського суспільства вирушила шукати “світло у кінці тунелю”.