4. Художній стиль

Основне призначення стилю – різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів.

Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння та інші зображувальні засоби.

Виокремлюють такі його функціональні підстилі:

- епічний;

- ліричний;

- драматичний;

- комбінований.

Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, роман, повість, оповідання, поема, вірш та ін.

5. Розмовний стиль

Основне призначення стилю – обмін інформацією, думками, враженнями.

Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне значне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, сленгу, неправильна вимова слів.

Розрізняють розмовно-побутовий та розмовно-офіційний підстилі розмовного стилю.

6. Конфесійний стиль

Основне призначення стилю – вплив на душевні переживання людини.

Головні ознаки стилю: використання церковно-релігійної лексики, вживання лексем для найменування Бога та явищ теології (богослов’я), стосунків людини і Бога. Мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням, фразеологізми біблійного характеру.

Виокремлюють стиль проповіді та стиль богословської літератури.

Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, проповіді, молитви, тлумачення Святого Письма й ін.

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак із приводу них у мовознавстві ще точаться дискусії: чи вважати їх окремими стилями, чи підстилями основних п’яти.

Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі не є відособленими один від одного, кожен із них має елементи іншого

7)Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови: становлення та розвиток. Кліше.

Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов’язаний зі становленням і розвитком української ділової мови – засобу взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинства й документації

У процесі розвитку суспільства неминуче виникає потреба оформлення державно-правових суспільних відносин, регулювання діяльності різних сфер суспільного життя, а звідси потреба мати книжну мову для ведення ділової документації, офіційного й приватного листування. Дослідники стверджують, що після прийняття християнства в Київській Русі функціонували два книжні стилі української мови – конфесійний та офіційно-діловий. Церковно-релігійну сферу обслуговувала старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, якою писали релігійні тексти, створювали літературу високого стилю. Тогочасний офіційно-діловий стиль представляла староукраїнська (або давньоруська) літературна мова в таких жанрових розгалуженнях, як княжі грамоти, листи князів і воєвод, правові кодекси, княжі та церковні устави, акти. Основними джерелами цих документів, що дійшли до нас, є літописи – Галицько-Волинський, Лаврентіївський, Іпатіївський.

Відродження офіційно-ділового стилю пов’язане з діяльністю державних органів УНР. Важливими законодавчими документами стали Універсали Центральної Ради (1917 – 1918), Акт Злуки УНР і ЗУНР (1918

Офіційно-діловий стиль – це мова угод, оголошень, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, розпоряджень, актів, законів тощо.

Основне призначення офіційно-ділового стилю – регулювати ділові стосунки в державно-політичній, громадській, економічній, законодавчій, господарсько-управлінській сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в стильових ознаках, які притаманні лише йому:

1. Діловий стиль ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і виявлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішим тут є послідовність та точність викладу фактів, об’єктивність висловлювань, документальність. Основний тон ділового мовлення – нейтральний.

2. Офіційно-діловий стиль відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації.

Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з та ін.

б) наявність специфічної фразеології з найменшим ступенем переносності (узяти участь, функціонування закладу, вжити заходи, прийняти рішення).

3. Суворі вимоги до лексики офіційно-ділового стилю:

а) широке, тематично зумовлене використання термінології

б) відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики;

в) мінімальне використання вигуків, часток, іменників із суфіксами суб’єктивної оцінки

4. Офіційно-діловий стиль відзначається також великою частотністю вживання віддієслівних іменників (укладання, виконання, надання).

5. Синтаксис ділового стилю характеризується зведенням до мінімуму складнопідрядних та складносурядних речень, використання замість них складних безсполучникових та простих поширених речень. Основною вимогою до їх побудови є дотримання прямого порядку слів

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

законодавчий – використовується в законодавчій сфері

дипломатичний – уживається у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків

адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері

Кліше

Кліше – усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією й сприймаються як звичайний, обов’язковий компонент.

Кліше – це мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання, наприклад: згідно з оригіналом, узяти участь, мати на увазі, до заяви додаю, контроль за виконанням наказу залишаю за собою тощо.

Загалом лексику офіційно-ділового стилю поділяють на чотири категорії.

I. Загальномовна (міжстильова) лексика. Це назви людей за професією, національністю, соціальними характеристиками, суспільно-політичними вподобаннями: батько, мати, інженер, українець, демократ та ін.

II. Термінологізована і детермінологізована лексика характеризує певні галузі знань, виходячи за їхні межі й потрапляючи у сферу ділового мовлення. Термінологізована лексика – мовні одиниці, які широко вживаються у повсякденному житті, але водночас зорієнтовані на якусь певну сферу людської діяльності.

III. Термінологія. У діловому мовленні широко використовують спеціалізовану термінологію з різних галузей людської діяльності, залежно від того, яку з них воно обслуговує

IV. Власне ділова лексика (канцеляризми). У процесі свого розвитку офіційно-діловий стиль виробив велику кількість ділової термінології, яка за походженням є переважно загальновживаною лексикою або похідною від неї.

Класифікація абревіатур:

1. Ініціальні абревіатури – утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення: ООН – Організація Об’єднаних Націй, МВФ – Міжнародний валютний фонд, ТСН – Телевізійна служба новин.

2. Абревіатури складового типу – утворені усіченням основ двох або більше слів: міськком (міський комітет), нардеп (народний депутат), держстрах (державне страхування) та ін.

3. Абревіатури змішаного типу – утворені з початкової частини слів і повного слова: спецзамовлення, госпрозрахунок, Нацбанк, турбюро, держсекретар та ін.

Комбіновані абревіатури – утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, АвтоЗаЗ, ПолтНТУ та ін.