18) Візитна картка. Особливості оформлення

Візитна картка – картка для вручення під час знайомства та візиту; документ, який має певний стандарт і містить достовірну, достатню інформацію про її власника. Зазвичай таку картку виготовляють з білого тонкого матового картону (розмір 5 х 9 см), на якому друкарським способом чітко зазначено прізвище, ім’я та іншу інформацію (назву організації, посаду, адресу, телефони, номер електронної пошти тощо), яку особа хоче про себе повідомити. Шрифт має бути таким, щоб добре читався, інформація подається стисло, але зрозуміло; картка повинна мати стандартний розмір. Візитні картки мають давнє походження: документальне підтвердження їх появи виявлено в Німеччині під 1786 роком, пізніше вони поширилися в Європі, де і склалися правила користування ними. Візитними картками обмінюються відразу ж після того, як особи були представлені одна одній. Карту беруть указівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але у жодному разі не можна згинати її, робити помітки.

декілька видів:

• особисті;

• ділові;

• корпоративні.

Особисті візитки використовують при дружньому знайомстві й неформальному спілкуванні. Як правило, візитка містить ім’я і прізвище власника та телефонний номер. Посада, адреса в ній не обов’язкові. Стиль виконання може бути будь-яким та розробляється відповідно до особистих уподобань власника.

Ділові візитки застосовують у бізнесі, на офіційних зустрічах і для надання контактної інформації потенційним клієнтам. На ділових візитках обов’язково вказують ім’я, прізвище, посада представника бізнесу, а так само назва компанії та її вид діяльності. В оформленні візитки використовують фірмовий стиль компанії, логотип тощо.

Корпоративна візитна картка, як правило, не містить імен і прізвищ. У ній указується повна інформація про компанію: сфера діяльності фірми, перелік послуг, контактні телефони, карта проїзду, адреса веб-сторінки. Вигляд у точності відповідає фірмовому стилю компанії. Зазвичай має рекламний характер та в основному використовується на виставках. Часто їх роблять двосторонніми.

19) Науковий стиль сучасної української літературної мови: становлення та розвиток.

Науковий стиль української мови почав розвиватися із середини ХІХ ст. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П.Житецькому. Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору.

Науковий стиль має своїм завданням точно викласти наукову інформацію. Його основною функцією є пізнавально-інформативна функція, доповнена функцією доказовості.

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічна сфера, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, технічних досягнень, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація і систематизація знань,

Жанри реалізації наукового стилю – монографії, наукові статті, відгуки, рецензії, лекції, доповіді на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Характерні ознаки – інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аргументація.

Мовні особливості – велика кількість термінів із різних галузей знань, виразний іменний характер висловлювань, насичення абстрактною лексикою, використання загальновживаних слів тільки в прямому значенні, насичення стійкими словосполученнями типу на підставі отриманих даних, звідси випливає, підсумовуючи сказане тощо.

Підстилі:

- власне науковий (нова інформація призначена для фахівців певної галузі науки).

- науково-навчальний (підручники, посібники та інша наукова література,6 призначена для навчальних закладів усіх типів).

- науково-популярний (має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей, незалежно від рівня фахової підготовки – книги, статті у неспеціальних журналах).

Особливості наукового тексту:

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Науковий текст обов’язково відображає якусь проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю і раціональністю всіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань.

Структура наукового тексту:

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези та методи дослідження.

2. Дослідницька частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.