20)Оформлення результатів наукової діяльності: план, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації й збереження наукової інформації.

План – це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій та усній формі.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане й стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може бути простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поряд з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Види планів:

• питальний – поставте питання до інформативного центру абзацу (у більшості випадків таким центром може бути перше речення) та запишіть його;

• називний – перетворіть це речення у називне (у такому реченні немає присудка);

• цитатний – запишіть це речення без змін;

• тезовий – переформулюйте речення або сформулюйте головну думку всього абзацу.

Теза – положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають:

• вторинні – слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (підручнику, монографії, статті). Формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереження самобутності форми.

• оригінальні тези – створюють як первинний текст. Вони можуть бути ключовими елементами майбутньої наукової розвідки, стислою формою презентації результатів наукових досліджень.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

1. Преамбула (1 – 2 тези);

2. Основний тезовий виклад (3 – 6 тез);

3. Висновкова теза (1 – 2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження й обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану наук і практики.

Основний тезовий виклад передбачає розв’язання таких завдань:

• сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об’єкт і матеріал дослідження;

• описати перебіг дослідження;

• визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Конспект – це стислий письмовий виклад змісту чого-небудь (книги, статті, лекції, промови тощо).

Основна мета процесу нотування інформації – переробити та записати необхідну інформацію, щоб відновити її у пам’яті через певний час. Розрізняють конспекти прочитанного і конспекти почутого.

Існують такі види конспектів:

- текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту;

- вільний – основний зміст передається своїми словами;

- опорний – це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів;

- тематичний – укладається на одну тему, але за декількома джерелами;

- плановий – укладається за попередньо складеним планом статті, книжки лекції;

- комбінований – комбінують вищезазначені види.

Рекомендації щодо ведення конспекту:

1. Конспект слід вести в окремому зошиті.

2. У конспекті прочитаного із самого початку треба записати паспортні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги).

3. Бажано скласти план конспекту.

4. Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше.

5. Для стислого запису думок (особливо це стосується лекції) варто користуватися скороченнями окремих слів, умовними позначеннями, символами.

6. Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано.

7. Система конспектування має відповідати одній з найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.

Для того, щоб вистачало часу для відбирання головної інформації та аналітико-синтетичного перероблення її, треба вміти скорочено нотувати.