2.Нормативно-правова база утвердження української мови як державної в Україні.

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління і діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку й інформатики.

Це мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. Це і зумовило 28 жовтня 1989 року прийняття Закону „Про мови в Українській РСР”, коли під тиском національно-демократичних сил тодішня влада пішла на законодавче закріплення статусу державної за українською мовою й оголосила українську мову державною та мовою національного спілкування у межах України. Цей документ тривалий час обговорювався і був уведений в дію з 1 січня 1991 року. Закон „Про мови в Українській РСР” закріпив державний статус української мови, гарантував усебічний її розвиток та функціонування в усіх сферах суспільного життя.

Законодавчо закріпила функціонування української мови як державної Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, яка дає чітку орієнтацію суспільству в розв’язанні мовних проблем.

У Статті 10 записано, що державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантовано вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Питання мовної політики в Україні, крім ст. 10 Конституції, визначаються також іншими конституційними нормами. Держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції України). У статті 12 Конституції зазначено: „Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”.

Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.

Володіння українською мовою є однією з обов’язкових умов для того, щоб обіймати відповідні посади (ст. 103, 127, 148 Конституції України).

У чинному законодавстві України також існує обов’язкова вимога володіння державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування, особами, які вступають до громадянства України.

10 серпня 2012 року набув чинності закон України «Про засади державної мовної політики». Закон установлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше ніж 10% від населення певного регіону.

Так, частина 7 статті 7 закону зобов’язує громадян, які проживають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову – „У межах території, на якій поширена регіональна мова меншин, здійснення заходів щодо розвитку, використання й захисту регіональної мови або меншини, передбачених цим законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб”.

Дія закону поширюється на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдаванську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську