2.Складові власного капіталу та їх вартість.

ВК приймає такі форми:

1) статутний фонд – початкова сума ВК, яка інвестується для формування активів на початку здійснення діяльності. Розмір статутного фонду (або ВК) визначається статутом підприємства;

2) резервний фонд підприємства (резервний капітал) – зарезервована частина власного К підприємства передбачена для внутрішнього страхування в його господарській діяльності. Розмір РК визначається засновницькими документами. Основним джерелом є прибуток;

3) спеціальні цільові фонди підприємств – фонди створюються з метою послідовного цільового використання для збільшення К підприємства. До таких фондів можна віднести: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд фінансування соціального розвитку, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм;

4) нерозподілений прибуток – частина прибутку, що отримана, але не використана в попередньому періоді на споживання його власниками (акціонерами, пайовиками), а також персоналом підприємства. Ця частина прибутку реінвестується для розвитку виробництва (капіталізується);

5) інші форми власного капіталу – розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі процентів або дивідендів) і деякі інші.

Джерела формування ВК можна класифікувати:

1) внутрішні джерела (прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (ЧП) і забезпечує переважно формування приросту ВК; амортизаційні відрахування, суму ВК вони не збільшують, а лише виступають засобом його реінвестування; інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних ресурсів підприємства);

2) зовнішні джерела (залучення додаткових пайових внесків в статутний фонд; залучення акціонерного К шляхом емісії і реалізації акцій; отримання безповоротної допомоги); інші зовнішні джерела (безоплатно отримані матеріальні і нематеріальні активи). При визначенні оптимального співвідношення важливо забезпечення управління підприємства його попередніми засновниками. Зростання додаткових пайових внесків може призвести до втрати управління підприємством його власниками.

В загальному вартість капіталу – це ціна, яку платить підприємство за користування капіталу, що формується з різних джерел і сприяє здійсненню його господарської діяльності. Вартість капіталу – загальна сума коштів, яку треба сплатити за використання певної суми фін. ресурсів.

Вартість капіталу = вартість боргу * % ставка за борг + вартість акціонерного капіталу* % частка акціонерного капіталу.

Для розрахунку вартості капіталу використовують бухгалтерський баланс де зазначається частка заборгованості і частка акціонерного капіталу. Ці частки множаться на вартість залученого певного капіталу і в результаті отримуємо поточну вартість капіталу.

Для отримання більш точних цифр необхідно розрахувати цільову вартість капіталу, що характеризує % співвідношення акціонерного капіталу і зобов’язань, в залежності від змін в господарській діяльності підприємства.

Співвідношення джерел фінансування капіталу може плануватися, при цьому отримаємо плановану ціну капіталу. Зважена гранична вартість капіталу визначається виходячи з прогнозних значень витрат, які понесе підприємство для створення оптимальної структури капіталу, виходячи з умов фондового ринку. Вартість капіталу не зводиться до визначення %, які треба сплатити за залучені фін. ресурси.

Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинне забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Існує 2 поняття: ціна капіталу підприємства (річні витрати підприємства по обслуговуванню свого боргу) і ціна підприємства як суб’єкта на ринку капіталу (характеризуються розміром власного капіталу). Вони взаємопов’язані – якщо підприємство бере участь в інвестиційному проекті, доходність якого менша за ціну капіталу, тоді ціна підприємства по завершенні проекту зменшиться, отже ціна капіталу – головний фактор у прийнятті рішення інвестиційного характеру. В пасиві балансу знаходяться джерела коштів, які поділяються на власні (внутрішні) і залучені. Кожне джерело коштів, що формують капітал, має свою ціну, тобто ціну як суму витрат по забезпеченню певного джерела.

Ціна авансованого капіталу = К_і*d_i,

де К_і – ціна і-го джерела коштів, d_i – частка і-го джерела коштів у загальній їх сумі.

Оцінка вартості ВК має ряд особливостей:

а) необхідність постійного коректування балансової суми ВК в процесі здійснення оцінки;

б) оцінка вартості знов залученого ВК носить ймовірнісний, а значить в значній мірі умовний характер;

в) суми виплат власникам капіталу входять в склад оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість ВК у порівнянні з запозиченим;

г) залучення ВК пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;

д) залучення ВК не пов’язано, як правило, з поворотнім грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством не дивлячись на більш високу його вартість.

З урахуванням цього механізм оцінки і управління вартістю ВК:

1. вартість функціонуючого ВК підприємства у звітному періоді визначається за формулою:

ВКфз = (ЧПс * 100) / СКс,

де ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ЧПс – сума чистого прибутку, виплаченого власникам в процесі її розподілу за звітний період; СКс – середня сума ВК у звітному періоді.

Відповідно вартість функціонуючого ВК в плановому періоді визначається за формулою:

ВКфп = ВКфз * ПВт,

де ВКфп – вартість функціонуючого ВК в плановому періоді, %; ВКфз – вартість функціонуючого ВК у звітному періоді, %; ПВт – плановий темп зростання виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

2. вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого ВК у плановому періоді:

ВНП = ВКфз.

3. вартість додатково залученого акціонерного капіталу розраховується у процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.