§ 2. Вимова голосних звуків

Латинські звуки та відповідні їм букви поділяються на голосні і приголосні. Голосних – шість: a, o, e, i ,y, u, приголосних – вісімнадцять (див. алфавіт).

Букви a, o, e, u читаються так, як пишуться.

Буква і служить для позначення голосного або приголосного звука; в першому випадку вона вимовляється як і, а в другому – як й. Як приголосний звук, і стоїть на початку слів і складів перед голосними і всередині слів між двома голосними.

Буква у (іпсилон; математики називають її «ігрек») взята з грецького алфавіту і вживається тільки в словах грецького походження. Вона вимовляється як і.

Крім голосних, у латинській мові є дифтонги (двоголосні): ае, ое, au, eu, які вимовляються як один склад.

§ 3. Вимова приголосних звуків

С вимовлялось к класичній латині як к. Тепер деякі граматичні школи вимовляють с як ц перед звуками е (ае, ое), і (у), а в усіх інших випадках – як к (тобто перед a, o, u, перед приголосними та в кінці слів).

G вимовляється як у німецькій мові g у слові geben, в англійській у слові give.

K вживається рідко.

§ 4. Сполучення приголосних

Ch – х

Ph – ф

Rh – p

Th – т

Ці буквосполучення вживаються у словах, запозичених з грецької мови.

S вимовляється як с. Якщо s стоїть між двома приголосними, то вимовляється як з.

Х вимовляється як кс, а між голосними – як гз.

Q вживається тільки в сполученні з u і вимовляється як кв.

Ngu перед наступним голосним вимовляється як нгв, а перед наступним приголосним – як нгу.

Su читається як св., якщо після нього стоїть голосний, який становить з ним один склад, і як су, якщо не становить одного складу.

Ті вимовлялось як ті. Тепер дехто з класичних філологів перед наступним голосним вимовляє як ці, якщо перед ним немає s, t, x. У непрямих відмінках, а також у грецьких назвах ti читається як ті, якщо на нього падає наголос або перед ним стоїть n.

§ 5. Поділ на склади

При поділі на склади приголосний головним чином належить до наступного складу. Якщо за голосним іде два або більше приголосних, то при переносі останній, а іноді й передостанній приголосний належить до наступного складу.

§ 6. Правила наголосу. Довгота та короткість складів

У латинській мові кожне самостійне слово має свій наголос. Часто від наголосу залежить значення слова.

У латинських словах склади рахують від кінця слова:

4 3 2 1

ab – la – ti – vus

Наголос у латинській мові ніколи не буває на першому складі від кінця. Він може стояти або на другому, якщо цей склад довгий, або на третьому, якщо другий короткий.

Таким чином, наголос у латинській мові залежить від довготи і короткості складів, а склад уважається довгим або коротким залежно від довготи або короткості його голосного звука.

Склади можуть бути довгі за природою і за положенням.

Довгим за природою є склад, що містить у собі дифтонг.

Довгі за природою монофтонги у другому складі від кінця звичайно у текстах позначаються знаком довготи: natūra.

Довгим за положенням є голосний другого складу, якщо за ним іде два чи більше приголосних.

§ 7. Частини мови

У латинській мові 10 частин мови, серед них є змінні та незмінні.

Змінні частини мови Незмінні частини мови

Іменник Прислівник

Прикметник Прийменник

Займенник Сполучник

Числівник Вигук

Дієслово Частка