11. Конституційно-правова процедура

 – це різновид юридичної процедури, який спрямований на досягнення конституційно-правового результату, що виражається у формуванні конституційно-правових норм, утворенні або припиненні існування суб’єктів конституційного права, попередженні правопорушень у конституційно-правовій сфері або у виникненні, реалізації, зміні або припиненні певного конституційного правовідношення.

2. В основу класифікації конституційно-правових процедур повинен бути покладений критерій, відповідно до якого в будь-якому процедурно-процесуальному інституті слід виділяти внутрішню і зовнішню форми (сторони). Внутрішня сторона охоплює глибинні, сутнісні властивості і характеристики того або іншого інституту, зовнішня – відповідні форми об’єктивації цих властивостей у нормативному матеріалі.

3. У явищі дефектності конституційно-правових процедур необхідно виділити дві сторони: формальну і фактичну. Під формальною дефектністю розуміються різні погрішності, викликані неадекватністю форми вираження думки законодавця або іншого компетентного органу, що встановив процедуру, правилам юридичної техніки; під фактичною – повний або частковий відступ правозастосувачів від процедурних вимог.

4. Конституційно-процесуальне право належить до комплексної підгалузі конституційного права, яку складають: а) процедури прийняття і внесення змін до Основного Закону; б) статусні процедури (процедури реалізації конституційно-правового статусу особистості); в) інституціональні процедури (процедури діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування); г) виборчі процедури; д) референдарні процедури; е) процедури конституційного судочинства; ж) процедури розв’язання державно-правових конфліктів.

5. Не варто протиставляти дискрецію і процедурність у конституційно-правовому регулюванні. Дискреція може або співіснувати з тією чи іншою конституційно-правовою процедурою, або за її допомогою остання може бути самостійно розроблена відповідним суб’єктом конституційного права, або дискреція зовсім не буде супроводжуватися яким-небудь процедурним механізмом.

6. Прийняття нової Конституції, так само як і внесення змін до чинної, можливі тільки в порядку, передбаченому конституційними приписами.

7. Регулювання організації і порядку діяльності українського парламенту повинне здійснюватися винятково на рівні закону, оскільки ця пряма вимога ст. 92 чинної Конституції. Разом з тим зазначене регулювання може мати кілька рівнів (розділ IV Конституції України – Закон України «Про Верховну Раду України» – підзаконний Регламент Верховної Ради України).

8. Гарантування верховенства Конституції виступає як єдине завдання Конституційного Суду згідно зі ст. 2 Закону про Конституційний Суд. Але Закон регулює лише способи і методи її здійснення. Тому Конституційний Суд пов’язаний із цим Законом тільки настільки, наскільки діє презумпція його відповідності Конституції. Отже, перевірка Судом конституційності Закону про Конституційний Суд, зокрема підпункту 1 пункту 3 «прикінцевих та перехідних положень», яким 4 серпня 2006 р. була обмежена його юрисдикція, та визнання цього підпункту неконституційним, є цілком правомірними.

9. Однією із найпоширеніших і сталих процедурно-правових форм розв’язання конфліктних ситуацій є посередництво (медіація), що швидко прогресує в усьому світі протягом останніх декількох років. Посередництво являє собою: а) певну юридичну процедуру, тобто тією чи іншою мірою формалізований правом порядок здійснення примирної діяльності; б) ця процедура має неюрисдикційний (альтернативний судовому) і охоронний (розрахований на аномальну динаміку відповідних правовідносин) характер; в) вона здійснюється за участю третьої сторони – посередника, що повинен мати певний правовий статус і, що дуже важливо, особливі професійні якості; г) посередництво спрямоване на вироблення взаємовигідних або принаймні взаємоприйнятних умов і добровільне ухвалення сторонами угоди відповідно до вироблених в його ході умов; д) воно може здійснюватися як за столом переговорів, так і шляхом проведення індивідуальних консультацій. Найбільш сприятливим варіантом здійснення конституційно-правового посередництва є створення самостійного державного органу – Примирної палати.