4.Система конят.-процес права

система конституційно-процесуального права України в осно­вному відповідає змісту та структурі конституційного права України та включає такі загальні конституційно-процесуальні правові інсти­тути:

• механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і грома­дянина;

• виборчий і референдний процес;

• законодавчий процес;

• парламентські процедури;

• конституційна відповідальність;

• конституційне судочинство (конституційна юстиція);

• організація та функціонування місцевого самоврядування.

• На систему конституційного права поширюються закони, характерні для подібних систем. Серед них найважливіші такі:

• - взаємозв'язаність, логічна взаємоузгодженість і субординація елементів системи;

• - багатоелементність, структурованість системи, як що під структурою розуміти спосіб зв'язку елементів в єдине ціле;

• - наявність системоутворюючих факторів;

• - зв'язок із зовнішнім середовищем, яке "живить" систему, наповнює її реальним змістом, забезпечує про гресивний поступ такої системи;

• - ускладнення системи в міру її розвитку, збагачення змісту її елементів, розширення функціональних зв'язків між ними;

• - наявність головного центру системи, який інтегрує, єднає всі її ланки, визначає принципи та закономірності її побудови;

• - достатня автономність функціонування "низових" елементів системи, які не можуть бути занадто пригнічені авторитарним впливом елементів більш високого порядку.

• Для будь-якої системи характерні не тільки зовнішні, а й внутрішні системоутворюючі фактори, серед яких визначальними є: генетичні, субординаційні, координаційні (взаємодії), управлінські.

5. Система джерел конституційно-процесуального права, яка являє собою організовану сукупність взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що містять конституційно-процесуальні норми, включає:

• Конституцію України, яка як основний Закон держави має вищу юридичну силу і пріоритет перед іншими правовими актами (в тому числі й міжнародними), які приймаються на ?її основі і повинні їй відповідати. Конституція — це базовий за­конодавчий акт, положення якого є вихідними для усіх інших галузей права, позаяк вона є законом, що визначає принципи регулювання всіх суспільних відносин, які виникають у дер­жаві;

• акти всеукраїнського та місцевих референдумів як акти без­посередньої влади народу, що виступає її єдиним носієм;

• закони України, інші нормативні акти Верховної ради Украї­ни;

• нормативні укази президента України;

• нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

• накази, інструкції та інші підзаконні акти центральних та міс­цевих органів виконавчої влади;

• рішення та висновки Конституційного суду України;

• правові акти Верховної ради автономної республіки Крим і рішення ради міністрів автономної республіки Крим;

• статути територіальних громад, інші акти органів місцевого самоврядування;

• нормативно-правові (наприклад, Конституційний договір між Верховною радою України та президентом України “про основні засади організації та функціонування держав­ної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1995 р.) та міжнародно-правові договори України.

Джерелами конституційно-процесуального права України є також нормативно-правові акти колишньої Української РСР, які діють на території України на підставі принципу правонаступництва або на період до прийняття нових нормативно-правових ак­тів з відповідних питань. так, згідно зі ст. 3 Закону України “про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р., закони Укра­їнської РСР та інші акти, ухвалені Верховною радою Української РСР, діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. а в п. 1 перехідних положень (розділ XV) Конституції України зазна­чено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чин­ності Конституцією України, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України.

Джерелами конституційно-процесуального права в принципі мо­жуть виступати також конституційно-правові звичаї — норми, які ре­гулюють політико-правові суспільні відносини, пов’язані з організаці­єю та здійсненням державної влади, виникають внаслідок тривалого і однакового застосування учасниками конституційно-процесуальних відносин на практиці, та забезпечуються або санкціонуються держа­вою. до конституційних звичаїв відносять звичаї, які виникають як результат укладення конституційних угод або впровадження конвен­ційних норм, а також звичаї, які складаються поза межами дії кон­ституційного механізму і лише санкціонуються державою як сталі конституційно-процесуальні норми.

Зрештою, джерелом конституційно-процесуального права ви­ступають також конституційні прецеденти як об’єктивовані рішення органів державної влади у конкретній справі, яким надається фор­мальна обов’язковість при вирішенні наступних аналогічних справ. до конституційних прецедентів можна віднести низку парламент­ських актів, а також рішення Конституційного суду України як акти конституційного судочинства, якими, по-перше, визначається правова політика (принаймні, встановлюється її загальний орієнтир, основний вектор), якої повинні додержуватися при прийнятті но­вих нормативно-правових актів правотворчими органами держави; по-друге, вносяться певні зміни до чинної системи національного законодавства (при прийнятті рішень з питань визнання неконсти­туційними законів, інших правових актів; офіційного тлумачення Конституції та законів), уточнюється зміст і межі правового регулю­вання.