3. Світова практика регулювання міжбюджетних відносин.
На основі світової практики регулювання міжбюджетних відносин, закордонних країн, відзначимо, що особливість німецької бюджетної системи полягає в тому, що податкові доходи всіх трьох ланок влади (федеральної, земельної й місцевої) формуються переважно на базі участі на паях у трьох головних видах податків: особистому прибутковому, корпоративному прибутковому й ПДВ. У федеральному бюджеті частка цих податків становить близько 75%, у бюджетах земель - у середньому 87%, у місцевих бюджетах - 41%. На початку 90-х років вони розподілялися в такий спосіб.
Надходження від особистих і корпоративного прибуткового податків розподіляються між федерацією й землями відповідно до федеральної Конституції нарівно. Частка місцевої влади в надходженнях від особистого прибуткового податку визначається федеральним законом, що вимагає схвалення бундесрату (верхньої палати федерального парламенту). Пропорції в розподілі ПДВ установлюються федеральним законом на підставі домовленості федерального уряду із землями й служать одним з головних інструментів згладжування протиріч федерального й земельного бюджетів.
Для вирівнювання бюджетної забезпеченості окремих земель використається система горизонтальних трансфертів. Вона базується на формулі, що враховує податковий потенціал і бюджетні потреби земель. Податковий потенціал розраховується як сума податкових надходжень у земельний і місцеві бюджети. Бюджетна потреба визначається виходячи із чисельності й щільності проживаючого населення. Співвідношення бюджетних потреб і податкового потенціалу землі визначає, чи буде частина коштів із земельного бюджету розподілена між нужденними регіонами або вона одержить платежі з інших регіонів.
Інший принцип побудови міжбюджетних відносин реалізований у США. Проблема вирівнювання вирішується тут шляхом чіткого розмежування податково-бюджетних повноважень. Саме на цій основі формуються практично самостійні податкові системи трьох рівнів влади й автономно функціонуючі бюджети. Недолік коштів компенсується переважно цільовими субсидіями з вищестоящих бюджетів.
Федеральний уряд має виключне право на збір мит, платежів поштової служби, виплати по соціальному й медичному страхуванню. Штатні й місцеві влади мають виняткове право на збір податків на майно, загальних податків на продаж, на реєстрацію автотранспорту, видобуток корисних копалин, а також на виплати по санітарних послугах, доходам від державного комунального господарства й винних магазинів. Інші види податків - на особисті й корпоративні доходи, спадщину й дарунки, акцизи - можуть використатися всіма рівнями влади за їхнім розсудом. Наділення штатів і муніципалітетів правом стягувати податки з об'єктів федерального обкладання повинне забезпечувати збалансованість відносин між бюджетами різних рівнів. Горизонтальне вирівнювання здійснюється через систему субсидій, що складається в основному із цільових грантів. З їхньою допомогою реалізуються більше 500 цільових федеральних програм фінансування потреб штатів і територій. Ці федеральні субсидії досягають чверті сукупних доходів штатів. У ще більшій мері залежать від субсидій з вищестоящих бюджетів місцеві влади. Частка грантів у їхніх бюджетах становить близько 45%.
Узагальнивши методологічні основи побудови системи міжбюджетних відносин у Російській федерації, зверніть увагу на те, що сформована система міжбюджетних відносин не повною мірою відповідає загальновизнаним принципам бюджетного федералізму. Однієї з гострих проблем продовжує залишатися загострення протиріч між центром і регіонами в сфері бюджетно-податкової політики. Одночасно відбувалося стійке зниження обсягів повернення фінансових коштів з федерального бюджету в консолідовані бюджети регіонів в усіх напрямках міжбюджетних відносин.
Слід також зазначити, що у Великобританії видатки місцевих бюджетів на шкільні й професійне утворення перевищує 40% загальних витрат на ці мети, у Франції і Японії - 30% . Муніципалітет Гельсінкі спрямовує на потреби утворення понад 15% свого бюджету, а муніципалітет Токіо - до 25%. Вище муніципальне утворення в США майже на 70% фінансується за рахунок бюджетів тих штатів, де розташовуються університети й інститути. Ці співвідношення особливо важливі для розуміння суті функціонування соціальної сфери в країнах з розвитий ринковою економікою. Таке фінансування з явним перевищенням питомої ваги фінансується з місцевого бюджету.
Значна частка місцевих бюджетів спрямовується на допомогу нужденним і малозабезпеченим верствам населення. Ця допомога виявляється у вигляді виплати певної грошової суми, або через фінансування безкоштовних послуг соціальної сфери. У цілому роль місцевих бюджетів у цей час істотне зростає.
У Франції й Великобританії питома вага місцевих фінансів у загальних фінансових ресурсах держави становить більше 30%, у США, Німеччини, Японії 50-60%, у Росії на початку 1990-х років 24%.
Отже, видно, що місцеві бюджети містять у собі сукупність соціально-економічних відносин, що виникають із приводу, розподіли й використання фінансових ресурсів для рішення завдань місцевого значення. Ці відносини складаються між органами місцевого самоврядування й населенням, що живе на території даного муніципального утворення.
Проаналізувавши тенденції розвитку бюджетних систем різних країн, можна відзначити наступне: спочатку переважала макроекономічна концепція регулювання соціально-економічних процесів, потім підвищувалася роль центральних бюджетів, де концентрувався основний обсяг бюджетних коштів.
Питання до самоконтролю:
Назвіть структуру місцевих фінансів Російської федерації.
Що включає в себе місцеві органи управління Франції?
Регулювання міжбюджетних відносин Німеччини.
Регулювання міжбюджетних відносин США.
Наочний матеріал
Рис 9.1. Фінансова допомога суб'єктам Російської федерації відповідно до урядової Концепції
Рис. 9.2 Структура державного устрою Франції.