Займенник як частина мови

Характеризуючи займенник як частину мови, розкрийте особливості його семантики. Займенники належать до вказівних слів, оскільки вони позбавлені номінативної функції і лише натякають то на іменники, то на прикметники, то на числівники, то на прислівники. На цій підставі О.М.Пєшковський, П.Ф.Фортунатов, Л.В.Щерба, І.К.Кучеренко, І.Р.Вихованець і ін. не вважають займенники самостійною частиною мови і на основі формальної подібності до відповідних частин мови називають їх займенниковими іменниками (я, ти, він), займенниковими прикметниками (наш, свій, твій), займенниковими числівниками (кілька, стільки), займенниковими прислівниками (там, туди, тоді).

У європейській традиції, в сучасній вітчизняній граматиці займенник розглядається як самостійна частина мови (О.О.Шахматов, Л.А.Булаховський і ін.). На основі семантико-граматичної подібності до інших частин мови їх називають іменниковими займенниками (я, ти, він), прикметниковими займенниками (наш, свій, твій), числівниковими займенниками (кільканадцять, стільки), прислівниковими займенниками (там, тут, тоді).

Займенник – це самостійна частина мови, яка не називає предмети, ознаки чи обставини, а лише вказує на них.

Визначальною ознакою семантики займенників є її абстрактний характер. Категоріальним значенням займенника є не назва предмета, ознаки, обставини (тобто не номінація), а вказівка на них.

Морфологічні категорії займенника: категорія істоти / неістоти, категорія роду, категорія числа, категорія відмінка.

Зверніть увагу, що прислівникові займенники не мають категорії істоти/неістоти, оскільки вони не вказують на предметність. Всі прикметникові і числівникові займенники стільки, оскільки, багато, крім мало, мають синтаксичну категорію істоти/неістоти: а) якщо займенники позначають істотові іменники, то в них збігаються закінчення родового і знахідного відмінків (немає інших спортсменів – бачу наших спортсменів); б) якщо ж займенники позначають неістотові іменники, то в них збігається закінчення називного і знахідного відмінка (стоїть наш віз - немає нашого воза - бачу наш віз).

Іменникові займенники за істотовою/неістотовою ознакою поділяються на три групи: 1) займенники, які вказують тільки на неістоту: що, що-небудь, будь-що, казна-що, дещо, нічого, щось, ніщо (тобто займенник що і його похідні); 2) займенники, які вказують тільки на істоту: я, ти, ми, ви, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто, дехто, нікого, ніхто (тобто займенник хто і його похідні); 3) займенники, які можуть вказувати і на істоту і на неістоту: він, вона, воно, себе. В їх семантико-граматичній структурі істотові й неістотові ознаки не розчленовані, тобто синкретичні, тому категорія істоти/неістоти в них визначається контекстом (має контекстуальний характер): А молодість не вернеться, не вернеться вона (Глібов).

Щодо категорії роду займенника, то її не мають: а) прислівникові займенники тут, там, туди, сюди, коли і под., оскільки вони не вказують на предметність; б) числівникові займенники стільки, скільки, багато, кільканадцять і под., оскільки мають парадигму тільки множини; в) іменникові займенники ми, ви, оскільки мають парадигму тільки множини.

Мають категорію роду:

1) чоловічий, жіночий і середній рід всі прикметникові займенники чий, чия, чиє; котрий, котра, котре; такий, така, таке;цей, ця, це; той, та, те та ін.;

2. лише чоловічий рід іменникові займенники він, хтось, хто-небудь, будь-хто, дехто, ніхто;

3. лише жіночий рід іменниковий займенник вона;

4. лише середній рід іменникові займенники воно, що, щось, що-небудь, будь-що, дещо, ніщо.

Деякі займенники мають нерозчленовану, синкретичну категорію роду, яка виявляється в контексті (тобто контекстуальну): я, себе, хто та ін.