55. Методи визначення фінансових потреб фірми.

     Є кілька методів оцінки фінансових потреб фірми. Попри те, що кожен з цих методів не може точно передбачити майбутні потреби, фінансовий менеджер повинен використовувати деякі методи для приблизної оцінки потреб у коштах хоча б на один рік наперед. 

     Метод відсотка від товарообороту. Мета методу полягає в тому, щоб показати, як можна обрахувати фінансові потреби в робочому капіталі. Цей метод передбачає, що зміна обсягу продажу продукції впливає на величину активів, які повинна мати компанія. За визначенням, активи, які змінюються внаслідок збільшення або зменшення товарообороту, називають спонтанними активами. Іншими словами, товарооборот значною мірою визначає, скільки коштів треба, щоб вести справу. Обсяг запланованого товарообороту і величина різноманітних активів компанії логічно пов’язані між собою. Наприклад, якщо планують збільшити продаж товарів, то компанія потребує більше грошей в обороті, більших запасів сировини та матеріалів готової продукції. Компанії слід сподіватись на приріст несплачених рахунків дебіторів. З іншого боку, якщо передбачається спад обсягу продажу товарів, запаси товарно-матеріальних цінностей мають понижуватись. Обсяг товарообороту також визначає величину боргів компанії. Коли зростає товарооборот, компанія починає брати в борг більше грошей, щоб закуповувати матеріали й сировину і в такий спосіб підтримувати їх запаси на необхідному рівні. Кредиторська заборгованість компанії, її коротко і довгострокові борги почнуть рости, що дасть можливість компанії нарощувати активи і розширювати операції.

     Аналізуючи  попередні фінансові звіти, фінансист може визначити залежність різних активів та пасивів від обсягу продажу товарів. Припустимо, що за зміни товарообороту на 100% активи змінюються на суму, що становить 60% від товарообороту, а заборгованість на 40% від товарообороту. Ці дані вказують на те, що, коли виручка зростає на 100 грн., активи і заборгованість компанії, можливо, зростуть відповідно на 60 і 40 грн. Віднявши 40% від 60%, одержуєте 20% від товарообороту, тобто чистого приросту активів. Отже, якщо компанія планує розширити обсяг продажу своїх товарів на 100 грн., вона потребує 20 грн. додаткового фінансування, частину якого можна забезпечити за рахунок внутрішніх джерел, через сподівані прибутки, хоча решту треба залучити ззовні. Наприклад, якщо фірма може заробити 5 грн. чистого доходу після сплати дивідендів, 15 грн. слід залучати шляхом позики та випуску привілейованих або звичайних акцій. Отже, тепер легко записати формулу для визначення фінансових потреб компанії за рахунок зовнішніх джерел: 

Необхідне фінансування

за  рахунок зовнішніх                  = А / Т (∆Т) – П / Т (∆Т) - КТ,           (1.1)

джерел  

     де, А – активи, які змінюються залежно  від товарообороту;

           ∆Т – запланована зміна обсягу  товарообороту за рік;

           П – пасиви, що змінюються залежно  від товарообороту;

           К – відношення чистого прибутку  після виплати дивідендів до                 товарообороту.

           Приклад: Метод відсотка від товарообороту.

           Завдання: За минулі періоди активи компанії АБВ змінювались у залежності від товарообороту компанії на величину, що становить 60% від зміни товарообороту, заборгованість на 30%. Виручка від продажу товарів, як передбачається, наступного року зросте на 200000 грн. Чистий прибуток компанії після вирахування дивідендів в минулому становить 3% від товарообороту компанії. Припускаючи, що товарооборот планується 1000000 грн., передбачте, скільки коштів треба залучити для  фінансування в наступному році за рахунок зовнішніх джерел.

           Розв’язок: Підставимо дані у формулу і одержимо: Обсяг фінансування за рахунок зовнішніх джерел = 0,60 *  (200000) – 0,30 * (200000) – 0,03 * (100000) = 120000 – 60000 – 30000 = 30000 грн. Отже, компанія, якщо вона хоче збільшити обсяги продажу своїх товарів на 200000 грн., як припускається у нашому випадку, має забезпечити фінансування за рахунок зовнішніх джерел у сумі 30000 грн. Без такого фінансування компанія не зможе купувати більше сировини і матеріалів, не зможе накопичувати інші активи та досягти наміченого обсягу товарообороту. 

           Метод балансу грошових надходжень. Менеджмент ліквідності – це основна частина фінансового планування. Мета менеджменту ліквідності полягає у постійному забезпеченні компанії грошима на рахунок. Для цього звичайно користуються методом балансу грошових надходжень.

           З допомогою цього  прийому фінансист щомісяця порівнює майбутні грошові надходження із сумами до виплат та визначає щомісячний надлишок надходжень або дефіцит. Як наслідок, складається баланс грошових надходжень, за яким можна передбачити майбутні фінансові потреби фірми. Таблиця 1 (додаток А) показує форму, за якою робиться оцінка грошових потреб.

           За таблицею 1, колонка 3, відніманням надходжень визначаються чисті грошові надходження за місяць. У 5-й колонці показано залишок  грошей на кінець кожного місяця. Цей  залишок визначається шляхом додавання залишку на початок кожного місяця до чистих грошових надходжень за місяць. У 6-й колонці дається мінімальний грошовий резерв, який підтримує компанія, щоб не опинитись у ситуації, коли на рахунку зовсім немає грошей. Якщо додати мінімальний грошовий резерв до залишку, що в колонці 5, одержимо сподіваний надлишок грошей або дефіцит. Якщо у колонці 7 маємо надлишок, то компанія може розглянути питання про інвестування цього надлишку у цінні папери, що приносять інтереси. А якби у колонці 7 виявився дефіцит, то компанії слід було б подумати як і де позичити гроші, щоб його покрити. Надлишок, або дефіцит, показані у колонці 7, це не прибуток або збитки, зазначені у фінансовому звіті. Складання балансу грошових надходжень – необхідна справа для передбачення і залагодження потреби майбутнього фінансування.

           На практиці цей  метод дуже поширений. Проте передбачуваний грошовий потік надійний лише тоді, коли правильно визначені надходження  і суми до виплат. Гроші здебільшого  надходять за рахунок виручки  від товарів, сплати рахунків дебіторами, надходжень інтересів та дивідендів (від інвестицій), продажу старого обладнання та доходів від оренди. Суми до виплат здебільшого складаються з платежів за куплені товари, сплати кредиторської заборгованості, заробітної плати, сплати процентів, орендної плати, страхових внесків, дивідендів та інших операційних витрат. 

           Метод врахування оборотності  грошей. За цим методом мінімальна сума грошей, потрібна компанії для проведення своїх операцій, визначається за допомогою такого рівняння: 

Мінімальна  необхідна

  сума грошей              = Річні операційні  витрати / Оборотність  грошей    ( 1.2) 

           Це рівняння дієве тоді, коли операційні витрати рівномірні за кожен період. Річні операційні витрати тут визначаються як сума витрат грошей, або витрати на купівлю товарів і сировини, заробітну плату, проценти та дивіденди. Оборотність грошей фірми вираховується так:  

Оборотність   =                 360 днів /

грошей                     Кількість днів між  купівлею сировини

                                 та надходженням виручки від продажу                     (1.3)

                                 готового товару 

або ж: 

Оборотність грошей = 360 днів / Цикл обороту коштів                           (1.4) 

     Цикл  обороту коштів - це кількість днів, які проходять між датою купівлі сировини і матеріалів та датою надходження виручки від продажу готової продукції.

     Приклад: Використання методу врахування оборотності грошей.

     Завдання: Припустимо, що цикл обороту коштів компанії становить 72 дні. Якщо припустити, що річні витрати компанії становлять 600000 грн., визначте мінімальну суму грошей, яку компанія має тримати в обороті.

     Розв’язок: Використовуючи рівняння, вирахуємо оборотність грошей фірми: Оборотність грошей = 360 днів / 72 дні = 5. Щоб визначити мінімальну необхідну суму необхідно: Мінімальна сума грошей = 600000 / 5 = 120000 грн. Отже, для підтримки своєї ліквідності протягом року фірма повинна тримати в обороті мінімум 120000 грн. Якщо в обороті буде менше, то це може призвести до фінансової скрути, можливо й до банкрутства. З іншого боку, тримати в обороті більше, для компанії невигідно, бо за позичені гроші треба сплачувати проценти. Метод врахування оборотності грошей рекомендується тільки тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.     56. Банкрутство підприємства.

Банкрутство підприємства – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; Процедура банкрутства підприємства передбачена багатьма нормативними актами, зокрема Цивільним Кодексом, Господарським Кодексом та інше. Однак, основним нормативним актом, який регулює процес банкрутства підприємства являється Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон). Згідно Закону справу про банкрутство підприємства може ініціювати як кредитор так і боржник. При поданні заяви про банкрутство підприємства кредитором боржника необхідна наявність ряду обставин, зокрема – - боржник має грошове зобов’язання перед кредитором (обов’язок сплатити певну суму коштів). До грошового зобов’язання не відносяться  недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі; - сума грошового зобов’язання повинна перевищувати розмір у 300 мінімальних розмірів заробітної плати на момент винесення постанови про визнання боржника банкрутом; - грошове зобов’язання має бути безспірним у розумінні положень Закону про банкрутство. Згідно Закону безспірні вимоги це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Слід зазначити, що при розгляді справ про банкрутство підприємства, склалась судова практика, при якій Суд не розглядає вимоги визнанні боржником як безспірні, оскільки вони виключені зі списку документів за якими проводиться виконавче провадження. Також однією з умов доказу безспірності, Суд в обов’язковому порядку вимагає щоб було відкрито виконавчого провадження зі стягнення боргу з боржника через виконавчу службу, та щоб з моменту відкриття такого провадження сплинуло понад три місяці. Законом передбачено можливість подання заяви про банкрутство підприємства також і самим боржником. Вимоги до заяви про банкрутство підприємства від боржника дещо відрізняються від заяви про банкрутство підприємства від кредитора. Основною різницею є подання боржником відповідних доказів своєї неплатоспроможності, зокрема таких як – розмір заборгованості зі сплати страхових внесків; заборгованість по кредитам; заборгованість зі сплати по відшкодуванню заподіяної моральної та матеріальної шкоди; наявність у боржника майна та інше. Також Законом передбачено випадки обов’язкового звернення боржника до суду із заявою про банкрутство підприємства. Не звернення із такою заявою тягне за собою відповідальність засновників, директора, ліквідатора (якщо такий є) боржника перед кредиторами усім своїм майном по незадоволених вимогах кредиторів. Процедура банкрутства підприємства – це складний та іноді досить тривалий процес, але банкрутство підприємства приносить ряд позитивних переваг як для кредитора так і для боржника.

Так, зокрема при банкрутстві підприємства боржник має такі вигоди:

• Боржник сам може контролювати та ініціювати процес банкрутства підприємства. Використовуючи процедуру банкрутства підприємства можна на законних підставах відстрочити виконання своїх зобов'язань перед кредиторами на період роботи ліквідаційної комісії без негативних наслідків для себе (оскільки законодавством передбачено введення мораторію на задоволення вимог кредиторів з моменту початку провадження у справі про банкрутство).

• Нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій по усіх видах заборгованості підприємства банкрота зупиняється.

• Знімається арешт, накладений на майно боржника, а також інші обмеження відносно розпорядження майном.

• Накладення нових арештів або інших обмежень відносно розпорядження майна підприємства банкрота не допускається.

• Укладення договорів про відчуження майна боржника і виконання ним зобов'язань здійснюється в особливому порядку, передбаченому законодавством.

• Термін здійснення усіх грошових зобов'язань банкрота і зобов'язання відносно сплати податків і зборів вважається таким, що наступив.

• Процедура банкрутства підприємства триває не більше 12 місяців (але може бути продовжена судом і до 18 місяців).

• Спрощується процедура ліквідації підприємства, оскільки при ліквідації підприємства через процедуру банкрутства підприємства не потрібно в обов'язковому порядку проведення позапланової виїзної перевірки платника податків органом державної податкової служби.

• Ліквідацію через банкрутство підприємства можна завершити значно швидше, ніж стандартний процес ліквідації підприємства.

Кредитор у рамках процедури банкрутства підприємства боржника також отримує ряд вигод :

• Дуже часто процедура банкрутства підприємства - це єдина можливість стягнення боргу з неплатоспроможного підприємства.

• При неможливості повернення заборгованості боржником кредитор має можливість законно списати його як безнадійну заборгованість.

• Кредитор дістає можливість зміни непідходящого керівництва компанії-боржника.

Таким чином, процедура банкрутства підприємства, яка проведена грамотно та виважено, принесе вигоди як кредитору так і боржнику, та знівелює всі ризики і негативні наслідки банкрутства підприємства для заінтересованих осіб.