- •7. Виробничий процес і виробничий цикл.
- •8. Потокові та не потокові форми організації виробництва.
- •10. Методи оцінки і обліку основних засобів.
- •12. Показники і напрямки підвищення ефективності використання основних засобів.
- •13. Виробнича потужність підприємства.
- •14. Капітальне будівництво, як процес відтворення основних засобів.
- •15. Капітальні вкладення (інвестиції), їх склад, структура і економічна ефективність.
- •16. Оборотні фонди, оборотні засоби, їх склад і структура.
- •17. Розрахунок потреби виробничого підприємства в оборотних засобах.
- •18. Розрахунок потреби торгового підприємства в оборотних засобах.
- •19. Джерела і показники використання оборотних засобів.
- •20. Персонал підприємства, його склад і структура.
- •21. Бюджет річного фонду часу роботи робітника.
- •22. Розрахунок чисельності персоналу.
- •23. Продуктивність праці та її показники. Фактори і резерви зростання продуктивності праці.
- •24. Мотивація і оплата праці персоналу підприємства.
- •25. Фонд оплати праці персоналу підприємства.
- •26. Видатки і собівартість продукції, сутність і класифікація.
- •27. Калькулювання собівартості продукції, послуг.
- •28. Загальновиробничі витрати.
- •29. Адміністративні витрати та витрати на збут.
- •30. Кошторис витрат на виробництво. Резерви і фактори зниження собівартості продукції, послуг.
- •31. Беззбитковість виробництва.
- •32. Ціни на продукцію та методи їх розрахунку.
- •33. Прибуток підприємства.
- •34. Оподаткування підприємства.
- •35. Інноваційна діяльність підприємства.
- •36. Ремонтне господарство підприємства.
- •37. Інструментальне господарство підприємства.
- •38. Складське та енергетичне господарство підприємства.
- •39. Звітні фінансові документи господарчої діяльності підприємства.
- •40. Економічна оцінка результатів діяльності фірми за показниками рентабельності.
- •41. Економічна оцінка результатів діяльності фірми за показниками ліквідності.
- •42. Економічна оцінка результатів діяльності фірми за показниками платоспроможності.
- •43. Перспективне та поточне планування діяльності підприємства.
- •44. Бізнес-план підприємства.
- •45. Плановий баланс фірми.
- •46. Фінансовий план підприємства і контроль за його виконанням.
- •47. Оперативне планування.
- •48. Сітьові методи планування і управління.
- •49. Розрахунок параметрів сітьових графіків.
- •50. Економічна ефективність нової техніки.
- •51. Оптимізація прибутку за методом співставлення валових показників. 52. Оптимізація прибутку за методом співставлення додаткових показників.
- •53. Мінімально допустима ціна продажу товару.
- •54. Функціонально-вартісний аналіз.
- •55. Методи визначення фінансових потреб фірми.
8. Потокові та не потокові форми організації виробництва.
Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Організацію виробничого процесу в часі було вже розглянуто вище. Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва. Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий. Організація непотокового виробництва Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окремих операцій предмети праці часто поступають на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції. Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предметно-групового. Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність, причому цей вплив не однозначний. З одного боку, збільшення величини партії забезпечує зменшення кількості переналагоджувань устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, ознайомлення з технічною документацією і т. п.). Крім цього, спрощується оперативне планування й облік виробництва. З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, потребує більших складських приміщень, а це призводить до додаткових витрат. Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універсальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації. Вищий рівень спеціалізації устаткування, як зазначалося, використовується в разі застосування предметно-групових методів, оскільки за певною предметне спеціалізованою дільницею закріплюється менша кількість предмето-операцій. Для непотокових методів характерне послідовне (рідко — послідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. Проте непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко використовується в промислових дискретних процесах. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів. Загальна характеристика потокового виробництва Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки: за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів; робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу; технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій; предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщення предметів, а й задає ритм роботи. Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому й великосерійному виробництві. Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками. Особливості організації і параметри потокових ліній Запровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі: достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції; висока стабільність І технологічність конструкції виробу; можливість раціонального розміщення робочих місць і чітка організація їхнього обслуговування; застосування прогресивної технології, механізація та автоматизація процесів. На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу, можливостей його вдосконалення, маси і габаритів виробу вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра. Такт потокової лінії— це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що пересуваються один за одним: r=Tp\N (11.12) де r — такт потокової лінії, хв; Тp — плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв; N — обсяг виробництва продукції за той самий період у натуральному вимірі. Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між виробами: V=L/r (11.16) де V— швидкість руху конвеєра, м/хв; L—відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м. Швидкість конвеєра, що рухається безперервно, обмежується раціональним режимом праці. На пульсуючому конвеєрі, який включається періодично, вона встановлюється максимальною з урахуванням правил безпеки праці. На робочому конвеєрі з безперервним рухом за виконання операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент має підійти до неї. Довжина робочої зони обчислюється за формулою α i=L*ti/r , (11.17) де α— довжина робочої зони на i-й операції, м.
9. Основні засоби підприємства, їх склад, структура класифікація. Створення підприємства потребує інвестування значної частини капіталу в довгострокові матеріальні активи, які фізично існують, виконують роль засобів праці, становлять основу виробничої потужності підприємства і називаються основними засобами. Звісно, можна здійснювати діяльність на орендованих площах і потужностях, що не потребує значних інвестицій на момент започаткування бізнесу. Проте більшість виробничих підприємств, сподіваючись на отримання майбутніх економічних вигід від використання довгострокових активів, формують власні основні засоби. При цьому вони мають усвідомити, що капітал, інвестований у подібні активи, відволікається від обороту на досить тривалий строк.
Основні засоби - це вартісна форма існування засобів праці, які тривалий час, не змінюючи при цьому своєї натуральної форми, багаторазово беруть участь в процесі виробництва, поступово спрацьовуються і частинами (як амортизаційні відрахування) переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції. Основні засоби - це довгострокові активи, якими підприємство володіє тривалий час із метою продовження та здійснення своєї діяльності, а не для перепродажу.
Основні засоби у формі засобів виробництва функціонують як чинники праці доти, доки зберігають свою споживчу форму, в якій вони вступають в процес виробництва. Засоби праці утримує тривалий час у сфері виробництва їхня функція - за допомогою засобів праці протягом певного періоду виготовляється продукція. Інвестування капіталу в засоби праці тривалий час забезпечує отримання доходу.
Основні засоби не обертаються у своїй споживні й формі, обертається тільки їхня вартість, і до того ж лише поступово, частинами. Тою мірою, як вона переноситься на продукцію. Вартість засобів праці, спожитих за період їх використання, має бути відшкодована шляхом віднесення її до складу вартості продукції, що виготовляється.
Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва, або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Так, ступінь зносу основних засобів у 2007 році в Україні становив 49,3%, із них у промисловості - 53,8%, сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 51,1%, будівництві - 48,5% .
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:
1. земельні ділянки;
2. капітальні витрати на покращення земель (іригація, осушення, збагачення та інші поліпшення землі);
3. будівлі, споруди та передавальні пристрої;
4. машини й устаткування;
5. транспортні засоби;
6. інструменти, прилади, інвентар;
7. робоча і продуктивна худоба;
8. багаторічні насадження;
9. інші основні засоби.
Необхідність поділу основних засобів на групи зумовлена тим, що за своїм економічним змістом основні засоби однорідні, але водночас вони різні за виробничо-технічним призначенням і часом відтворення. Чим довговічніший засіб праці, тим повільніше він зношується, тим довше передає свою вартість продукції, яку виготовляє. До однієї класифікаційної групи з метою зручності нарахування амортизації відносять основні засоби, які мають однаковий строк та інтенсивність експлуатації.
Серед основних виробничих засобів виділяють активну і пасивну частини. До активної частини належать основні засоби, які безпосередньо діють на предмети праці (наприклад, устаткування, інструменти. Пристрої та прилади вимірювання тощо). Основні елементи активної частини визначають величину виробничої потужності підприємства, технічний рівень виробництва та продуктивності праці.
До пасивної частини належать основні засоби, які створюють умови для здійснення процесу виробництва і забезпечують його нормальне функціонування (наприклад, будівлі і споруди). Як правило, строк експлуатації об'єктів активної частини основних засобів коротший за відповідний показник за об'єктами пасивної частини. Тому. За інших рівних умов, інвестуючи капітал переважно в пасивну частину основних засобів, підприємець не очікує на швидке його відшкодування. З цієї причини для ведення бізнесу застосовуються орендовані будівлі та приміщення, що не передбачає відволікання з обороту значних коштів і заморожування їх на тривалий строк. У цьому разі у складі основних засобів переважає активна частина.
З метою наочного зображення сукупності основних засобів підприємства і зручності аналізу їх складу застосовується категорія структури. Структура основних засобів - це співвідношення між вартістю окремих груп основних засобів та їх загальною вартістю, виражене у відсотках.
Первісна вартість основних засобів підприємства в 2008 році подана в таблиці 1.2. Визначимо структуру і проаналізуємо її динаміку.
Таблиця 1.2
Склад і структура основних засобів підприємства в 2008 році
Елемент основних засобів |
Вартість основних засобів, тис. грн.. |
Структура основних засобів, % |
|
|
|
На початок року |
На кінець року |
На початок року |
На кінець року |
Будівлі, споруди і передавальні пристрої |
6863 |
7289 |
69,3 |
69,6 |
Машини та устаткування |
2370 |
2345 |
23,9 |
22,4 |
Транспортні засоби |
311 |
315 |
3,1 |
3,0 |
Інструменти, прилади, інвентар |
272 |
380 |
2,8 |
3,6 |
Інші основні засоби |
86 |
150 |
0,9 |
1,4 |
Усього |
9902 |
10479 |
100,0 |
100,0 |
Як свідчать дані таблиці 1.2, найбільшу частку в структурі основних засобів підприємства - 69,6% за станом на кінець 2008 року становлять будівлі і споруди. Протягом звітного періоду в структурі основних засобів підприємства відбулися незначні зміни: на 0,8 (3,6-2,8) відсоткового пункта зросла частка інструментів, приладів та інвентарю; на 1,5 (22,4-23,9) відсоткового пункта зменшилась частка машин та устаткування.
Категорія структури характеризує внутрішню будову і зв'язок складових певної сукупності величин (наприклад, основних засобів, доходів, витрат) і застосовується в економіці для відображення і здійснення економічного аналізу цієї сукупності. Структура основних засобів визначає темпи повернення основного капіталу, інвестованого в підприємство. Чим більша частка пасивних елементів основних засобів у її складі, тим на довший строк повернення основного капіталу має розраховувати підприємець. Особливості структури основних засобів зумовлені специфікою галузі економіки, до якої належить підприємство, метою підприємницької діяльності, характером процесу відтворення основних засобів, методикою їх оцінки тощо.
Для цілей податкового обліку з метою нарахування податкової амортизації основні засоби поділяють на виробничі і невиробничі. Останні в податковому обліку не амортизуються.
Згідно з податковим законодавством основні виробничі засоби - це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн і поступово зменшується в зв'язку з фізичним або моральним зносом. Невиробничі основні засоби - капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності підприємства. Серед невиробничих можуть бути основні засоби об'єктів охорони здоров?я, культури, освіти та інші, які перебувають на балансі підприємства.
У податковому обліку основні засоби класифікуються за групами, поданими нижче:
1. Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
2. Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні й електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
3. Будь-які інші основні засоби які не увійшли до гру 1,2 і 4 (у тому числі технологічне устаткування).
4. Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних предметів. 4 група формується з основних засобів, придбаних після 1 січня 2004 року. Інші основні засоби, які підпадають під визначення 4 групи, але придбані до 1 січня 2004 року, обліковуються у складі 2 групи.
Облік балансової вартості основних засобів групи, які підпадають під визначення групи 1, здійснюється за кожним окремим об'єктом та в цілому за групою. Облік балансової вартості основних засобів 2,3,4 груп здійснюється за сукупною балансовою вартістю відповідної групи.