35. Жовтневі події 1917 р. В Петрограді і Україна. Проголошення унр.

Жовтневий переворот

7-го листопада (25 жовтня ст.ст.) 1917 року большевики, під проводом Леніна, захопили владу в Петрограді. Тимчасовий Уряд упав. Голова Ради міністрів О. Керенський втік, інші міністри були арештовані. Большевицька революція охопила широкі простори імперії, але зустріла спротив в Україні, на Дону й на Кубані.

Ситуація у Києві була дуже складна. Тут діяли три сили: Центральна Рада й Генеральний Секретаріят, "Совет Рабочих и Солдатських Депутатов", яким заволоділи большевики, і – Штаб Київської Військової Округи,

Вночі проти 20 листопада 1917 р. на засіданні Малої Ради голова Центральної Ради М. Грушевський проголосив 3-ій Універсал, що його уклали українські соціял-демократичні та соціял-революційні фракції. Універсал проголошував Українську Народну Республіку, скасування приватної власности на землю, 8-годинний робітний день, контроль над виробництвом, скасування кари смерти, реформу судівництва та національно-персональну автономію для не-українців. 3-ій Універсал встановлював межі Української Республіки: крім зазначених раніше 5 губерній, включав Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину й частину Таврії. Питання про долю Холмщини та Вороніжчини мало розв'язати саме населення їх. 3-ій Універсал проголосив також свободу совісти, слова, друку, зборів, професійних спілок, мови..

Центральна Рада зверталася до всіх народів, що входили до складу Росії, з пропозицією творити соціялістичні республіки, які були б об'єднані у федерацію. З таким центральним урядом – вважала вона – ліпше прийдуть до миру Австро-Угорщина та Німеччина. Тільки такий федеральний уряд матиме, мовляв, авторитет, бо спиратиметься на всі реальні сили демократії.

На Установчих Зборах, що відбулися наприкінці листопада 1917 р., виявилась перевага українських партій: вони дістали 75% голосів, а большевики тільки 10%. Але, не зважаючи на це, большевики здобували щораз більше значення своею пропагандою.

Большевицький уряд розпочав негайно збройну боротьбу проти Центральної Ради. В цій боротьбі українське село залишилося не-втральним: селяни вичікували – хто переможе. З українських частин, що перейшли набік большевиків, незабаром не залишилося нікого: маса українського війська "здемобілізувалася" і повернулася До села. Большевики спиралися на червону Гвардію, що прийшла з Петрограду та Москви. Червона Гвардія не була звичайним військом: це були добровільці, переважно робітники і матроси, переконані большевики, які ненавиділи "буржуазну" Центральну Раду, і українців взагалі. Значну допомогу давали зкомунізовані латишські війська. Командувачем цих військ в Україні був В. Антонов-Овсігнко. Він планомірно повів наступ, намагаючись відрізати Київ від Лівобережжя. Найгіршим було те, що большезикам не було потреби здобувати міста: у кожному місті, особливо там, де були фабрики, вони знаходили прихильників серед робітників і молоді, переважно російської та жидівської, яка переходила на їх бік і видавала українських діячів.

Трагедія України полягала в тому, що ніде большевизм не знаходив рішучого спротиву. Центральна Рада, у більшості соціялістична, не приховувала своїх пробольшевицьких настроїв. Один із її впливових діячів прилюдно заявив: "Якщо Україна не буде соціалістичною, нам не треба ніякої". Між ідеологіями Центральної Ради та большевиків було мало різниці, і тому Центральна Рада не могла вести з ними боротьби, не мала зброї проти них у головних питаннях села, а саме – в справах ліквідації поміщицьких земель.