- •2.Східнослов'янські племена на території сучасної України
- •3. Утворення та розквіт Київської Русі в IX – X ст.
- •4. Київська Русь при Володимирі Великому і Ярославі Мудрому.
- •5. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
- •7. Татаро – монгольська навала на Русь та її наслідки.
- •8. Українські землі у складі Великого князівства Литовського і Польщі (XIV – сер. XVI ст.).
- •9. Люблінська 1569 р. Та Брестська 1596 р. Унії та їх наслідки для українських земель.
- •10. Виникнення українського козацтва та його розвиток.
- •11. Запорізька Січ, її роль в історії України.
- •12. Гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний та його доба.
- •13. Козацько – селянські повстання 20 – 30 рр. XVII ст.(див 12 білет)
- •14. Православні братства в Україні в XVI – XVII ст.
- •15. Початок Визвольної війни під проводом б. Хмельницького (1648 – 1649 рр.). Зборівський мир.
- •17. Переяславська Рада. Березневі статті б. Хмельницького.
- •20. Україна в періоди Руїни.
- •21. Мазепа і його доба.
- •22. Пилип Орлик. Конституція 1710 року.
- •23. Гайдамацький рух. Коліївщина.
- •24. Острозька та Києво-Могилянська академії – перші вищі навчальні заклади України.
- •25. Тарас Григорович Шевченко – втілення українського національного духу.
- •26. Кирило-Мефодіївське братство.
- •27. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель в складі Австро-Угорської імперії (кінець 18-19 ст.)
- •28. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель 19 – поч. 20 ст.
- •29. Соціально-економічний розвиток України в складі Російської імперії в др. Половині 19 – поч.. 20 ст.
- •30. Суспільно-політичний розвиток України др. Половини 19-поч 20 ст.
- •31. Перша Світова Війна і Україна
- •32. Українські січові стрільці.
- •33. Створення та діяльність центральної ради.(березень-жовтень 1917).
- •34. Обмеження прав козацької держави у 18 ст. Скасування гетьманщини та ліквідація Запорізької Січі.
- •35. Жовтневі події 1917 р. В Петрограді і Україна. Проголошення унр.
- •36. Конфлікт між рнк і українською цр. Причини та наслідки.
- •37. Україна і Берестейський мир. 4 Уніврсал.
- •38. Гетьманщина. П. Скоропатський та її діяльність.
- •39. Історія становлення Радянської влади в Україні.
- •40. Директорія та її діяльність
- •Внутрішня політика
- •Зовнішня політика
- •41.Зунр. Акт злуки 22.01.1919р.
- •42. Нова економічна політика в Україні
- •Проголошеня неПу
- •43. Україна і створення срср
- •44. Національно – культурне будівництво на початку 20-х років 20 ст. Українізація.
- •45. Індустріалізація в Україні. Особливості та наслідки.
- •Позитивні наслідки
- •Негативні наслідки індустріалізації срср
- •46. Колективізація в Україні та її наслідки. Голодомор.
- •47. Репресії 30х років в Україні
- •48. Виникнення та діяльність оун.
- •49. Західноукраїнські землі 20-30х роках ( під Польщею в складі Румунії і Чехословаччини)
- •50. Початок другої світової війни. Західна Україна в 1939-1941рр.
- •51. Напад фашистської Німеччини на срср. Військові операції в Україні 1941-1942рр.
- •52. Окупаційний режим в Україні ( 1941-1944 рр.)
- •53. Завершення боїв за Україну восени 1944р. Вклад українського народу в розгром
- •54. Радянські партизани в боротьбі з фашизмом 1941 - 1944 рр
- •56.Післявоєнна відбудова в Україні в др.. Половині 40х – на початку 50х рр.
- •57. Україна в умовах адміністративно-командної системи 70-80х рр.
- •58. «Політична відлига» 50-60х рр.. І Україна
- •59. Національно-державне відродження України і сучасний світ.
- •60. Михайло Грушевський – державний і політичний діяч.
- •61. Дисидентський рух в 60-70-х рр. В Україні.
- •62. Українська діаспора
26. Кирило-Мефодіївське братство.
На початку 1840-х pp. після відкриття університету центр національно-визвольного руху перемістився в Київ. У 1846—1847 pp. тут діяла перша суто українська таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Серед її членів були Микола Костомаров, Василь Білозерський, Петро Гулак, ймовірно, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко.
Програмними документами товариства були: «Статут слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», «Книга буття українського народу». Ідеологія Кирило-Мефодіївського товариства була синтезом ідей трьох рухів — українського автономіського, польського демократичного і російського декабристського в Україні. Особливо сильним у діяльності руху було християнське спрямування. Поєднання християнської і національної ідей не було винаходом кирило-мефодіївців. Цю формулу вони запозичили з «Книги народу польського і пілігримства польського» Адама Міцкевича, виданої у Парижі 1832 р. Незважаючи на запозичення, «Книга буття українського народу» давала цілковито самостійне бачення: український народ, найбільш пригноблений і зневажений, у той же час і найбільш волелюбний та демократичний, позбавить росіян деспотизму, а поляків — аристократизму. Ідеї слов'янської імперії із центром у Петербурзі вони протиставили ідею федеративної слов'янської республіки зі столицею у Києві, Діячі товариства мріяли про ліквідацію самодержавства та кріпосництва, встановлення республіки, уведення демократичних свобод, широкий розвиток культурних та релігійних зв'язків на основі християнської моралі. У своїй практичній діяльності вони обмежувалися просвітницькою роботою: розповсюджували революційні твори Т. Шевченка та інших авторів, складали революційні прокламації, у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з царизмом. В. Білозерський склав проект упровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів. Збиралися кошти на видання популярних книг. П. Куліш написав перший український підручник, а також першу українську азбуку («кулішівку»). Що стосується питань досягнення політичних цілей, тут погляди членів товариства розходилися. Представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей шляхом реформ. Представники радикально-демократичного крила (М. Гулак, І. Посада, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, вбивство царської сім'ї.
27. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель в складі Австро-Угорської імперії (кінець 18-19 ст.)
Кількаразове перекраювання великими державами карти Східної Європи наприкінці XVII ст. внесло історичні зміни в державну приналежність західноукраїнських земель Внаслідок першого (1772) поділу Польщі Галичина, а згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією (1775). Буковина увійшли до складу багатонаціональної Австрійської імперії, під владою якої у складі Угорського королівства ще з XVII ст. перебувало Закарпаття. Таким чином Габсбурги стали володарями великої частини України площею понад 70 тис. кв. км. з населенням понад 2,5 млн чоловік, більшість якого — близько 2 млн — становили українці.
Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий коронний край — «королівство Галіції і Лодомерії (Володимири)» з центром у Львові Східний кордон нового австрійського краю проліг по р. Збруч, яка стала більш як на півтора століття символом розчленованості українського народу двома імперіями.
Буковина з центром у Чернівцях спочатку була підпорядкована вищим військовим інстанціям, а з 1849 по 1918 р. мала статус окремого коронного краю.
На ново приєднаних до Австрії землях було запроваджено загальноприйняту в державі централізовану систему управління. В Галичині адміністративний апарат краю до 1849 р. очолював губернатор, а пізніше — намісник, на Буковині після 1849 р. — президент крайового управління. Окружну, а потім повітову ланки державної влади очолювали старости. На місцях адміністративні й судово-поліцейські функції виконували дідичі або спеціально утримувані ними, але призначувані старостами мандатори (до 1866р. ), а опісля — громадські уряди Містами управляли магістрати, склад яких призначали урядові органи (до 1870 р. ), а пізніше — ново запроваджені міські ради як органи самоуправління Органами крайового самоуправління були Становий сейм (1775- 1845) у Галичині й крайові сейми в Галичині та Буковині (1861-1914). На Закарпатті адміністрацію в комітатах очолювали жупани (наджупани), періодично скликались комітетські збори дворянства.
Етнічний склад населення західноукраїнських земель був доволі строкатим. Основну його масу становили українці (Поряд з ними жили чималими етнічними групами поляки (румуни (угорці (а також інші етнічні меншини євреї німці, чехи, словаки, вірмени та ін. Проте внаслідок ряду причин, насамперед асиміляторських зусиль правлячих кіл і панівної верхівки, відносна кількість українців у загальній масі населення поступово зменшувалася, натомість зростала питома вага поляків у Східній Галичині, румунів у Північній Буковині, угорців у Закарпатті.
Промовистим свідченням відсталої соціально-демографічної структури краю було співвідношення між сільським і міським населенням. У середині XIX ст. у Східній Галичині на 3,5 тис. сіл припадало 56 міст і 138 містечок, у Буковині на 276 сіл 3 міста і 4 містечка, в Закарпатті на 1294 села — 9 міст і 18 містечок Відповідно абсолютна більшість населення (в Галичині на початку XX ст — 88,45%, у Закарпатті наприкінці XX ст. — 85%) мешкала в селах і лише незначна частина в нечисленних містах (у Закарпатті наприкінці XIX ст. —7%).
Таку ж саму картину являла собою професійна структура населення. Більшість самодіяльного населення була зайнята в сільському господарстві (в Галичині у 1900 р. — понад 80%, у Буковині — 71,3, у Закарпатті — 85%). Питома вага самодіяльного населення, зайнятого в промисловому виробництві, була мізерною В. Галичині у 1900 р. вона становила 5,8%. У Буковині в промисловості й ремеслі тоді було зайнято близько 11% населення, в Закарпатті у промисловості й на транспорті — 10%.
Стосовно українського населення понад 90% його мешкало в селах і було зайнято в сільському господарстві В містах українці за кількістю перебували здебільшого на третьому місці (після євреїв та поляків у Східній Галичині, євреїв і німців у Буковині, євреїв і угорців у Закарпатті).
Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій згодом породило чимало складних проблем у сфері міжетнічних взаємин.