Запитання і завдання.

1. Яке з тверджень не є закономірністю процесу виховання?

а) Зумовленість виховання суспільними потребами та умовами.

б) Взаємозалежність процесів виховання і розвитку.

в) Зв’язок виховання з життям.

г) Визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні.

ґ) Взаємозв’язок вихователя і вихованців у вихованні.

2. Обгрунтуйте, що загальні принципи виховання включають в себе і принципи педагогіки народознавства.

3. Охарактеризуйте шляхи реалізації принципів виховання у процесі виховної роботи школи.

Тема 3. Характеристика основних напрямів змісту виховання

1. Розумове виховання.

2. Моральне виховання.

3. Трудове виховання.

4. Естетичне виховання.

5. Фізичне виховання.

6. Шляхи реалізації змісту виховання.

Ш Рекомендована література: 15, 25, 39, 40, 48, 53, 56, 75, 77, 82.

1. Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів з роз­витку розумових сил і мислення учнів та прищеплення їм культури розу­мової праці.

У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання. Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факти, термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв’язки і залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах, законах, законо­мірностях і формулах.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, 51 є розвиток мислення взагалі і різних його видів.

Мислення — процес опосередкованого й узагальнюючого пізнання пред­метів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостей, зв’яз­ках і відносинах.

Тому вчителю слід орієнтуватися в таких видах мислення: діалектичне, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне), системне.

У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мисли- тельними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння. їх можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе), і спеціальні, необхідні дня оволодіння знаннями у певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати числа, формули, нотні знаки і т. д.).

У поняття “культура розумової праці” входить і вміння раціонально орга­нізовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і акуратно, гримати в порядку робоче місце, матеріали і т. д.

Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: а) вміння зосереджено і уважно працювати; б) уміння долати труднощі; в) розвиток і іам ’яті і використання різних її видів — логічної; моторної, зорової; г) уміння нести спостереження і записи; ґ) володіння деякими раціональними способами розумових дій; д) уміння контролювати себе.

До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнях, належать і вміння переносу знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція), уміння передбачати.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань: а) які миють дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка експе- I > 11 менту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції по збору матеріалу і т. д.); б) порівняльні, починаючи з простих і закінчуючи порів­няннями, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ; и) спрямовані на впорядкування мислительних дій, користування алгоритмами иСю самостійне їх складання; г) пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища у певний клас чи вид.

У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура Учнів. Мова — основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадянської позиції. Підвищення ^мОвної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетніч­них стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню добро­зичливого ставлення до представників інших етносів та народів, загально­людських цінностей.

Подібна робота з розумового виховання здійснюється і в позаурочній навчальній та позашкільній виховній роботі.

Питанням розумового виховання надається великого значення в сучасній зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей використовуються спеціальні тести для перевірки розумової обдарованості. На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової обда­рованості (“ай-к’ю”). Тести допомагають педагогам “сортувати” учнів за Здібностями і розділяти їх за навчальними “потоками” А, В, С, Б. З учнями Потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків С і Б робота ведеться тільки з засвоєння елементарних знань.

До завдань розумового виховання належать формування наукового світогляду Учнів. Науковий світогляд — це цілісна система наукових, філософських, Політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань

і почуттів, які визначають ставлення людини до довколишньої дійсності і самої себе.

Світогляд складається з таких підсистем: а) найбільш загальні знання як основа формування поглядів і переконань; б) світоглядні вміння (розумові операції, робити висновки і т. д.); в) сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості; г) вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особис­тості.

Погляди — прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Переконання — психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, погля­дів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Невід’ємною частиною переконань людини є її почуття. Втілення світо­глядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина переживає емоційно.

Важливий елемент світогляду — теоретичне мислення, здатність аналі- 53 зувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки.

Складником світогляду є й воля людини, свідома регуляція людиною своєї поведінки і діяльності (цілеспрямованість, рішучість, принциповість, само­владання).

Для наукового світогляду характерні такі риси: а) правильно пояснює минуле і сучасне (малює наукову картину світу); б) дозволяє передбачити хід розвитку подій і явищ суспільства та природи; в) має гуманістичний характер.

Наукова картина світу — це система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин. Вона, у тій чи іншій мірі, стає елементом світогляду кожної людини, бо кожен з нас хоче скласти собі певне уявлення про те, “звідки взявся світ”, “як з’явилося життя на Землі?”.

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра

1. визначається: а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; б) го­товністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди і переконання; в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Попри науковий світогляд людство одностайне не тільки в самому визнанні Бога (за винятком 5-6% невіруючих), але й у визнанні релігійного світогляду. Так, упорядкованість Всесвіту, гуманність і моральність поділяють всі, а безробіття душі та відплату за добро і зло — переважна більшість — 80-88%. Більше половини людства (християни, магометани, іудеї) вірять у Месіанізм, а майже третина людства (індуїсти, будисти) — у перевтілення душ.

Релігія — це особлива форма свідомості, центральним стержнем якої є віра в Бога — Творця всього навколишнього світу. Давні римляни в слово “реліго” вкладали такий зміст: “знову збирати”, “повторно відвідувати”, “ще

2. ще раз вдивлятися”, “добровільність”, “усвідомлення вини”. У кінцевому результаті слово “релігія” набуло значення — “зв’язок з Богом”.

Між науковим і релігійним світоглядами, як і між наукою і релігією, не може бути суперечностей. Ось вислови видатних учених з цього приводу:

“Чим більше розширюється поле науки, тим чисельнішими і переконливішими стають докази того, що існує творча і могутня Мудрість” (Гегель); “Справжній природодослідник не може заперечувати Бога, бо хто так глибоко, як він, іазирає до Божої майстерні і має нагоду подивляти вічну Премудрість, той мусить покірно прихилити коліна перед діяльністю найвищого Духа” (Медлер); "Усяке ґрунтовне дослідження природи закінчується визнанням існування І >ога” (Ерстед); “Релігії, мистецтва і науки протиставляють одна одній лише піоди, які погано освічені як у першому, так і в другому” (Сабатьє).

Педагогам сучасної школи варто прислухатися до таких порад:

1. Поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа і вчитель повинні формувати у своїх вихованців науковий світогляд.

2. Учитель має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, релігію.

3. Визначаючи форми і методи формування світогляду, вчитель повинеи враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

4. Учитель повинен зробити все, щоб запобігти виникненню конфлікті», образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плюралізму і віро­терпимості, які ґрунтуються на тому, що всі люди віруючі; тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші — що його немає. Головне — прищепити дитині доброту і чесність, здатність на благородний вчинок, уміння.мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір’я — цей вибір має бути самоусвідомленим.

Шляхами формування наукового світогляду є: а) у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін: теоретична спрямованість навчально- виховного процесу; здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення учнів на уроках; б) у позаурочнііі виховній роботі: підготовка виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів; в) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Оскільки світогляд являє собою систему наукових, політичних, філо­софських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до оточуючого середовища і до самої себе, то кожен шкільний навчальний предмет являє собою складову єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури може успішно формувати світогляд учнів тільки за умови, що він не тільки добре знає свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв’язки. Тільки таке поєднання дає можливість розкрити наукову картину світу, показати його єдність, тому що жоден навчальний предмет сам по собі вирішити питання формування наукового світогляду учнів у цілому не може.

Так, дисципліни природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, у процесі трудового і виробничого навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин і т. п. У своїй єдності всі ці предмети дають можливість при їх засвоєнні сформувати цілісний науковий світогляд.

І Іі'| кпворення знань у світоглядницькі погляди і переконання тісно пов’язане 55 і і|и і| »мунанням в учнів системи ставлень до довкілля і до самого себе. Правильне і і ишісння особистості до природи, суспільства, людей, товаришів і до самого 11 їм- формується в таких ситуаціях, коли вона змушена діяти певним чином.

І • їм у і» і іроцесі виховної роботи слід створювати умови, в яких учень мав би мі 1,11 II і шість проявити своє ставлення до подій, явищ про які йдеться, не побоявся ти ломити свою думку, дати їм принципову оцінку. Створення таких умов і іі|иі)і(' формуванню в учнів єдності слова і діла, світогляду і поведінки,