5. Основні фази суспільного виробництва

За марксистською теорією існує п’ять суспільно-економічних формацій з властивими їм способами виробництва і відносинами праці, які послідовно змінюють одна одну: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Марксизм вважає, що цей процес і з технічної, і з економічної, і з соціальної, і з політичної точок зору – прогресивний – кожна наступна стадія розвитку вище попередньої. Ця прогресивна еволюція має однолінійний характер: усі народи залучаються до універсального еволюційного процесу, у ході якого з них можуть при допомозі інших перешагувати через окремі ланки “п’ятичленки”. Але крім марксистської, існують й інші теорії. Зокрема, концепція постіндустріального суспільства. Вона пропонує виділяти в історії людства три послідовні стадії: традиційного (аграрного), індустріального та постіндустріального суспільства.

а) До першого традиційного типу суспільства, що виникло у процесі аграрної революції в епоху неоліту, належать усі докапіталістичні системи. У них головними виробничими ресурсами є земля і природна сировина. Все господарське життя прив’язане до землі і є своєрідною грою з силами природи. Технологія примітивна, виробництво базується, головним чином, на ручній праці. Робітники, частіше всього, знаходяться в особистій позаекономічній залежності від суб’єкта, що володіє власністю (в першу чергу власністю на землю). Продукт виробляється невеликими партіями, в основному для власних потреб замкнутих натуральних господарств або для малих локальних ринків. У господарській діяльності люди спираються на звичай, традицію, “здоровий глузд”, на досвід. Основна частина населення живе поза міста. Освіта і культура – доля тонкої верстви еліти.

б) Індустріальне суспільство настає з розвитком капіталізму. Вихідним ресурсом тут стає матеріал, вже оброблений людськими руками. На перший план виходить велике машинне виробництво, яке в масових масштабах витискає ручну працю і підвищує в колосальних розмірах продуктивність праці. Відбувається масова пролетаризація населення, в процесі якої робітники отримують особливу свободу, перетворюючись на найманих працівників, що не мають засобів виробництва. Фігура середньовічного кваліфікованого ремісника витискується “частковим” спеціалізованим робітником, який виконує набір стандартних операцій за допомогою машин. Панівною силою господарського життя стає капітал – промисловий і фінансовий. Виробництво продукції набуває масового і стандартного характеру, стає переважно товарним, тобто орієнтованим на ринок. Утворюється система світового господарства. Укріплюється загальна орієнтація на економічне зростання. Формується система національних держав, у надрах яких виростає громадянське суспільство. Спостерігається швидка урбанізація населення; загальний характер отримує спочатку початкова, а потім середня освіта. Масове виробництво стимулюється стандартизацією споживання і формування “масової культури”.

в) У середині ХХ ст. розвинуті західні суспільства починають перехід до третьої стадії – постіндустріального суспільства. Розглядаючи елементи постіндустріальної цивілізації, слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової технологічної структури виробництва, яка забезпечувала б його комплексну автоматизацію. Зазначений процес грунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні технології, заснованої на електронній авто­матиці, інформатиці тощо. У кінцевому підсумку йдеться про роз­виток самовідтворюваних технологічних структур.

По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб'єкта праці. Людина праці перестає бути безпосереднім агентом виробництва. Домінуючим типом такої праці є інтелек­туальна, творча праця. Це, врешті-решт, знімає породжені розвит­ком індустріального виробництва головні форми відчуження люди­ни, веде до перетворення багатства людської особистості на основ­ну форму багатства суспільства.

По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розвиток сфери послуг. У деяких країнах, у тому числі США, в цій сфері вже сьогодні зайнято близько 70 відсотків працюючого населення. Проте найвагоміші зміни пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який справляє всезростаючий вплив на якісні перетворення всіх сфер життєдіяльності людини.

Якщо для індустріальної економіки найвизначальнішими були концентрація виробництва, зростання його багатосерійності та масовості, то постіндустріальний розвиток характеризується орієнтацією виробничого процесу на задоволення індивідуальних пот­реб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Це є основою формування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур.

По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтег­рацію сфер матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у структурну цілісність, адже постіндустріальна інфор­мативна економіка спрямована на забезпечення не тільки фізіоло­гічних потреб, а й потреб більш високого порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.

Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме і безпосереднє підпорядкування виробництва розвитку людської особистості є об'єктив­ною основою, яка утворює відповідний базис для становлення но­вого постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому кон­тексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбу­вається в різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.