1. Сучасні геоморфологічні процеси та їхня роль у створенні екологічних проблем..

Геоморфологічна робота сучасного екзогенного процесу зазвичай складається з трьох фаз: руйнування мінеральних мас — їх переміщення (транзит) — нагромадження. Винятком є процес вивітрювання, що лише здійснює підготовку гірських порід до подальшого транспортування. У цьому випадку мінеральні маси залишаються на місці свого руйнування, або in situ. Кожна фаза відображується у рельєфі земної поверхні певними нерівностями, властивими конкретному генетичному типу процесів. Так, руйнівна робота текучої води (водна ерозія, делювіальний змив) виявляється послідовним утворенням таких нерівностей, як борозни, промивини, яри, балки, річкові долини. Внаслідок руйнівної дії гляціальних процесів (екзарація) формуються такі вироблені форми, як баранячі лоби, троги, ванни виорювання, друмліни тощо. Вилуговування як денудаційна частина карстового процесу спричинює існування каррів, підземних порожнин (печер) тощо. Берегові процеси руйнують гірські породи внаслідок абразії, результатом дії якої є абразійні ніші, гроти, кліфи, бенчі тощо. Вітрові процеси виявляють свою руйнівну дію через дефляцію та коразію Обвалювання, обсипання, сповзання, тобто є руйнівними складовими схилових процесів тощо. Акумуляція мінеральних мас та корелятні їй переміщені енергетичні поля (поверхневі гравітаційні аномалії) зазвичай виявляються у вигляді певних форм рельєфу: річкових терас, конусів виносу, делювіальних шлейфів, травертинових терас, зсувних тіл, обсипних чи обвальних шлейфів, дюн, барханів, кучугур, моренних гряд, озів, камів, соліфлюкційних терас і шлейфів тощо. Коло складових частин довкілля, здатних реагувати на зміни рельєфу та геоморфологічних процесів може бути значно ширшим від зазначеного, а способи визначення таких реакцій відомі та різноманітні: від стаціонарних польових до індикаційних аерофото- та космічних досліджень. Важливими тут є історико-географічні дослідження, що характеризують закономірності реакцій пристосування у часі. В розгляді місця геоморфології в геоекології важливим також є питання чинників (факторів), під впливом яких знаходиться конкретна екологічна ситуація. Не було б потреби шукати такі рушійні сили несприятливої зміни екологічної ситуації у випадку природного ходу розвитку довкілля, як це відбувалось скажімо до появи людини як важливого учасника природної еволюції. Проте, у даний час її вплив виявляється у житті чи не кожного компонента природного середовища, чи прямо, чи через ряд природних посередників. Ці уявлення стали, очевидно, поштовхом для М. Реймерса [1990] у класифікації екологічних чинників за значною низкою ознак: часом, походженням, характером, умовами дії, періодичністю, черговістю виникнення, середовищем виникнення, об'єктом впливу, ступенем впливу, спектром впливу. Ця класифікація є, на наш погляд, однією із найповніших на даний час і геоморфолог із задоволенням знайде тут констатацію давно відомого, але не усіма врахованого факту, що рельєф у природному середовищі є однією із найголовніших складових частин і відомий природознавець визначає йому роль геоморфологічного фактору місця (середовища) виникнення, поряд із такими важливими іншими факторами, як атмосферний, водний, ґрунтовий, фізіологічний, генетичний тощо. Таким чином, однозначно розцінюється роль рельєфу (а від себе додамо – сучасних геоморфологічних процесів) як фактора середовища виникнення несприятливих екологічних ситуацій, однорангових із ситуаціями у середовищах повітряного басейну, гідросфери, ґрунтових систем, або із негативними змінами у плані фізіології, генетики, популяцій, біоценозів, екосистем, та біосфери в цілому. Одним із найголовніших питань є встановлення просторових категорій рельєфу, здатних бути "середовищем виникнення" несприятливих екологічних ситуацій та питання їх ієрархії. керуючись принципом "від часткового до загального" можна розрізнити такі таксономічні категорії: 1. Елементарні поверхні (типу елементарних межиріч – схилів – днищ, тощо) як елементи обмеження шляхів міграції речовини в процесі морфогенезу. 2. Морфолітогенетичні системи, які доцільно поділяти на: – генетично однорідні поверхні, в утворенні яких "винен" один геоморфологічний процес; – генетичні типи рельєфу, утворені комплексом генетично споріднених геоморфологічних процесів, серед яких один виступає домінуючим. 3. Системи генетичних комплексів у числі яких, щодо екзогенних процесів, є:- ніваційні геоморфолого-кліматичні системи;- флювіальні басейнові системи;- кріогенні літокліматичні системи;- гляціальні палеогеоморфолого-кліматичні системи;- ерозійні оролітокліматичні системи;- еолові (аридні) літокліматичні системи;- елювіальні вологотропічні літо системи. 4. Морфокліматичні зони суходолу, себто крупні ділянки земної поверхні, у межах яких специфічні кліматичні умови (глобальні закономірності балансу тепла і вологи), а відтак – екзогенні геоморфологічні процеси утворюють адекватні системи геоморфологічного ландшафту.

№6