2. Характеристика окремих морфокліматичних зон України (флювіальна зона).

Має на Землі чи не найбільше поширення. Збігається з територією поширення лісової зони, її планова конфігурація порушується лише у областях вертикальної поясності. Особливо виразним є її поширення у Північній півкулі (через загально географічні особливості природних умов – значними рівнинними просторами та загальним домінуванням суходолу). Характеристика: тривалішим є теплий період року, що зумовлює збільшення вологості атмосфери та зростання кількості опадів (800-1200 мм/рік), що при незначному випаровуванні і неповній інфільтрації створює надлишок поверхневих вод. У результаті цього з’являється поверхневий стік та змив, а згодом і ерозійно-акумулятивна діяльність. Що з часом зумовлює, при наявності відповідних умов, розвиток генетичного ряду флювіальних форм рельєфу. Як результат – річкові долини з притаманними їм специфічними особливостями морфо скульптури. Навіть побіжний аналіз густоти річково-долинної мережі й цій зоні свідчить про домінуюче значення річково-долинних форм рельєфу. На силових поверхнях – гравітаційні процеси, а в товщах осадових порід(на рівнинах) відбуваються карстові. Також здійснюють свою ерозійно-акумулятивну діяльність тимчасові водотоки, а в умовах значного господарського освоєння територій мають розвиток площинний змив, суфозія тощо, проте початковим процесом, безперечно виступає флювіальна діяльність. Поширення цієї зони пов’язане значною мірою з рівнинністю територій, що піддається загальним закономірностям тектонічного розвитку таких ділянок земної кори, хоча масштаби поширення флювіальної морфо кліматичної зони мають також і азональний характер. Домінування флювіальних форм рельєфу у лісовій природній зоні призводить до розвитку інших екзогенних процесів рельєфоутворення, що разом сприяють вирівнюванню рельєфу, утворенню давніх поверхонь вирівнювання, широких річкових долин із комплексом надзаплавних терас.

№3

1. Наукознавчі дефініції екологічної геоморфології.

Об’єктом еколого-геоморфологічних досліджень є рельєф земної поверхні, різноманітність сучасних ендогенних та екзогенних рельєфоутворюючих процесів, що формуються на тлі інших чинників довкілля,у тому числі - господарської діяльності людини. Вивчення рельєфу продовжується близько двох століть, зазвичай, із намаганням дати вікові дефініції досліджуваному рельєфу, встановити закономірності в поєднанні морфології та походження форм рельєфу. Але останнім часом зміни рельєфу, викликані зростаючими масштабами господ.діяльн. людини, є об’єктом дослідження екол.геом-ї. Об’єкт еколого-геом-их досліджень має свою неповторну структуру. З одного боку, до таких систем входять відомі властивості рельєфу (генетичні,вікові, ін..), а з іншого - різноманітні види господарської діяльності, що спричинюють вияв несприятливих екологічних ситуації у рельєфі. Динаміку розвитку методологічних уявлень про наукознавці дефініції екогеоморфології демонструє визначення об’єкту дослідження екол-ї геом.-ії, зроблене Н.Скубловою (1996): « Головним об’єктом досл. є еколого-геоморфологічна система, суть якої складає функціональна взаємодія екзогенних та ендогенних процесів з антропогенними та техногенними чинниками». Але точнішим є формулювання І.Черваньова «…у вузькому геосистемному смислі слова ек. геом-я повинна розглядати роль рельєфу як модифікатора, диференціатора, концентратора, розсіювача потоків речовини та енергії, починаючи від географічної поясності та зональності і закінчуючи елементами нанорельєфу, як природних комплексів. Ця дефініція, висловлена незалежно від А.Ласточкіна,доповнює і збагачує його геополітичну концепцію. Дослідження структурної організації рельєфу, над яким незалежно працювали ці дослідники, привели їх обох до схожих дефініцій у час, коли назріла потреба сформулювати об’єкт дослідження ек-ї геом-ї. Щодо формулювання предмету дослідження ек. геом.-ї, також існують відмінності. Наприклад І.Ковальчук переконаний,що «предметна сфера ек. геоморфології включає проблеми суб’єкт-об’єктних взаємодій у системі «геоморфосфера-людина». Зазначенні відмінності у формулюванні важливих наукознавчих дефініцій нового науково-прикладного напрямку є типовими для геоморфології, у якій непросто визначити різницю між об’єктом і предметом дослідження.