24.Оподаткування на тер. Австро-Угорської імперії

Не кращим було становище українських селян, територія яких була у складі Австро-угорської імперії. У результаті революції 1848 року кріпосне право було відмінено, але за “звільнення” селян поміщикам була встановлена компенсація в розмірі 20-кратної вартості загальної суми всіх річних повинностей [65, с. 168].

Основними податками були промисловий, майновий, поземельний, домовий; акцизи (на пиво, горілку, цукор, м’ясо тощо), мито та фіскальні монополії .

Поземельний податок Австрії свого часу вважався найбільш досконало побудованим. Так, професор Л.В. Ходський писав: “Серед Європейських держав Австрії належить честь першої спроби організації поземельного податку на раціональному підґрунті. Раціональність полягала в тому, що саме в цій країні вперше вибудували поземельне оподаткування на підставі так званого Міланського кадастру, який поряд з площами землі та їх якістю враховував ще й прибутковість.

Однією з фіскальних монополій Австро-Угорської імперії була тютюнова.

За рахунок Буковини і Галичини Австро-Угорщина забезпечувала третину своїх потреб у тютюновій сировині.

Тютюнова монополія в доходах казни Австро-Угорської імперії в кінці ХІХ століття утримувала перше місце серед непрямих податків. Вона забезпечувала вдвічі більше надходжень, ніж мито, 14 % всього бюджету держави та 78 % суми непрямих податків, зібраних у австрійській імперії. Ці надходження дорівнювали сумам індивідуальних акцизів на пиво і горілку, зібраним в усій Німеччині .

Наприкінці ХІХ ст. селяни Закарпаття несли тягар численних непосильних податків та зборів і повинні були сплачувати їх (понад 13 видів податків). Лише в 1899 році в чотирьох Комітетах за несплату податків, було продано з торгів 13 тисяч селянських господарств. Крім сплати податків селяни щороку повинні були 4 дні трудитися на будівництві, ремонті шляхів і мостів, 1 – 2 дні на приходських землях і здавати священнику 2 віка зерна .

У Східній Галичині селяни, які постачали державі та поміщикам продукцію сільського господарства, крім сплати податків (прямих та непрямих), брали участь у шарварках (дорожних повинностях, громадських роботах, будівництві, ремонті доріг, мостів тощо) .

Наприкінці XVIIст. в тодішній Ужгородській домінії існувало п’ять видів прямих податків-платежів і стільки ж селянських повинностей. Селяни сплачували подушну подать, податок з селянського двору (“порцію”), чинш (або “ценз” – фіксовану грошову плату), десятину або дев’ятину на користь церкви. Крім того, вони сплачували дорожню подать, мостові (проїзд через мости), подать з котла (за виробництво горілки і пива), податок за не вживання горілки або вина, що вироблялися в поміщицьких винокурнях („суха корчма”). Селяни повинні були приносити поміщикам подарунки до різних свят і виконувати трудові повинності для держави і своєї общини.

При цьому духовенство користувалося численними правами і привілеями. Жодних податків на користь казни воно не сплачувало, повинності не виконувало .