Тема16. Законність і правопорядок

Ключові поняття та терміни: законність, суспільний порядок, громадянський порядок, правопорядок, державна дисципліна.

Вивчаючи цю тему необхідно звернути увагу на понятті, сутності законності, її основні ознаки.

Як стале явище суспільного життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, яке здатне забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Законність – основа нормальної життєдіяльності суспільства, всіх ланок його політичної системи.

Законність, як необхідна умова гармонійного функціонування суспільства, стає реальною силою сучасності коли суспільні відносини набирають певної якості, тобто коли із відносин пригнічення вони поступово перетворюються у відносини відносно незалежних і вільних виробників матеріальних благ.

Всебічне забезпечення законності досягається за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли у боротьбі із правопорушеннями беруть участь широкі маси населення, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

Законність нерозривно пов’язана з демократією. Цей зв'язок характеризується тим, що законність є невід’ємним елементом демократії. Законність покликана охороняти суспільні відносини, загальносуспільні цінності, справедливість. Справжня демократія не можлива без законності. Всебічне забезпечення законності досягається за умов демократичних форм державного і суспільного життя.

Таким чином, законність – є точне і неухильне виконання законів і підзаконних актів всіма суб’єктами суспільних відносин, тобто суворе і повне здійснення приписів правових законів та інших юридичних актів всіма суб’єктами права.

Законність характеризується наступними ознаками:

• По-перше – загальністю, тобто вимоги дотримання юридичних прав стосується всіх, хто знаходиться в сферах дії права і є загальним принципом діяльності всіх державних органів, громадських організацій та громадян;

• По-друге – пов’язаність із правом і тому оцінити стан режиму законності країні можна тільки на підставі того, в якій мірі закони держави відображають об’єктивні потреби суспільного розвитку.

Крім ознак треба звернути увагу на принципи законності – основні ідеї вимоги, що розкривають її сутність.

Основними принципами законності є:

• верховенство закону в системі нормативно-правових актів;

• обов’язковість вимог законності для всіх суб’єктів правовідносин;

• зв'язок законності із загальною та правовою культурою;

• єдність законності;

• недопустимість протиставлення законності та доцільності;

• встановлення контролю і нагляду за дотриманням законності;

• участь мас у забезпеченні законності;

• не відворотність юридичної відповідальності за вчинення правопорушення.

Реалізація режиму законності базується на системі гарантій, засобів дієвість яки покликана зробити законність реальною.

Крім об’єктивних умов, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства (економічні, соціальні, політичні та ні.) існують також спеціальні юридичні засоби забезпечення законності:

1. чіткість і конкретність формування норм чинного права і законодавства;

2. здійснення правосуддя, діяльність якого заснована на чинному праві і справедливості;

3. діяльність державних інспекцій і контрольно-ревізійного апарату;

4. правова активність громадян

Особливо треба зазначити, що законність у цілому і всі її принципи мають за мету забезпечення і захист прав та свободу громадян, їх правового статусу.

Наступним поняттям , яке треба з’ясувати і визначити є правовий порядок упорядкованості суспільних відносин, які склалися в наслідок реалізації норм права. Якщо законність – це принцип, режим дій, то правопорядок – це результат реалізації цього принципу, дотримання законності.

Якщо правопорядок нерозривно пов’язанні із законністю, то можна зробити висновок, що його принципи в більшості співпадають з тими , що характеризують і законність, це стосується також і гарантій.

Водночас правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, який визначається як етап упорядкування суспільних відносин, склавшись внаслідок реалізації всіх соціальних норм (моральних, звичаєвих, корпоративних, релігійних і правових).

Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку.

В адміністративному праві застосовується поняття «громадський порядок», який пов’язується з підтриманням порядку в громадських місцях.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і відношення обумовлюється двома зустрічними інтересами – громадянського суспільства і держави, їх основними законами і традиціями розвитку. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається в діях всіх гілок влади, здійснюється діяльність різних громадянських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток, задоволення її духовних і матеріальних благ.

Підсумовуючи, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права. Це кінцевий результат дії права.

На особливу увагу заслуговує питання про дисципліну, яка є особливим соціальним чинникам, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини.

Дисципліна – це певний порядок поведінки людей, що забезпечує згідно з нормативними приписами узгодженості їх дій у колективі, суспільному і державному житті.

Існує багато видів дисципліни, залежно від того якими нормами регулюється порядок поведінки людей: дисципліна державна, громадська, партійна , трудова, фінансова, договірна, технологічна, військова та ін. Основна вимога будь – якого виду дисципліни – неухильне виконання законів та інших правових актів.

Окрему увагу треба звернути на державну дисципліну, яка являє собою режим направленого закону у взаємовідносинах різних органів держави, посадових осіб та інших уповноважених суб’єктів, підставою якого є вимога сумлінно виконувати свої обов’язки, не перевищувати свої повноважень, проявляти ініціативу, відповідальність за доручену справу.

Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов’язанні між собою, тому що вона неможлива без додержання і виконання законів і свідомого ставлення державних службовців до встановленого правопорядку.

Однак між законністю і дисципліною є відмінності:

З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна не тільки правова, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то дисципліна крім цього вимагає ще її активність, ініціативу в роботі.

Поняття дисципліна ширше за поняття законності, тому, що забезпечується як правовими нормами, так її іншими соціальними нормами.

В основі державної дисципліни лежать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення службових осіб до виконання покладених на них обов’язків.

Дисципліна і законність мають різні результати дії. Результат законності – правопорядок, а результат дисципліни – громадський порядок.

Крім того, державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її органів, установ і підприємств і має свої види: фінансова, виконавча, службова та ін.

Для підвищення ефективності дисципліни важливим є: застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів; накладання заходів юридичної відповідальності.

Література

1)Конституція України – Київ, Юрінком, 1996.

2)Лисенков С.Л. Теорія держави і права. Птуруник ,К, Юрінком інтер, 2005

3)Скакун О.Ф. Теорія держави і права, - Підручник, Харків «Консум»,2001

4) Притика Д. Зміцнення законності та протидія злочинності в економічній сфері // Право України; 1999- №5

5) Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття злочинності. //Право України, - 2004 №2