6. Болонський процес: суть та значення.

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти. Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Болонський процес переслідує шість цілей для досягнення єдиної за змістом і якістю європейської освіти:

1. Введення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня (бакалавр) і 2-й – після його одержання (магістр).

2. Запровадження кредитної системи. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів).

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агенств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде грунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького складу й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь всієї Європи. В свою чергу основним завданням вузів буде ‘експорт’ найталановитіших випускників закордон на високорозвинений європейський ринок праці (як інтелектуальної так і фізичної).

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу.

7.

8. Структура процесу навчання у вищій школі

В ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.

Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади.

Практичні заняття потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції.

В сучасній вищій школі семінар є одним із основних видів практичних занять з економічних наук. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити студентам можливість оволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера. Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий фактор засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження. Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять.

В ВУЗі існують різні види індивідуальної самостійної роботи – підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання реферетів, завдань, курсових робіт і проектів, а на заключному етапі – виконання дипломного проекту.

Співвідношення часу, який відводиться на аудиторну і самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3.5. Таке співвідношення базується на великому дидиктичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів.

9. Розвиток наукових понять й умінь, навичок студентів

Процес навчання складається з цільового, стимулюючо-мотиваційного, змістового, операційно-дійового, емоційно-вольового, контрольно-регулюючого, оціночно-результативного компонентів. Операційно-дійовий компонент охоплює всі методи та їх складові — прийоми, якими оперує кожен викладач у процесі своєї діяльності. Цей процес є індивідуальним для кожного студента. Загалом, він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; застосування на практиці. Сприймання нового матеріалу є важливим життєвим процесом – відбиття у свідомості особистості предметів, явищ, форм існування матерії. Вони можуть бути представлені у формі тексту, експозиційної моделі тощо. Динаміка, ефективність його залежить від досвіду, встановлення зв'язків нових знань з набутими; врахування інтересів, уваги, нахилів має великий вплив на процес сприймання. Тому потрібно приділяти увагу постійним зв'язкам між набутим і новим, актуалізувати відповідні опорні знання, вміння, навички.  Викладаючи новий матеріал, викладач повинен забезпечити лаконічність, узагальненість, уніфіковуючи його у процесі зосередження уваги передусім на опорних смислових моментах. Доцільно відмежовувати автономні одиниці навчального матеріалу, щоб новий матеріал мав зрозумілу і доступну для засвоєння структуру. Слід враховувати індивідуальні особливості сприймання: точність, швидкість, повноту, емоційність, уміння відбирати, аналізувати, використовувати інформацію. Перше враження від навчальної інформації надовго залишається в свідомості. Суттєву роль при цьому відіграє візуальне представлення навчальної інформації. Осмислення інформації, формування наукових понять пов'язане з розумінням і запам'ятовуванням навчального матеріалу. Осмислення передує розумінню сприйнятого. Осмислити — побачити у сприйнятій інформації відповідний смисл. У процесі осмислення, узагальнення фактів, формування понять, розуміння закономірностей викладач має турбуватися про розвиток конкретного й абстрактного мислення. Осмислення і розуміння навчального матеріалу відбувається у процесі аналізу, синтезу, індукції, дедукції. При його узагальненні звертається особлива увага на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів. Формування понять відбувається на основі практично-чуттєвої діяльності, логічного аналізу ознак понять. На стадії формування знання, уявлення і поняття спершу є дифузними. Далі виокремлюються й усвідомлюються деякі істотні ознаки. Поняття пов'язуються з усе більшою кількістю об'єктів, знання узагальнюються. Нове поняття формується як результат вирішення певної проблеми. Велике значення у формуванні понять належить слову. Без нього поняття не існує. Закріплення знань, умінь і навичок. Для того, щоб знання стали надбанням студента, їх потрібно не тільки сприйняти, осмислити, а й запам'ятати. Запам'ятовування — процес пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше; логічне і механічне. Продуктивність запам'ятовування залежить від особливостей довільного процесу. Практичне застосування знань, умінь і навичок – останній етап процесу засвоєння знань, набуття умінь і навичок. Здатність до цього формується за допомогою різноманітних вправ, самостійних робіт, написання творів. Особливе значення для повноцінного застосування знань мають міжпредметні зв'язки. Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, учіння, розвитку емоційної сфери, самостійної і творчої ініціативи студентів.

10 НАПРЯМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯПРЯМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ОРГАНІЗА0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000.

Міжособистісні відносини визначають тип взаємодії, ступінь його вираження. Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Дві групи взаємодій: 1. Співробітництво - дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність. Взаємопов’язані поняття: “кооперація”, “згода”, “ пристосування ”, “ асоціація ”. 2. Суперництво - дії, які певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння. Взаємопов’язані поняття: “конкуренція”, “конфлікт”, “опозиція”, “дисоціація”.

Особливості активізації навчання студентів. Сучасна психолого-педагогічна наука наголошує на необхідності педагогічного керування навчальним процесом, яке б виходило з глибинної сутності гуманізму й природи самого студента, його потреб та інтересів як суб’єкта навчальної діяльності. Водночас під керуванням розуміють організацію різнобічної пізнавально-творчої діяльності студентів, установлення взаємоповаги й довіри між викладачем і тими, хто навчається, тобто створення умов для самовираження особистості, зростання її самосвідомості, розвитку здібностей і таланту. Процес формування професійних умінь будується і здійснюється на основі залучення студентів до активності з високим рівнем самостійності. Педагогічне керівництво зумовлює розвиток цієї самостійності. Тому його можна розглядати як засіб створення відповідного середовища, необхідного для формування даних умінь. Ідеться передусім про якісну зміну ролей (функцій) викладача та студента в навчальному процесі. Домінуюча роль студента проявляється тоді, коли він виявляє активність у пошуку знань у тих обсягах, що відповідають його здібностям, докладає зусиль і старанності для розвитку тих якостей, які забезпечать його високу конкурентоспроможність.

Особливе місце займає застосування комп’ютерних технологій у зв’язку з їхнім проникненням в усі сфери діяльності. Використання комп’ютерних засобів навчального призначення стає дедалі вагомішим у сфері освіти. Основною метою цих технологій є гарантоване досягнення повноти контролю та якості самостійної роботи студентів, доповнення технологічного процесу навчання, забезпечення максимального ефекту поглиблення знань через розумне співвідношення «викладач — комп’ютерна система — студент».