4. Мета і завдання діяльності викладача у вищій школі

Професійна діяльність педагогічних кадрів є неперервним процесом розв'язання навчально-виховних завдань, спрямованих на розвиток особистості дитини. Діяльність викладача вищого навчального закладу включає декілька рівносильних складових: викладацька (навчальна), виховна, науково-методична діяльності.

Під викладанням більшість вчених розуміють діяльність педагога в процесі навчання, основна мета якого полягає в постановці перед тими, хто навчається, пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою студентів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Не менш важливою і складною частиною педагогічної діяльності є виховна робота викладача, метою якого є підбір змісту з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості молодих людей та студентського колективу. Одним із видів роботи педагога є постійне дослідження педагогічного процесу, його елементів та компонентів, що є метою науково-методичної роботи.

До основних завдань педагога можна віднести: 1. Загальнопедагогічні: Інформаційні: надання студентам глибоких і міцних знань, умінь та навичок з основних наук; формування наукового світогляду й загальнолюдської моралі; Мобілізаційні: уміння зосередити усі фізичні й розумові сили студентів на вирішенні навчальних завдань, створити позитивний емоційний настрій, раціонального застосування знань на практиці. Розвиваючі: розвивати пізнавальні інтереси й індивідуальні здібності студентів. Орієнтаційні: формування соціальних знань і професійної орієнтації з урахуванням вимог суспільства, здібностей, нахилів і можливостей.

2. Загально трудові: Конструктивні: планувати навчальний процес, міжпредметні зв'язки, власні педагогічні дослідження, накопичення дидактичних матеріалів. Комунікативні: встановлювати правильні взаємовідносини із студентами; Дослідницькі : творче навчання студентів шляхом опрацювання й впровадження у практику більш досконалих методів та прийомів, засобів та форм навчання й виховання; Організаторські завдання передбачають здійснення на практиці всього того, що було задумано й опрацьовано під час підготовки до занять і навчально-виховних заходів.

5. Стан і перспективи розвитку вищої школи на зламі хх і ххі ст.

Особливе місце в загальнодержавній системі освіти України займають вищі навчальні заклади. Вони насамперед мають працювати на перспективу розвитку суспільства.

До середини 80-х років в Україні склалася чітка структура вищих педагогічних навчальних закладів, які забезпечували фахову підготовку учителів для загальноосвітніх шкіл з усіх спеціальностей.

З 1991 p. розпочинається новий етап у розвитку національної вищої школи. Відроджуються і впроваджуються колишні кращі надбання функціонування вищих навчальних закладів та досвід зарубіжних країн. За останні роки прийнято низку державних документів, спрямованих на подальший розвиток національної системи освіти в Україні і, зокрема, вищих навчальних закладів. Це Закон України "Про освіту" (1993 p.), Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) (1992 p.), Закон України "Про вищу школу" (2002 p.). Згідно з цими документами значно змінена структура вищої освіти (введено поняття вищих навчальних закладів І, II, III і IV рівнів акредитації; запроваджено ступеневу освіту). Усе це дає змогу розвивати національну систему освіти взагалі і вищої професійної зокрема.

На початку третього тисячоліття станом на 1 вересня 2003 р. українська вища освіта представлена 1009 вищими навчальними закладами І—IV рівнів акредитації, в яких навчається понад 2,1 млн. студентів.

Глобалізаційні, інтеграційні процеси висувають нові завдання перед національною вищою школою. Україна чітко визначила курс на входження в європейський освітній простір, у зв´язку з чим наполегливо і послідовно здійснюється модернізація освітньої діяльності в контексті європейських вимог, робляться рішучі кроки щодо приєднання до Болонського процесу, який розпочався у 1999 р. підписанням міністрами освіти 29 європейських країн Болонської декларації. Болонська декларація передбачає реалізацію низки ідей і перетворень: формування в Європі єдиного, відкритого освітнього простору; перехід до двоступеневої структури вищої освіти, визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці; збільшення частки самостійної роботи студента до 50 % і вище; поліпшення контролю якості освіти; впровадження системи академічних кредитів (ECTS) — Європейської кредитно-трансферної системи.Відтак освітня діяльність має ґрунтуватися на таких основних постулатах:

1) відповідність освіти потребам соціально-економічного розвитку суспільства; 2)забезпечення інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності; 3)формування у молодих поколінь високих морально-духовних якостей на засадах загальнолюдських і національних цінностей; 4)розвиток високої екологічної культури й відповідальності за збереження довкілля, готовності провадити доцільну життєдіяльність в умовах ноосфери. Розв´язання цих складних завдань залежить передусім від цілеспрямованої, науково обґрунтованої діяльності педагогів вищої школи, які володіють науковими знаннями з теорії освіти.

Підсумовуючи, можна констатувати, що українська вища школа пройшла складний і неоднозначний шлях розвитку і зайняла передові позиції в європейському і світовому освітньому просторі.