Тема іі.2. Функції, реалізація та тлумачення Конституції України

Функції Конституції України – основні напрямки її впливу на конституційно-правові відносини. Ними є: політична; юридична; установча; ідеологічна; гуманістична; організаційна; стабілізуюча; консолідуюча; обмежувальна; зовнішньополітична (Ю.М. Тодика).

Види функцій Конституції України:

- за сферами впливу (соціальні або об’єктні): політична; економічна; соціальна; культурна (ідеологічна) тощо;

- за характером впливу (нормативно-правові): регулятивна; установча; правотворча; охоронна, системотворча, інтеграційна, методологічна, прогностична тощо (В.Ф. Погорілко).

Реалізація конституційно-правових норм – втілення приписів Конституції в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів, їхніх посадових осіб. Форми реалізації Конституції: дотримання, використання, виконання і правозастосування.

Дотримання – форма реалізації конституційно-правових норм, що передбачає утримання від здійснення заборонених законом дій. Реалізується пасивний обов’язок фізичних і юридичних осіб, державних органів та їхніх посадових осіб (коли дій не треба вчиняти, досить утримуватися від їх здійснення) через забороняючі конституційно-правові норми.

Виконання – форма реалізації конституційно-правових норм, що передбачає обов’язкове здійснення передбачених законом дій. Реалізуються активні обов’язки через зобов’язуючі конституційно-правові норми.

Використання – форма реалізації конституційно-правових норм, що передбачає здійснення учасниками конституційно-правових відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. Реалізуються уповноважуючі норми, які закріплюють основні права й свободи громадян, повноваження державних органів тощо.

Застосування – державно-владна діяльність по вирішенню конкретних юридичних справ уповноваженими суб’єктами. Реалізується шляхом прийняття акта, який індивідуалізує та конкретизує загальнообов’язковий правовий припис. Без акта застосування немає такої форми реалізації конституційно-правових норм.

Тлумачення Конституції та інших законів України – особливий вид правової діяльності КСУ, інших державних органів, суб’єктів права, спрямованих на з’ясування й роз’яснення правових норм з метою охорони і забезпечення стабільності конституційного ладу, гарантування прав людини та громадянина, всіх форм реалізації права, вирішення правових колізій.

Офіційне тлумачення Конституції України органом конституційної юрисдикції – діяльність КСУ в межах законодавчо встановлених процедур з допомогою апробованих наукою і практикою прийомів та способів щодо усунення неоднозначного розуміння конституційно-правових норм. Офіційне тлумачення Конституції та інших законів України дає тільки КСУ (ст. 150 КУ).

Способи тлумачення Конституції України: граматичний; системний; теологічний (цільовий); логічний; історико-політичний (історичний).

Тема іі.3. Охорона Конституції України

Охорона Конституції України – обов’язкова умова забезпечення її верховенства, стабільності, високої ефективності конституційних положень у всіх сферах життя та діяльності нашої держави й суспільства; сукупність правових та інших заходів, спрямованих на забезпечення реалізації, дії, захисту конституційно-правових норм, встановлених нею правових гарантій конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина, верховенство права, режиму конституційної законності.

Види охорони Конституції України:

- правова (охорона у вузькому розумінні) – сукупність юридичних засобів, які забезпечують дію конституційних норм;

- неправова (охорона у широкому розумінні) – сукупність різноманітних заходів не тільки юридичного, але й навчального, виховного, політичного, соціального характер, за допомогою яких забезпечується режим законності й реалізація Конституції.

Форми правової охорони:

- конституційний контроль. Відповідні органи можуть безпосередньо втручатися у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти дію незаконних актів. Конституційний контроль здійснює КСУ;

- конституційний нагляд. Органи конституційного нагляду не мають таких повноважень, як органи конституційного контролю. Вони лише можуть повідомити про неконституційність правового акту (В.Ф. Мелащенко);

- особливий порядок зміни КУ;

- планування розвитку поточного законодавства відповідно до її вимог;

- прийняття присяги на вірність КУ;

- встановлення особливої відповідальності державних органів, народних депутатів, посадових осіб і громадян за порушення КУ – наявність конституційно-правової відповідальності (М. Шафір);

- конституційний референдум;

- вето глави держави (Ж. Овсесян);

- окремі юридичні засоби КУ, що передбачені в ній самій тощо.

Види конституційного контролю:

- за стадією правотворчості: попередній (коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив у законну силу); наступний (коли така перевірка здійснюється після прийняття акта);

- за правовими наслідками: обов’язковий; факультативний;

- за формою: абстрактний (може бути як попереднім, так і наступним; питання про відповідність певного акта КУ розглядається поза конкретними обставинами його застосування); конкретний (може бути лише наступним і пов'язаний з обставинами, що виникли в процесі застосування відповідного нормативно-правового акта).

Суб’єктами, які зобов’язані забезпечувати правову охорону КУ є:

- вищі органи державної влади: парламент, уряд, глава держави;

- Конституційний Суд України;

- органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни, їх об’єднання, юридичні особи.

Завданнями вказаних суб’єктів є:

- забезпечення точного й неухильного дотримання, втілення приписів КУ;

- виявлення нормативно-правових актів, їхніх окремих положень, що суперечать КУ та здійснення заходів щодо приведення їх у відповідність з КУ;

- запобігання прийняттю неконституційних актів;

- вирішення спорів щодо компетенції між державними органами різних гілок влади та різних рівнів.

Завданнями КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції є:

- гарантування верховенства КУ на всій території держави;

- розгляд питань щодо відповідності КУ всіх нормативно-правових актів, прийнятих на території України;

- визнання неконституційними тих нормативно-правових актів, які не відповідають конституційним положенням;

- здійснення контролю за тим, щоб на території України не діяли неконституційні нормативно-правові акти;

- забезпечення однозначного, правильного тлумачення, застосування КУ.

Таким чином, під правовою охороною Конституції можна розуміти систему загальносоціальних заходів та спеціальноюридичних гарантій, які діють у сфері правотворчості та дотримання чинних норм, за допомогою яких забезпечується відносна стабільність Конституції та реалізація норм останньої, а також припиняються й усуваються їх порушення(З. Лунь).