1.2. Природа та зміст правового статусу міського голови

Правовий статус міського голови, як відносно нового суб’єкта публічно-правових відносин, що відрізняється новизною для української правової системи, будучи предметом численних суперечок серед вчених, які спеціалізуються в муніципально-правовій проблематиці, представляє безперечний інтерес не тільки в науковому плані, але й серед практичних працівників.

Прагматичний інтерес представляють становлення та розвиток цього інституту в історичній ретроспективі. Один з ініціаторів створення Фонду місцевого самоврядування в Україні І.П. Бутко неодноразово підкреслював „користь історичних екскурсів для вирішення сучасних проблем” [70, с. 58]. Правда, на сьогодні звернення до історії місцевого самоврядування в Україні, використання світового досвіду відрізняються фрагментарністю, описовістю, сприйняттям, яке межує з механічним запозиченням [88, с. 10-11], відсутністю теоретичних розробок проблем спадкоємності з досліджуваної теми [111, с. 4]. Слід зазначити, що історичне минуле має величезне значення, тому, якщо необхідно чітко та багатогранно розкрити суть і особливості правового статусу міського голови, то звернення до історичного минулого цього інституту буде виправданим. У цьому контексті вельми цікавим є висловлення М. Потебенька: „Історія не терпить фальсифікацій. Вона може служити тільки тоді, коли її життєві уроки засвоюються, коли на них збагачуються досвідом” [190, с. 6].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Слід зазначити, що територіальна громада міста посідає провідне місце серед основних суб’єктів місцевого самоврядування. Саме вона обирає міського голову, що є не тільки її повноважним представником, але й „керівником” того або іншого міста. Особливий стан міської територіальної громади серед суб’єктів місцевого самоврядування обумовлений тим, що в містах України проживає більше 30 мільйонів чоловік, тобто більше половини всього населення України. Тому місто виступає як найважливіший територіально-соціальний феномен організації публічної влади – це політична, економічна, виробнича, науково-дослідна, соціально-культурна, духовна база держави, розвиток якої укріплює її потужність та фундамент. При цьому кожне місто має свої історичні, географічні, національно-культурні особливості, свої традиції та звичаї.

Аналіз чинного законодавства про місцеве самоврядування в Україні свідчить, що більшість функцій та повноважень міських територіальних громад, як первинних суб’єктів місцевого самоврядування, здійснюють їх представницькі органи, зокрема, і, перш за все, міський голова. Таке становище уявляється виправданим, оскільки представницька демократія, на відміну від безпосередньої (прямої) демократії, відрізняється високим рівнем телеологічної спрямованості, професіоналізму та раціоналізму. Звідси, детальний аналіз правового статусу міського голови дозволить не тільки розкрити потенційні можливості очолюваної ним громади, колективістський характер здійснюваних функцій та повноважень цієї посадової особи, але і уникнути різних колізій, що виникають у процесі реалізації останньою своєї конституційної компетенції та при взаємодії органів, сформованих територіальною громадою, з органами виконавчої влади на місцях.

Правовий статус міського голови у контексті нормативно-правового регулювання є достатньо визначеним. У даний час він визначається ст. 141 Конституції України, Законом України від 21 травня 1997 р., Законом України від 6 квітня 2004 р., Законом України від 7 червня 2001 р. „Про службу в органах місцевого самоврядування”, а в місті Києві ще й Законом України від 15 січня 1999 р. „Про столицю України – місто-герой Київ”, а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Аналіз положень Конституції України 1996 р. свідчить про істотну зміну статусу міського голови. До 1996 р. посада сільського, селищного, міського голови законодавством України взагалі не була передбачена. Натомість були голови відповідних рад, статус яких нічим не відрізнявся, з одного боку, від статусу депутатів цієї ради, а з іншого – від статусу голів районних і обласних рад (наприклад, за Конституцією УРСР 1978 р. він іменувався головою виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів (ст. 132)). У даний час це сільський, селищний, міський голова – головна посадова особа територіальної громади відповідно села, селища, міста, яка обирається безпосередньо населенням і за посадою очолює виконавчий орган ради, головує на її засіданнях. Конституція України закріплює, що територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають сільського, селищного та міського голову строком на чотири роки [1].

Вибори органів місцевого самоврядування є актом безпосереднього вираження волі членів територіальної громади, це є акт самоврядування [229, с. 40]. За допомогою виборів жителі певної території визначають тих, хто найбільш підготовлений для здійснення функцій самоврядування як їхні представники в органах місцевого самоврядування. Дійсно, самоврядування генетично ґрунтується на високій активності членів територіальної громади, усвідомленні ними своєї відповідальності за управління питаннями місцевого значення. Тому їх участь у виборчому процесі на локальному рівні є не тільки важливим етапом у формуванні внутрішньої мотивації членів територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні взагалі, але й своєрідною школою самоврядування. Ознайомлюючись у процесі виборчої кампанії з програмами кандидатів на посаду міського голови, жителі мають можливість на зустрічах із ними вносити свої корективи та пропозиції до цих програм, звертати увагу на проблеми, що вимагають свого вирішення органами місцевого самоврядування. Але участь населення у виборах не повинна зводитися лише до акту голосування за тих або інших кандидатів. Вибори повинні забезпечувати не тільки реальний підбір кращих представників населення до органів місцевого самоврядування, але й реальну можливість населення давати справедливу оцінку діяльності органів місцевого самоврядування, їх посадовим особам, визначаючи шляхи та способи поліпшення їх роботи.

Вибори міських голів є вільними і здійснюються на основі гарантованого Конституцією України та Законом України від 6 квітня 2004 р. загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборчий процес в Україні, як і в більшості зарубіжних країн, здійснюється на демократичних принципах: вільного та рівноправного висунення кандидатів; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; гласності та відвертості виборчої кампанії; свободи передвиборної агітації і т. ін.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У той же час необхідно відзначити, що самостійність міського голови як інтегруючого елементу системи самоврядування міської громади, що гарантована Конституцією України (ч. 1 ст. 140), не повинна розумітися як абсолютна незалежність від держави. У цьому аспекті уявляється продуктивною позиція Н.В. Постового, який звертає увагу на те, що виконавчі органи місцевого самоврядування здійснюють значну кількість функцій державного характеру. І якщо буде зруйновано систему виконавчих органів на місцях, то завалиться вся піраміда виконавчої влади держави [189, с. 165]. Більше того, суверенізація елементів системи публічної самоврядної (муніципальної) влади на рівні кожної конкретної територіальної громади неминуче призведе не тільки до руйнування єдиної системи місцевого самоврядування, але й до розпаду державності.

В Конституції України у п. 15 ст. 92 закріплюється, що основи місцевого самоврядування в Україні визначаються виключно законами. Тому, незважаючи на самостійність місцевого самоврядування, яка гарантується йому ст. 140 Конституції України, вона може здійснюватися тільки в межах повноважень, встановлених Конституцією України та Законами України. Таким чином, повноваження місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, тобто весь комплекс прав і обов’язків системи публічної самоврядної (муніципальної) влади, незалежно від організаційно-правових, процесуально-правових форм, знаходить своє визначення та закріплення в законодавчих актах, що приймаються органами державної законодавчої влади. Звідси, підзаконність системи публічної самоврядної (муніципальної) влади в цілому та міських голів, зокрема, має об’єктивно обумовлений характер і є однією з головних конституюючих ознак місцевого самоврядування в Україні.

Проте підзаконний характер діяльності міських голів є тільки однією стороною проблеми, безпосередньо пов’язаної з конкретними формами організаційно-правової та процесуально-правової залежності міських голів. З іншого боку, у прагматичному аспекті міський голова може бути самостійним настільки, наскільки він у своїй діяльності забезпечений необхідними фінансовими та іншими матеріальними ресурсами.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування 1985 р., що є частиною національного законодавства України [30], трактує місцеве самоврядування як „право і реальну здатність органів місцевого самоврядування виконувати значну частину державних справ”. У цьому контексті слід зазначити, що якщо право громадян України на самоврядування в Україні гарантоване, то вельми проблематичною уявляється реальна здатність корпусу сільських, селищних, міських голів ефективно вирішувати весь обсяг тих питань, що становлять компетенцію місцевого самоврядування і закріплені в українському законодавстві як питання місцевого значення, причому, самостійно, без реальної та постійної підтримки органів виконавчої влади.

Сьогодні слід визнати, що вирішення питань місцевого значення, визначених у Законі України від 21 травня 1997 р. є достатньо проблематичним навіть для економічно сильних адміністративно-територіальних одиниць. Як відзначають Ю.В. Філіппов та Т.Т. Авдєєва, існуюча система управління на місцевому рівні виявилася неадекватною стану суспільства, місцеві органи влади (у цьому випадку – органи виконавчої влади на місцях) втратили контроль за розвитком подій, їх управлінська діяльність мала вкрай слабке економічне, фінансове, правове та інформаційне забезпечення [230, с. 23].

Звідси, актуалізується розгляд правового статусу міського голови та пропозицій щодо його вдосконалення, оскільки саме компетенція цієї головної посадової особи міської територіальної громади дадуть можливість визначити реальну ефективність та правову граничність здійснення його повноважень, що безпосередньо робить вплив на нормальне та стабільне соціально-економічне функціонування відповідного територіального колективу, який визначається як міське співтовариство. Як зазначалося, права і обов’язки міського голови, який є головною посадовою особою міської територіальної громади, складають основний зміст його правового статусу та знаходять свій прояв і нормативно-правове закріплення в широкому колі його повноважень, що здійснюються у різних сферах соціально-правової дійсності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Становлення і розвиток публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні свідчить про те, що цей рівень публічної влади конституюється і приживається в соціумі вельми ефективно. Очевидно, що роль міського голови у цих процесах буде перманентно зростати, оскільки відповідно до Конституції він може реально позитивно впливати на міську раду (система „сильний голова – слабка рада”) та її виконавчі органи, перш за все, через формування і практичну реалізацію муніципальної політики на підвідомчій території. Більше того, об’єктивні процеси зростання ролі міського голови у сфері розробки і реалізації муніципальної політики наближають Україну до стандартів місцевого самоврядування європейських держав.