5. Планування собівартості продукції: прибутку і рентабельності.

Метою планування собівартості – є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду продукції і усе товарній продукції підпрємства.

Розрахунки плановою собівартості окремих виробів товарної і валової продукції використовується для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення ач. ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування гуртових цін.

Витрати підприємства – комплексний показник, у якому відображено більша кількість факторів,які впливають на її рівень.

За способом віднесення на окремі види продукціївитрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції. До прямих матеріальних витратналежать вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути пря­мо віднесені до певного виробу.

З метою планування, аналізу і обґрунтування прийняття економічних рішень витрати поділяють на :

• релевантні та нерелевантні;

• одноелементні й комплексні;

• постійні й змінні;

• маргінальні й середні.

До релевантних належать витрати, які можуть зменшитися внаслі­док прийняття певних рішень, до нерелевантних — витрати, які не за­лежать від прийняття того чи іншого рішення.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька одноелементних витрат. Це витрати на утримання і експлу­атацію устаткування, що містять кілька елементів витрат, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата працівників, які обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних належать також витрати загальновиробничі, за­гальногосподарські, на усунення браку тощо.

Постійними вважають витрати, що не залежать від обсягу виго­товленої продукції, а змінюються лише з часом. Наприклад, витрати на орендну плату за приміщення зростатимуть не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди.

Змінними називають витрати, що змінюються зі зміною обсягу ви­робництва продукції (надання послуг,виконання робіт).

Співвідношення постійних і змінних витрат називають структурою витрат підприємства.

Планування витрат виконується в такій послідовності:

1) складання кошторису витрат і калькуляція з/с-ти продукції і послуг допоміжних цехів

2) складання балансу розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва по калькуляційним напрямам і по внутрішньозаводських підрозділах споживача

3) складання кошторису витрат на зміст і експлуатацію устаткування, загальновиробничих витрат, загальногосподарських, адміністративних витрат по цехах основного виробництва з наступним узагальненням їх по виробництву уцілому

4) калькуляція виробничої собівартостіодиниці продукції, розраховується виробнича собівартость усієї товарної і реалізованої продукції

5) складається звідний кошторис витрат на виробництво

У звідний кошторис витрат на виробництво входять витрати усіх структурних підрозділів виробництва, які беруть участь у виробництві продукції.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції.

Загальна собівартість продукції дорівнює: Ск = Сз + Сн1 – Сн2

Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;

Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, поспуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Собівартість реалізованої продукції як показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності під­приємства і визначають як виробничу собівартість виготовленої під­приємством продукції шляхом її коригування на зміну залишків нереалізованої продукції:

С_р.п — собівартість реалізованої в звітному періоді продукції підприємства, гр. од.;

С_зв.п— виробнича собівартість виготовленої підприємством продукції у звітному періоді, гр. од.;

С_г.п.п, С_г.п.к — виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду, гр. од.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати (включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

• прямі витрати на оплату праці (включаються заробітна ппата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

• інші прямі витрати (включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціапьні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.);

• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управпіння цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оппата праці та відрахування на соціапьні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

• витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загапьновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

• виграти на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

• інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Собівартість готової продукції формується за рівнянням: С/С_гп = НЗВ_поч+ В - НЗВ_кін

С/С_гп - собівартість готової продукції, виготовленої за звітний період; НЗВ_поч - залишок незавершеного виробництва на початок звітного періоду; В - витрати на виробництво звітного періоду; НЗВ_кін - залишок незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.

Залишок незавершеного виробництва на кінець періоду визначають так:

НВП_к — незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду;

НВП_п — незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду;

В — витрати на виробництво продукції у звітному періоді; СВП — собівартість виробленої продукції.

Розрахунки витрат на виробництво окремих видів продукції та всієї виготовлюваної продукції називають калькулюванням, або калькуляцією собівартості.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії та практиці використовують такі методи:

• метод загальної калькуляції (нормативний) — на підставі чинних у даний період прогресивних нормативів і норм витрат економічних ресурсів на одиницю продукції та інших ринкових показників;

• метод позамовної та попроцесної калькуляції;

• метод величини покриття.

Метод загальної калькуляції (нормативний) передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції. Цей метод залишається основним методом калькулювання продукції в наш час на підприємствах України.

Планова калькуляція собівартості одиниці продукції містить такі типові статті витрат:

• сировина й матеріали;

• купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

• паливо й енергія на технологічні цілі;

• зворотні відходи (вираховують);

• основна заробітна плата;

• додаткова заробітна плата;

• відрахування на соціальне страхування;

• витрати на утримання та експлуатацію устаткування (включають у собівартість окремих видів продукції згідно з плановими кошторисними ставками цих витрат. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування, які неможливо розподілити між окремими видами продукції за прямою ознакою або якщо вони не виділяються в окрему статтю калькуляції, включають у загальновиробничі витрати й поділяють на постійні та змінні, а потім розподіляють між видами продукції в загальному порядку)

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

• супутня продукція (вираховують).

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідних галузей та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

Планова (нормативна) калькуляція — це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, який здійснюють за статтями витрат. Планову (нормативну) калькуляцію складають на рік.

Метод позамовної калькуляції застосовують тоді, коли об’єк­том калькулювання й обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення.

Метод попроцесної калькуляції передбачає групування витрат за виробничими процесами або підрозділами за основними статтями витрат, які охоплюють вартість матеріальних і трудових ресурсів та загальновиробничих витрат.

Планування прибутку

Прибуток- частина виторгу, який залишається у п/п після покриття усіх витрат на виробничу та комерційну діяльність.

Прибуток буває:

1. прибуток/збиток від основної діяльності по реалізації продукції;

2. прибуток/збиток від іншої реалізації;

3. прибуток від фінансових інвестицій;

4. прибуток/збиток від внереалізаційних операцій.

Усі ці види прибутку складають балансовий прибуток. Основною складовою балансового прибутку є прибуток від реалізації продукції. Він розраховується як різниця між обсягом реалізованої продукції і повної собівартості.

Прибуток від іншої діяльності – прибуток від реалізації і послуг не промислового характеру, купленої електроенергії, пару, газу, палива, які реалізуються на сторону, реалізація непотрібних і змінних товарно – матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, орендних операцій і т. д.

Прибуток від фінансових інвестицій – створюється від володіння корпоративними правами, дивідендами на акції, від вкладення засобів у статутні фонди інших підприємств, відсотки на засоби, розміщення на депозитних рахунках банку.

Внереалізаційний прибуток (збиток) – від формується від прибутку чи збитку минулих років, які були списані, отриманих боргів, пені, штрафів та інші. З отриманого таким чином балансового прибутку віднімається податок на прибуток, та визначається чистий прибуток, розподілення якого підприємство планує самостійно.

Нормальний прибуток – необхідний прибуток який вважається нормальний в донному бізнесі.Він не повинен бути менш так названого втраченого прибутку, який можна отримати в іншій більш вигідній сфері діяльності. Величина нормального прибутку визначається самим підприємцем як оцінка альтернативних можливостей свого капіталу.

Кожен показник може бути розрахований 2-ма способами:

1. ЧД=ВД-НЦ М=П_б+З_постП_бал=ЧД-З

2) ЧД=П_бал+З М= ЧД-З_змінП_бал=М-З_пост

ЧД-чистий дохід

ВД-Валовий дохід-виторг, отриманий від реалізацііпродукціі

НЦ- сума податкових платежів

П_бал-балансовий прибуток

М-маржинальний прибуток

З – витрати

П_б – прибуток балансовий

З_пост, З_змін – витрати змінні та постійні

В умовах беззбиткового обороту балансовий прибуток дорівнює нулю, тому маржинальний прибуток буде дорівнювати постійним витратам.М = З_пост,

А другим способом:М = О_б + З_пост

О_б – беззбитковий оборот.

Планування рентабельності

Ступінь прибутковості підприємства називають рентабельністю. Вона характеризується абсолютними та відносними показниками: сумою прибутку та рівнем рентабельності.

Найчастіше використовують такі показники рівня рентабельності:

1. Рівень рентабельності усіх активів підприємства: Ra = ПЧ/А

ПЧ – чистий прибуток підприємства; А – середньорічна вартість активів підприємства.

Цей показник дає змогу визначати, скільки грошових одиниць потрібно підприємству для отримання однієї грошової одиниці прибутку незалежно від джерела залучення цих засобів.

2. Рівень рентабельності продукції (реалізації) розраховують за допомогою розподілу прибутку на обсяг реалізованої продукції (виторгу). Розрізняють два основних показники рентабельності продукції:

з розрахунку за балансовим прибутком від реалізації: Ra = ПБ/В;

з розрахунку за чистим прибутком: Rп = ПЧ/В

Перший показник відбиває зміни у політиці ціноутворення і спроможність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції.. Другий показник, дає змогу визначити, скільки грошових одиниць чистого прибутку принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

3. Рентабельність основної діяльності (виробництва продукції) визначають як відношення прибутку до сукупних витрат, тобто: Rод = ПБ/СВ, СВ - сукупні витрати

Цей показник дозволяє визначити, скільки грошових одиниць витрачено для одержання однієї грошової одиниці прибутку.

4. Рентабельність основного капіталу (Rок) визначають як відношення прибутку до балансу-нетто (б-н): Rок = П/Підсумок середнього б-н

5. Рентабельність власного капіталу (Rвк) дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками: Rвк = П/СК.

6. Рентабельність основних фондів визначають відношення прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів: Rоф = П/(ОФ + ОК),

ОФ – середньорічна вартість основних фондів; ОК – середньорічна вартість оборотних коштів.

7. Рентабельність праці визначають як відношення прибутку до середньоспискової чисельності працівників: RТ = П/С, С – середньоспискова чисельність працівників.