Особливості психології хворого

Всі особливості свідомості хвороби можна розділити на дві групи. Звичайні форми свідомості хвороби представляють собою лише особливості психології хворої людини, а сам він має потребу в повсякденному людина розумна й щадному підході лікаря. Стани свідомості хвороби, що супроводжуються аномальними реакціями на неї, що виходять за рамки типових для даної людини, а тим більше що породжуються внутрішньою хворобою стійкі зміни психіки хворого, є вже хворобливими станами психіки, які доповнюють і ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Хворий відрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуття якісно змінюється психічний стан. Хвороба змінює сприйняття і ставлення хворого до навколишніх подій, до самого себе, в результаті хвороби у нього виникає особливе положення серед близьких людей, інше положення в суспільстві. Найбільш загальними змінами психіки у психосоматичних хворих треба вважати перебудову інтересів у напрямку від зовнішнього світу до власних відчуттів, до функцій свого тіла, до обмеження інтересів. При цьому відбуваються різні зміни всіх сторін особистості: змінюються афективна налаштованість, моторика, мова. При серйозну загрозу життя і благополуччя може змінюватися і сприйняття часу у вигляді його прискорення або уповільнення. У ряді випадків великого значення набувають напливи спогадів, вираженість і деяка насильницької яких можуть бути пов'язані з інтоксикацією, викликаною хворобою. Велике значення для хворого має його уявлення про хворобу, засноване на найрізноманітніших відомостях. Психіка хворого з початку захворювання виявляється в незвичайному стані, тому що в зв'язку з хворобою порушується звичний ритм життя, праці, відпочинку, сну і неспання. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. На внутрішній світ хворого нападає велика кількість інтерцептівних сигналів, які заповнюють всі його інтереси і набувають небувалу значимість. У цей час особлива роль належить психотерапевтичному дії лікаря, який повинен зуміти пояснити хворому особливості його стану і відчуттів від різних частин тіла. Психотерапевтичне ставлення до хворого повинно проявлятися з першого огляду і до постановки діагнозу. Велике значення для хворого мають обходи, особливо в клініках, де проводиться паралельне навчання студентів. Часто в присутності хворого доводиться говорити учням про деякі особливості хвороби, користуватися незрозумілими для хворих термінами, не знаючи, яку реакцію у хворого це викличе. Не менші труднощі становить собою період одужання, коли у хворого повинна настати компенсація або примирення з дефектом, який виник в результаті хвороби, з інвалідністю і в зв'язку з цим - з новим положенням в сім'ї, в суспільстві. У тих випадках, коли хвороба невиліковна, лікар повинен уміти кожен день схвально дивитися в очі хворому, зрозуміти всю своєрідність його стану, бути уважним до всіх дрібниць по догляду за хворим під час симптоматичного лікування. Кожному лікарю теоретично добре відомо, що всі наші знання, наша поведінка в процесі лікувальної діяльності, більше того - саме лікування буде незадовільними, якщо в основу його не будуть покладені цілісне розуміння людського організму, облік всієї складності його фізичних і психічних проявів. Підхід до стану хворого на основі цілісного розуміння його організму завжди враховує складні взаємини, які існують між психічним станом людини та його хворобою. Психічне напругу, конфліктні ситуації можуть відбиватися на соматичний стан хворого і викликати так звані психосоматичні захворювання. Соматичні ж захворювання, у свою чергу, впливають на психічний стан людини, на його настрій, сприйняття навколишнього світу, поведінка і плани.