51. Поняття та види біржового товару. Поняття та ознаки ф'ючерсного контракту.

Біржовий товар – це товар, який є об'єктом купівлі-продажу на біржі. Біржовим є тільки той товар, який відповідає таким вимога.

До біржових товарів належать такі, що масово виробляються, мають якісну однорідність та стандартизовану зіставність характеристик на тривалий період часу, є взаємозамінними, тобто пристосовані до торгівлі за зразками або описом.

До позабіржових товарів належать всі інші, які не мають перерахованих вище характеристик, однак допускаються на біржові торги внаслідок високого рівня попиту і пропозиції.

51. Порядок та умови проведення біржових торгів.

Біржові торги — це торги, які привселюдно й гласно проводяться в торгівельних залах біржі за участю членів біржі по товарах, допущеними до реалізації на біржі, у порядку встановленому Правилами біржової торгівлі (ст. 281 ГК України).

Отже, біржові торги мають ряд характеристик, що відображають їхні особливості, і потребуючого додаткового правового регулювання. Насамперед, це стосується принципів проведення біржових торгів, серед яких принцип публічності й принцип гласності. При цьому слід зазначити, що принцип гласності біржових торгів уперше одержав нормативне закріплення в ГК України.

Голосним можна назвати таке проведення біржових торгів, при якому біржова інформація є доступною для всіх осіб, які мають статус учасника біржової торгівлі, відповідно до законодавства й Правилам біржової торгівлі. У більш широкому розумінні, інформація про біржові торги, є гласною для всіх зацікавлених осіб, на підставі обов'язку товарних бірж на розкриття інформації, згідно ч. 2 ст. 280 ГК України.

Біржові торги, як форма організації біржової торгівлі, мають свої особливості щодо суб'єктного складу, місця й часу проведення торгів.

Місце проведення торгів. Згідно ст. 17 Закону в Правилах біржової торгівлі повинні бути визначені місце й час проведення біржових операцій. Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією (п. 7.1) визначають, що місцем проведення торгів є торгівельний (операційний) зал біржі. Наявність спеціально обладнаного торгівельного залу є обов'язковою умовою для проведення біржової торгівлі в Україні.

Порядок організації й проведення біржових торгів передбачає два основних етапи: перший етап — підготовка біржових торгів; другий етап — безпосереднє проведення торгів.

51. Порядок розгляду біржових спорів.

51. Правове регулювання змагальності та попередження монополістичних зловживань.

Правове регулювання конкуренції і монополістичної діяльності - це обмеження монополістичної діяльності, яке передбачає безпосереднє державне регулювання ринків і діяльності монопольних утворень, яке здійснюється шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.

Відповідно до статті 10 ГК України однією з основних напрямів економічної політики держави виступає антимонопольно-конкурентна політика, яка спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Відповідно до статті 25 ГК України держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Правові основи захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності закріплені в Конституції України, відповідно до якої не допускається зловживання монополістичним положенням на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і несумлінна конкуренція (ст. 42), а також ГК України, Законами України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001р., який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління і контролю, суб’єктів господарювання з іншими суб’єктами господарювання, а також зі споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією, «Про антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. та інші.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція - це змагання між суб’єктами господарювання з метою одержання переваги над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі мають можливість вибирати між декількома продавцями або покупцями, а окремий суб’єкт не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні виступають державні органи, які забезпечують процес демонополізації економічного розвитку конкуренції. До них належить:

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які відносяться до органів загальної компетенції та забезпечують розробку відповідних державних програм;

Антимонопольний комітет України і його місцеві органи, які відносяться до органів зі спеціальною компетенцією та здійснюють контроль за виконанням антимонопольного законодавства України;

Фонд державного майна України, який при проведенні приватизації керується антимонопольним законодавством України;

центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, які здійснюють заходи щодо демонополізації економіки на місцях.

Демонополізація економіки - це здійснюваний державою комплекс заходів, в тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

Метою демонополізації є створення і посилення конкуренції на ринках.

Способи демонополізації:

1) децентралізація управління;

2) зниження або зняття бар'єрів, які обмежують доступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки;

3) стимулювання доступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб'єктів;

4) розділ державних монопольних утворень;

5) ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Об'єкти антимонопольної політики:

1) монополізований ринок або його окремі елементи у визначених територіальних кордонах;

2) господарюючий суб'єкт - монополіст;

3) державні структури монопольного типу;

4) центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть негативно вплинути на конкуренцію.

Мета антимонопольної політики:

1) захист інтересів споживачів і підприємництва від негативних наслідків монопольної діяльності;

2) декларування зміни ціни;

3) встановлення показників якості продукції;

4) встановлення державних заявок і контрактів;

5) регулювання обсягу ринку виробництва.