3. Періодизація історії держави і права України.

Періодизація історії держави і права України відіграє важливу роль, оскільки ця дисципліна охоплює надзвичайно великий період історії, тож хаотично і безсистемно її не можна вивчати.

На жаль, в українській державно-правові й науці досі немає єдиної чіткої і обґрунтованої періодизації. Науковці визначають від 15 до 19 періодів.

Так, Тацій В.Л., Рогожин А.Й. в основу клали теорію суспільно-економічних формацій (рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний періоди).

Л.Окіншевич і частково Н. Яковенко дотримувалися поділу на епохи: 1) феодальну (Х – середина ХV ст.); 2) станової держави (ХVІ – середина ХІХ ст..); модерної держави

Однак бачиться більш вірною і логічнішою загальносвітова цивілізаційно-хронологічна теорія, де певні періоди історичного розвитку визначаються не лише об’єктивно-матеріальними факторами та реальним співвідношенням класових сил, а й ідейно-політичними факторами, накопиченими в процесі історичного розвитку.

1) Початок державно-правового розвитку на теренах України (середина І тис.до н.е. – середина І тис.);

2) Період давньоруської державності й права ( VІ –середина XIV ст.);

3) Литовсько-руська форма української державності і права ( друга половина XIV –середина XVI ст.). (До Люблінська унії 1569 р.);

4) Військово-демократична форма української державності – Запорізька Січ ( XVI – середина XVII ст.);

5)Українська козацька держава Гетьманщини (середина XVII– друга половина XVIII ст.);

6)Українські землі в складі Російської і Австро-Угорської імперій та іних держав ( XVIII – початок XX ст.);

7) Відродження української національної державності і права (1917-1921 р.);

8) Період становлення й розвитку України, як радянської республіки, а з 1922 р. – як союзної радянської республіки ( 1917-1991 р.);

9) Період розбудови незалежної Української держави і права (з 24 серпня 1991 р.)

4. Історіографія історії держави і права України.

Важливе значення в успішному засвоєнні курсу історії держави і права України має знання історіографії. Вперше проблему походження Русі-України поставив Нестор у літописі «Повість временних літ на початку XII ст.

Певне значення для пізнання минулого україни мають мемуари XVI – XVII ст.,серед яких виділяються мемуари М.Литвина й Еріха Лясоти.У них є цікаві дані про соціально-економічні й політичні відносини, про побут, правове становище населення тощо. У 1647 р. з друкарні Києво-Печерської лаври вийшов «Синопис», який за словами М.Грушевського, був “першою історією України” і в якому вперше історичні факти набули систематизованого викладу. Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. з’явилися козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, на прикладі яких ми спостерігаємо перехід від літописання до історичної науки.

Першою дійсно систематизованою історією України стала ” Історія русів, або Малої Росії”, надрукована в 1846 р. Автор цього твору, трактуючи приєднання України до Московської держави пише, що українці з’єдналися з Московією “ як рівні з рівними, як вільні з вільними”. Ця історична праця невідомого автора вперше виразно висвітлила ідею державності України.

У першій половині XIX ст. над проблемами української державності й права працювали такі вчені, як П.Симоновський, В.Рубан, М.Бантиш-Каменський, М.Максимович. Велику роль у формуванні історичної свідомості українського народу відіграла праця М.Маркевича “Історія Малоросії”. Цікавими були дослідження А.Скальковського про запорізьке козацтво.

У другій половині XIX ст. українська історіографія вийшла на новий рівень. Було створено ряд комісій, які опрацювали давні акти й опублікували документальні матеріали, у тому числі з історії України. У цей період важливі дослідження з історії України зробили М.Владимирський-Буданов, М.Костомаров, П.Куліш, М.Максимейко, І.Малиновський. Патріотичні погляди на минуле українського народу знайшли відображення у працях В.Антоновича. Проте головною фігурою української історіографії другої половини XIX –початку XX ст. став видатний український історик М.Грушевський, якому належить найбільш детальна наукова схема історичного минулого українського народу. Заслуга М.Грушевського як вченого полягає перш за все в тому, що він дав українському народу національну ідею – історичну закономірність існування власної державності.

За радянських часів над проблемами історії держави і права України займалися Д.Багалій, С.Борисенок, А.Кримський, О.Левицький, І.Малиновський, М.Товстоліс. Історію судоустрою та судочинства України вивчали М.Горбань, В.Дядиченко, В.Мєсяц, А.Пащук, А.Ткач, які справедливо стверджували, що судова система була одним з найважливіших і найбільш мобільних інститутів української державності.

У наші дні над проблемами історії держави і права працюють В.Гончаренко, В.Дядиченко, Н.Долматова, І.Сафронова, О.Копиленко, В.Кульчицький, А.Рогожин, М.Настюк, Л.Потарикіна, О.Святоцький, М.Страхов, О.Тимощук, Б.Тищик, В.Чехович, І.Усенко, О.Ярмиш та ін.