1.1 Визначення понять ‘службові частини мови’ та ‘службові слова’

Частина мови – це категорія слів мови, яка визначається морфологічними та синтаксичними ознаками. У більшості мов загальноприйнятим є розподіл частин мови на самостійні і службові [13, c.182].

Службові частини мови – це група слів, що не мають власного значення, оскільки не називають предметів, ознак, дій і до них не можна поставити питання. Відмітимо ще одне визначення: службові частини мови – це класи слів, які передають відношення між членами речення, не називаючи цих відношень [9, c.198].

Основна їх відмінність від самостійних частин мови полягає в тому, що, не беручи участь в номінації, вони не виконують функції членів речення. До службових частин мови належать прийменники, сполучники, частки та артиклі.

Слід розрізняти службові частини мови і службові слова. Останні належать за своїми морфологічними ознаками до самостійних частин мови і можуть функціонувати як повнозначні самостійні слова. В той же час, при певному вживанні, вони десемантизуються і виконують тільки службову функцію, зберігаючи при цьому здатність брати участь в синтаксичному функціонуванні.

До службових слів відносяться:

1. допоміжні дієслова to be, to have, to do, shall, will; у цій функції вони повністю десемантизовані, але в інших випадках виступають як повнозначні дієслова;

2. дієслова-зв'язки десемантизовані, але зберігають найбільш узагальнене граматичне значення переходу у новий стан або збереження стану, продовження дії і т.д.: Не is clever; He keeps working; He fell ill; He got tired; She became a nurse.

3. слова-замінники дієслова, слово-замінник one;

4. займенник it у функції підмета у безособових реченнях;

5. прийменники, сполучники, частки, артиклі.

Включення службових слів у систему частин мови викликає деякі розбіжності. Б. Ільїш вважає, що такий поділ базується на поєднанні двох ознак – ознаки значення (самостійні частини мови) і ознаки функції (службові частини мови). Теоретична неспроможність розподілу, заснованого на поєднанні таких ознак, досить очевидна. “Службові слова представляють собою явище іншого порядку, аніж самостійні; за своїм положенням в граматиці вони більш близькі до афіксів або закінчень” [20, c.58].

На думку Л. Щерби, такі поняття, як іменники, прикметники, дієслова, з одного боку абсолютно неможна порівнювати з такими поняттями, як прийменники, сполучники, частки – з іншого боку[20, c.42].

У зв'язку з приведеними міркуваннями доречно згадати, що В.В. Виноградов вважав за доцільне називати службові слова «частками мови». Тому існує точка зору, згідно якої службові слова, які «не мають парадигм і які мають властивості сполучуваності абсолютно іншого роду, аніж повнозначні слова, їх не слід включати в систему частин мови» [20, c.45].

Дійсно, службові слова, порядок слів та флексії можна розглядати як свого роду морфеми, що виражають певні синтаксичні стосунки.

Що ж до твердження про відсутність у службових слів парадигм, то його навряд чи можна поширити на всі класи службових слів. У будь-якому випадку службові слова не перестануть бути граматичними класами слів. Якщо ж здається, що їх неможливо зіставити зі знаменними словами, то в цьому немає нічого дивного: класи повнозначних та службових слів – це результат першого дихотомічного ділення. Основа цього ділення – функціональна самостійність слова його здатність виступати в якості окремого члена речення. Слова, функціонально самостійні, утворюють загальний клас повнозначних слів, функціонально несамостйних – клас службових слів [11, c.125]:

Слова, які входять до складу речень:

Функціонально самостійні

Функціонально.несамостійні

Повнозначні

Службові