114.Поняття та загальна характеристика органів місцевого самоврядування в зк

Терміни «місцеве самоврядування» та «управління» схожі, але не однакові.

Місцеве самоврядування характеризується виборністю, його органи обираються безпосередньо громадянами та володіють певним комплексом повноважень та самостійністю.

Місцеве управління – це органи, які призначаються центральною владою.

Зарубіжні конституції як правило вміщують цілі розділи, глави, або ж окремі статті, присвячені місцевому самоврядуванню. Вони часто містять посилання до спеціальних законів, які регулюють ці питання. Тобто, в конституціях визначаються основні принципи та положення.

Наприклад, законодавство Німеччини досить детально регулює питання місцевого самоврядування і управління. Кожна земля в Німеччині має свою конституцію та приймає спеціальні закони, присвячені місцевому самоврядуванню.

Тоді як питання місцевої влади у Французькій республіці врегульовані досить лаконічно, визначено лише, які існують адміністративні одиниці і принципи виборності органів, всі питання самоврядування регулюються законами.

В конституціях Іспанії та Греції застосовується термін «місцева адміністрація».

В деяких країнах застосовуються терміни «муніципалітет» та «муніципальний орган», який тотожний поняттю орган місцевого самоврядування. В США і Великобританії муніципальними називаються лише міські органи, в інших країнах – всі виборні органи.

Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, яка є обов’язковою для держав членів Ради Європи закріплює основні конституційні, законодавчі основи місцевого самоврядування.

Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна можливість органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність та в інтересах населення. Це право здійснюється радами чи зборами, які складаються із членів, обраних шляхом вільного, таємного, рівноправного, прямого, всезагального голосування.

.Основні принципи органів місцевого самоврядування відповідно до Хартії: виборність та наявність власної компетенції.

Органи місцевого самоврядування автономні з питань власної компетенції, з якої центральні органи не вправі давати їм вказівки. Вони можуть втручатися тільки, якщо місцеві органи порушують закон.

За повноваженнями центральних органів влади органи місцевого самоврядування можуть також здійснювати делеговані повноваження органів державної влади, і тільки тоді останні вправі давати їм вказівки і повинні забезпечити необхідними матеріалами та фінансовими засобами.

В деяких країнах застосовується інший підхід до місцевого самоврядування, так званий «державний підхід». Органи місцевого самоврядування розглядаються як продовження центральної влади. Такий підхід часто пояснюється тим, що частину засобів органи місцевого самоврядування отримують з державного бюджету, тому їх політика з принципових питань повинна співпадати із політикою центру.

115.Основні моделі місцевого самоврядування в зар.Кр.

Правову основу місцевого управління та самоврядування у будь-якій державі, як уже зазначалося, складають конституційні положення, а також норми поточного законодавства. Насамперед, практично в усіх національних конституціях зафіксований принцип, згідно з яким система органів місцевого управління та самоврядування будується відповідно до системи адміністративно-територіального поділу. Зокрема, такий підхід характерний для основних законів Іспанії (ст. 137), Італії (ст. 114, 115, 116), Португалії (ст. 237, 238), постсоціалістичних країн, де на конституційному рівні закріплена структура місцевих органів влади.

У державно-правовій практиці розрізняють різні типи (моделі) або системи місцевого управління, що зумовлює особливості правового регулювання цього інституту в різних країнах світу.

На батьківщині класичних муніципальних форм – у Великобританії – склалася система, що отримала назву англійської. Подібна система місцевого управління діє в Австралії, Канаді, Новій Зеландії, США та інших країнах. Характерною рисою цієї системи є відсутність на місцях повноважних представників уряду, які опікують місцеві виборні органи. Звичайно, це не означає, що уряд не здійснює ніякого впливу на діяльність органів місцевого самоврядування. У Великобританії, наприклад, міністерство у справах навколишнього середовища здійснює контроль із загальних питань, які знаходяться у віданні місцевих громад. Інші міністерства здійснюють контроль у інших сферах – у галузі освіти (міністерства освіти), у галузі соціальних послуг (міністерства самоврядування діють у межах своїх повноважень, то контроль уряду обмежується узгодженням питань із відповідними міністерствами.

Певною специфікою відрізняється правове регулювання місцевого управління в ряді держав, які сприйняли цю систему. У США, наприклад, найважливішим правовим актом, який визначає правовий статус місцевих органів, є муніципальні хартії; вони існують у 39 штатах. Хартії місцевого самоврядування дають можливість муніципалітетам самим обирати структуру свого управління, забезпечуючи цим плюралізм форм місцевої демократії.

У ряді зарубіжних держав Європи, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу діє система місцевого управ­ління та самоврядування, яка у своїй основі має французьку модель місцевого управління. Для цієї моделі характерна наяв­ність на місцевому рівні спеціального уповноваженого уряду, який здійснює контроль за органами місцевого самоврядну­вання.

В якості самостійної муніципальної системи в науковій літературі виділяють місцеве (комунальне) управління Німеччини. Правові засади цієї системи закладені ще у прусському Статуті міст, запровадженому фон Штейном у 1808 р. Він передбачав розвиток системи общинного самоврядування: нарівні з представницьким міським органом утворювався колегіальний виконавчий орган – магістрат.

Близькою до цієї "гібридної" системи є т.зв. "радянська" модель (система Рад) місцевого управління, що зберігається в тій чи іншій формі у В'єтнамі, КНР, КНДР, на Кубі. Окремі риси продовжують прослідковуватися і в деяких країнах, утворених на теренах колишнього СРСР. В основі побудови цієї моделі покладено принцип повновладдя представницьких органів (Рад) на відповідній території (насправді вони діють за вказівкою місцевих органів правлячої (комуністичної партії). Наприклад, Конституція Куби 1976 р. характеризує місцеві асамблеї як вищі органи державної влади на місцях, які здійснюють у межах свого кола відання державні функції у відповідних територіальних одиницях. Система Рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю ланок, які входять до неї. Вони обирають свої