79.Поняття та види федерацій, Сучасні теорії федералізму.Розподіл повноважень між центром і та суб’єктами.

федераці – об’єд-ня держ/прав.х-ру (єдина тер.);

конфедерація є об’єднанням міжнародно-прав.х-ру (немає єдин.тер.);

• у федерації є єдине гром-во;

• у конфедерації немає єдин.гром-ва, а є гром-во окрем.д-в, які ств.союз;

• у федерації єдині ор-ни влади;

• у конфедерації – ств-ся ор-ни для реалізації мети конфедеративного об’єднання;

• у федерації існує єдина стр-ра ЗС;

• у конфедерації єдності ЗС немає, крім випадку наявності спільної війс.мети;

• у федерації єдина фін/кредитна сис-ма і політика;

у конфедерації немає єдиної фін/кредит.с-ми, вона існує за рахунок внесків держав-учасників.

Д80.Парламент в ЗК.ознаки 81.Побудова та основні ознаки парламенту в ЗК.

Законодавча влада здійснюється перш за все загальнодержавним представницьким органом. В суб’єктів федерації можуть бути свої місцеві законодавчі органи.

Загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (Парламент – Великобританія, Італія, Франція, Японія, Індія, Бельгія та ін., Конгрес – в США та країнах Латинської Америки, Риксдаг – в Швеції, Кнесет – в Ізраїлі, національні збори, народні збори, меджліс, і т.д.), але за ним закріпилася узагальнена назва - парламент.

Парламент – це виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Парламент може бути наділений також іншими повноваженнями.

Не у всіх країнах парламент є єдиним законодавчим органом, так закони можуть видавати й інші органи (Індонезія, Китай), абсолютні монархи (Оман), а також акти, які мають силу законів можуть видаватися органами виконавчої влади на основі делегування їм повноважень парламентом чи на сонові належної їм за конституцією влади. Акти, які мають силу законів видають військові і революційні ради після військових переворотів.

У зв’язку із технічними модернізаціями, підвищеними вимогами до процесів управління, зростанням ролі виконавчої влади, роль парламенту в управлінні суспільством може знижуватися.

Значення парламенту заперечується і з позицій мусульманських концепцій, коли замість парламенту створюється дорадчий орган при правителі. В той же час в більшості мусульманських країн парламент все ж обирається, але інколи його роль обмежується консультативними повноваженнями.

Значення парламенту в сучасному суспільстві величезне. Він є виразником інтересів різних політичних сил, ареною пошуку компромісів.

В історії розвитку парламенту і парламентаризму нараховують такі етапи:

І – становлення інституту парламентаризму (14-19 ст.ст.) (утворення парламенту як органу держави, вироблення способів його формування);

ІІ – золотий час парламентаризму, розквіт парламентів і парламентаризму (кінець 18 – початок 20 ст.ст.) (парламенти обиралися на основі цензового виборчого права, виражали інтереси одного класу);

ІІІ – можна умовно назвати криза парламентаризму (початок 20 ст.) (парламент перестав бути «компанією однодумців» та таким швидким у прийнятті рішень, оскільки інші соціальні прошарки суспільства вимагали участі в політичному житті, виникли партії, які представляли їх інтереси, виникли протиріччя у поглядах на парламент та парламентаризм, стали говорити, що він повинен уступити своє керівне місце органам виконавчої влади; але в країнах, в яких повноваження гілок влади чітко розмежовані не прослідковується падіння авторитету парламенту.

Парламентаризм (у широкому розумінні) – це система формування та діяльності вищого представницького органу держави, а також політико-державних відносин та інститутів, пов’язаних з ним.

Парламент і парламентаризм є показником рівня демократичності в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму.

Отже, парламентаризм – це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави. Принцип поділу влад є характерним для парламентаризму

Д82.Основні моделі організації зарубіжних парламентів(ФРН Франція США Велика Британія)

Види парламентів:

• Залежно від повноважень:

1. парламенти з абсолютно необмеженою компетенцією;

• існують в країнах англосаксонської системи права, а також в країнах тоталітарного соціалізму, де вони можуть приймати рішення з будь-яких питань;

• але, наприклад, у Великобританії все рівно існують питання королівської прерогативи (питання війни і миру);

1. парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією;

• існують у Франції та деяких франкомовних країнах Африки, її бувши колоніях (Мадагаскар та ін.);

• вони приймають закони, які встановлюють основи правового регулювання, а вже детальне опрацювання тих чи інших питань здійснює виконавча влада, а також закони з питань, віднесених до їх компетенції, з усіх інших питань приймаються нормативні акти президента, уряду, міністрів;

1. парламенти з відносно визначеною, обмеженою компетенцією (консультативні).

• такі парламенти існують як правило у федеративних державах (Індія, Малайзія, Німеччина);

• наприклад, Конституція Індії встановлює три сфери повноважень: 1) питання, що відносяться до виключної компетенції федерації, 2) питання, віднесені до компетенції окремих штатів, 3) питання спільної компетенції парламенту та штатів.

• Залежно від форми правління в державі:

1. парламенти в парламентарних республіках (Великобританія, Італія)

• діє принцип парламентської відповідальності уряду;

• парламент має право відправити уряд у відставку;

1. парламенти в президентських республіках (США)

• жорсткий принцип поділу влади;

• парламенти не володіють правом висловити вотум недовіри уряду чи уряд правом розпуску парламенту;

• виконавча влада наділена правом вето, а законодавча влада правом імпічменту;

1. парламенти в країнах із змішаною формою правління (Франція, країни СНГ)

• парламент має право вотуму недовіри уряду, а президент право розпуску парламенту;

1. країни, в яких парламент відіграє майже декоративну роль

• іноді навіть застосовують термін «консультативні парламенти» (Катар);

• парламенти при абсолютній владі монарха є так звані «квазіпарламенти»;

• до цієї категорії відносять також парламенти в країнах соціалістичної орієнтації (Куба, В’єтнам), які скликаються 2-3 рази на рік, стопроцентно голосують «за», не утримуючись на не голосуючи «проти» рішень.

• За структурою:

1. однопалатні;

2. двопалатні

(відомі випадки функціонування парламентів і з більшою кількістю палат, але їх робота як правило була не продуктивною, наприклад, Союзна Скупщина Югославії у 70-ті роки складалася із 5-ти палат).

• за роллю, яку відіграють парламенти

1. активні парламенти (конгрес США)

• вони приймають закони, беруть участь у формуванні уряду та його відставці, наділені правами об’являти імпічмент;

реактивні парламенти (Великобританія, Австралія, Канада)

• на парламенти впливає виконавча влада, але і парламенти впливають на уряд, тобто між цими двома гілками влади існує взаємозв’язок;

1. маргінальні парламенти

• парламенти, які контролюються верховною виконавчою владою до такого степеню, що їх вплив на політику є дуже незначним;

1. мінімальні парламенти

• парламенти як такі мають лише назву, а ніякого впливу на формування політики держави вони не мають.