110.Конструктивний вотум у фрн.

У німецькому парламенті бундестазі існує лише можливість «конструктивного вотуму недовіри», тобто, вибори іншого канцлера за абсолютної більшості. Однак канцлер завжди має право підняти питання про довіру. Якщо бундестаг відмовляє канцлерові у довірі, федеральний президент може розпустити його за пропозицією канцлера через 21 день, якщо лише тим часом бундестаг не обрав іншого канцлера. Цей механізм багаторазово використовувався канцлером, який насправді володіє більшістю, для того, щоб оголосити нові вибори.

До закінчення відведеної каденції федеральний канцлер може бути усунутий зі свого поста тільки через конструктивний вотум недовіри, тобто через утворення нової урядової більшості в Бундестазі і обрання нового канцлера. Зі свого боку федеральний канцлер через вотум довіри, тобто питання про довіру його кандидатурі зі сторони урядової коаліції, може достроково припинити повноваження Бундестаґу. Непідтверджений вотум довіри канцлеру означає, що діюча урядова коаліція не є дієздатною, втой же час в парламенті немає іншої більшості, для створення нового уряду і переобрання канцлера через конструктивний вотум недовіри. У такому випадку федеральний канцлер просить федерального президента достроково припинити повноваження Бундестаґу поточної каденції і призначити нові вибори.

Положенням про конструктивний вотум недовіри автори основного закону втілили уроки і висновки з досвіду першої демократичної практики Німеччини, що зазнала невдачі. У період Веймарської республіки, тобто в 20-ті — на початку 30-х років ХХ століття, постійно утворювалися ситуативні парламентські більшості, які мали на меті повалити владу глави уряду. Водночас ті ж самі партії ніколи не могли домовитися про те, хто ж повинен очолити новий уряд. Це призводило до тривалої нестабільності й до частої зміни глави уряду. Конструктивний вотум недовіри, навпаки, постає гарантом стабільності уряду. Протягом півстолітньої історії ФРН до нього вдавалися лише двічі: у 1972 р., коли ХДС/ХСС зробили невдалу спробу скинути В. Брандта, а в друге — через 10 років у 1982-му, коли Г. Коль — цього разу успішно, замінив на посту тогочасного канцлера Г. Шмідта.

111.Політична відповідальність уряду Італії

Політичну відповідальність уряд в цілому і кожен міністр окремо несуть перед Парламентом. Основною формою такої відповідальності є необхідність отримання урядом як колективним органом державної влади політичної довіри з боку Парламенту, що виражається у голосуванні вотуму довіри. Разом з тим недовіру одному з міністрів не означає, що весь уряд має піти у відставку.

Міністри колегіально відповідальні за дії Ради міністрів, індивідуально - за діяльність своїх відомств.

Іншою формою політичної відповідальності міністрів є практика відповіді на парламентські запити.

Д112.Поняття та підстави та застовування процедури імпічменту в ЗК.Процедура імпічменту.

В ряді країн можливим є імпічмент міністра, процедура якого аналогічна до процедури імпічменту президента. Наприклад, в Данії справа про імпічмент може бути порушена не лише парламентом, але й монархом і рішення в цій справі приймає високий суд королівства.

Імпічмент по відношенню до вищих посадових осіб. Як правило нижня палата висуваю обвинувачення, а верхня в порядку квазісудового процесу вирішує питання про усунення з посади. В деяких країнах парламент тільки формулює обвинувачення, а справу розглядає спеціальний суд