29.Еволюція змісту сучасних конст особливості змісту новітніх конст. Етапи конституційного розвитку:

1. Період становлення буржуазного суспільства – (США 1787, Люксембург 1868, Австралії 1900)

2. Період між 2 світовими війнами – Фінляндія 1919, Австрія 1920, Ірландія 1937.

3. Після 2 світової війни до 90 років 20 століття – Ісландія 1944, Італія – Японія 1947, Основний закон ФРН 1949, Данія 1953, Франція 1958, Греція 1975, Португалія 1976, Іспанія 1978, Швеція 1974, Туреччина 1982.

4. Поява новітніх конституцій – Хорватія 1990; Болгарія Македонія Румунія Словенія – 1991; Словаччина, Чехія, Естонія, Узбекистан, Литва, Кіргізстан, Росія 1993; Білорусія – 1994; Вірменія, Азербайджан, Грузія – 1995, Швейцарія – 2002.

Особливості новітніх конституцій:

1. Відображено більш значну роль держави у сфері економіки

2. Збільшено соціальну сферу

3. Предметом конституційного регулювання стан відносини, що виникають у рамках політичної системи (Конституційна-регламентація діяльності політичних партій)

4. Широкий перелік прав та свобод людини та громадянина

5. Наявність положень про зовнішньоекономічну діяльність держави, співвідношення національного та міжнародного права

6. Чітка фіксація форми державного правління

7. Зниження вікового цензу для активного виборчого права

8. Зміна понятійного апарату (Замість форми державного устрою – політико-територіальний устрій)

30.Розвиток та перегляд конст в зк.Порядок внесення змін.

Існ.різ сп-би прийняття - підготовки проекту к-ції.

В рідких випадках від початку до кінця проект створюється спеціально утвореними установч.зборами чи парл-нтом і основну роль відіграє конст.комітет (комісія), які формуються представниц.ор-ном і практично розробляє проект. Напр..К-ція Італійс.рес-ки, 1847, Рес-ки індії, 1949, Федератив.рес-ки Бразилії, 1988, Рес-ки Болгарії, 1991...

В деяких кр-нах конст.комісії уиворюються не предс.ор-ном, а президентом чи урядом. Напр..к-ція Фр.рес-ки, 1958 (проект був винесений на референдум, минаючи парл-нт), Грецької Рес-ки (1975)

У випадку надання незалежності колоніям проекти к-цій нових д-в розроблялися міністерствами цих колоній (Нігерія, 1964 р.), місцевою владою за участю радників колоніальних д-в (Мадагаскар, 1960), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали уч.предс-ки колоніал.д-в і діячі національно-визвольних рухів (Зімбабве, 1979).

При переході від тоталітар.до ліберал., напівдемократич.і дем.режимів к-ції чи їх принципові положення розроблялися на всенац.конференціях предс-ків різ.партій та різ.сил сус-ва, «круглих столах»... В них беруть участь предс-ки і тих партій, які втрачають владу (напр..Венгрія, Чехія, Конго).

В країнах соціалісти.спрямованості підготовка проекту здійс.за ініціативою центр.ор-ну правлячої, і, як пр-ло, єдиної партії, який ств.комісію, встановл.осн.принципи майб.к-ції, обговорює проект і прийм.ріш.про представлення його парл-нту чи на реф-дум (напр..К-ції Куби, 1976, Китая, 1982, В’єтнама, 1992...). Цей проект виноситься на обговорення з активною участю масових орг-цій, як пр-ло таке обговорення набуває х-ру парадного одобрення проекту.

В деяких кап.кр-нах робилися спроби ознайомити населення із проектом к-ції і врахувати його думку (Папуа-Нова Гвінея, 1975, Ліберія, 1984), але коло осіб, які прийм.уч.в обговоренні часто обмежувався лише елітою с-ва.

Одним з демократ.сп-бів вважається прийн-тя к-ції спеціально обраними для цієї мети установчими зборами, (напр..К-ції Туніс.рес-ки, 1956, Рес-ки Намібії, 1990, Рес-ки Болгарії, 1991...) . Після прийн-тя к-ції цей ор-н розпускається і уступає місце обраному парл-нту, але бувають випадки перетворення цих уст.зборів у парл-нт.

Найбільш пошир.є практика прийняття к-цій парл-нтом, тобто законодавч.ор-ном.

Вони приймаються в особл.порядку: каліф.б-стю голосів деп-тів (напр..К-ція Гр.., 1975, Ісп, 1978, Китаю, 1982, В’єтнаму, 1992, Грузії, 1995, україни, 1996, Польщі, 1997.

Деякі к-ції приймаються парл-нтом, який проголош.себе для цієї мети установч.зборами (Нідерланди, 1983, Бразілія, 1988) чи над парламентськими ор-нами (Народ.консультативний конгрес в Індонезії, 1945, Велика джирга в Афганістані, 1987, Великий народний хуралом, в Монголії, 1992).

Інколи крім парламентської процедури передбачені додаткові прав.дії, напр..для того, щоб федеральна к-ція вступ.в силу після прийняття її федеральним парламентом необхідним є її одобрення суб-тами федерації (США, Швейцарія, Німеччина) чи на референдумі (Іспанія, Греція).

У Фр., Єгипті, Алжирі, Білорусії, на Філіппінах к-ції прийняті на референдумі. Виборець може відповісти лише «так» чи «ні» на питання, чи одобрює він к-цію, пропонувати якісь поправки він не може. Але звичайно без попереднього обговорення проекту населенням чи в парл-нті важко розібратися в такому складному документі як к-ція. В ряді випадків на референдумі приймаються реакційні к-ції (Греція). Іноді на референдумі приймаються к-ції, які попередньо обговорювалися у представниц.ор-нах і прийняті парл-нтом чи установч.зборами (греція, 1975, Іспанія, 1978).

В деяких кр-наї к-ції були прийняті фактично військовими силами. Військові ради в якості останньої інстанції могли вносити суттєві поправки в проекти к-цій, затверджені консультативними установчими зборами (Терція, 1982, Нігерія, 1989).

Процедури зміни к-цій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму... Скликання установч.зборів для внес.поправок в текст діючої к-ції, як пр-ло, не вимаг, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статтей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія).

Поправки вносяться за рішенням парл-нту чи на ос-ві рез-тів референдуму. Проект про ззміну к-ції не може бути внес.одним членом парл-нту, а лише главою д-ви, урядом, певною групою деп.-тів (в Турції – 1/3 деп-тів), суб-тами фед-ції (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один деп.-т може внести проект про поправку до к-ції (за 200 років їх було внесено більше 10тис., а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народ.ініціативи (3-20% виборців, які брали уч.в останніх виборах губернатора штату). В порядку народ.ініціат.встановл.можл-сть перегляду к-ції після збору підписів певної к-сті виборців – не менше 50тис. в Італ., в Австр.і Швейцарії – 100тис.).

Як пр-ло, поправка приймається каліф.більшістю в кож.палаті парл-нту (2/3 – Австрія, Італ., Нідерланди.., 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого ріш.також може застос.пр-ло про подвій.вотум.

В деяких кр-нах глава д-ви має п-во вето на поправку, тобто може не підпис.її. Напр..в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду.

Майже завжди к-ції містять певні норми, якими забор.переглядати деякі положення про держ.устрій (в ряді країн – про респ.форму правл-ня, в Португалії – п-во на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав., дем.і федератив.д-ви, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змін.к-цію в період надзвич.стану (в Ісп.), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Грец., Португ. – 5р.).

Відміна (скас.) к-ції передбачає дещо ін.процедуру чи зміна, оск.вона повністю заміняє попередню к-цію.

Є два сп-би відміни: звичай.і надзвич. В першому випадку мова йде про прийняття нов.к-ції, після чого стара перестає автоматично діяти. Над звичай.порядок відміни поляг.у прийнятті акту надзвичайного з-ва, який пов’яз.з екстра ординар.обставинами та подіями в кр-ні (переворот, рев-ція).