- •2.Предмет кпзк
- •3.Система кпзк.
- •4.Поняття та види конст-правових інститутів в кпзк
- •5.Конст принципи як елемент системи кпзк. Співвідношення конст принципів та принципів конст.
- •6.Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу правової держави .
- •7.Конст принцип верховенства права в англо американській системі права..
- •8. Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу розподілу влад
- •9. Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу народного суверенітету.
- •10.Субєкти конст права в зк поняття та види
- •13.Предемет та методи науки конст права зк
- •Методи (основні):
- •14.Поняття та класифікація джерел конст права зк
- •15.Формалізовані джерела конст права в зк
- •16.Неформалізовані джерела права зк
- •17.Конст як джерело в зк
- •18.Ієрархія норм конст права зк на прикладі Франції та Італії
- •19.Закон як джерело конст права в зк, поняття та класифікація Класифікація за юридичною силою (закони):
- •20.Судовий прецедент як джерело конст права в зк,поняття та види
- •В науці конституційного права судові прецеденти поділяються на 2 види:
- •23.Конст-правовий звичай як джерело конст права в зк,поняття та ознаки,приклади.
- •Звичай, як джерело права передбачає наявність наступних ознак:
- •Приклади конституційно-правового звичаю
- •26.Нпа інтеграційних обєднань держав та міжнародні як джерела конст права в зк.
- •27.Поняття і сутність констуції Поняття Конституції має 2 значення:
- •Що до сутності конституції виділяють 2 підходи:
- •Що до меж конституційного регулювання виділяють 3 моделі:
- •Юридичні властивості конституції:
- •28.Теорія та практика установчої влади в конст заруб країнах.
- •29.Еволюція змісту сучасних конст особливості змісту новітніх конст. Етапи конституційного розвитку:
- •Особливості новітніх конституцій:
- •30.Розвиток та перегляд конст в зк.Порядок внесення змін.
- •31.Форма і структура конст зк(сша ,Франція,фрн)
- •33.Поняття та основні способи правової охорони констит в зк 34.Правові та неправові способи охорони конст в зк.
- •Правовий захист к-цій.
- •35.Інститут конст юрисдикції в зк.
- •36.Поняття конст контролю в зк.
- •37.Основні моделі конст контролю,Американська,Швейцарська ,модель контролю. Інститут “Amparo”, Німецька система тотального контролю.
- •38.Види та форми конст контролю в зк.
- •39.Органи що здійснюють конст. Контроль в сша, Велика Британія, фрн, Італія,Франція,Австрія,Іспанія(порядок формування та компетенція).
- •40.Конст-правовий статус Конституційної Ради Франції порядок формування та повноваження.
- •41.Поняття конст-правового статусу особи в зк.Основні підходи.
- •Моделі конституційно-правового статусу особи (основні 4):
- •42.Елементи конст-правового статусу особи в зк.
- •43.Інститут громадянства в зк поняття, способи набуття та припинення.Європейська конвенція про громадянство.
- •44.Класифікація конст-прав і свобод в зк.
- •45.Ознаки конст прав і свобод в зк.
- •46.Ознаки та зміст особистих прав і свобод в зк.
- •47.Ознаки та зміст політичниз прав і свобод в зк.
- •48Методи конст-правого закріплення прав і свобод в зк.
- •49.Гарантії реалізації конст прав і свобод в зк. Правило Міранди,Мандамус,habeas corpus.
- •50.Інститут омбудсмана в системі гарантій конст прав і свобод людини і громадянина в зк.
- •51.Європейський суд з прав людини в системі конст праві свобод людиниі громадянина в зк.
- •52.Порядок обмеження конст прав і свобод в Конституційній практиці зк.
- •53.Судовий та позасудовий захист конст прав і свобод в зк.
- •54.Американський “біль про права”
- •55.Конст форми безпосередньої демократії поняття та види.
- •56.Іститут референдуму в зк.
- •58.Право народного вето, народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в зк.
- •59.Конст-правовий інститут виборів в конст праві зк
- •60.Основні стадії виборчого процесу в зк.
- •61.Підготовча стадія виборчого процесу в зк
- •62.Голосування як стадія. Способи голосування.
- •63.Виборча геометрія та виборча географія.
- •64.Мажоритарна виборча система
- •65.Пропорційна виборча система.
- •66.Поняття та ознаки політичних партій в зк
- •68.Функції політичних партій в зк.
- •69.Класифікація політ партій в зк
- •70.Партійні системи в зк.
- •71.Реглмаентація правового статусу та порядку діяльності політичних партій в зк,
- •72.Концепція інститут форми держави в зк.
- •73.Поняття форми державного правління.
- •74.Поняття та види монархій
- •75.Поняті та види республік
- •76.Політико правові ознаки парламентарних форм правління.
- •77.Поняття та види форм політико територіального устрою в зк.
- •78.Конст інститут автономій в зк поняття та види.Особливості у Францій, Італії, Данії
- •79.Поняття та види федерацій, Сучасні теорії федералізму.Розподіл повноважень між центром і та суб’єктами.
- •83.Зовнішня структура зарубіжних парламентів.(сша Японія Італія фрн)
- •84.Способи формування палат парламенту.
- •86.Конст-правовий статус депутатів зарубіжних парламентів.
- •87.Керівні органи палат парламенту в зк.(сша,Велика Британія,фрн)
- •88.Парламентські комітети в зк. 89.Тимчасові комітети в парламентах зк.
- •92.Основна компетенція зарубіжних парламентів.
- •93. Додаткова компетенція зарубіжних парламентів.
- •94.Стадії законодавчого процесу в парламентах зк(сша, Велика Британія, Італія,Франція,фрн)
- •96Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в зк
- •98.Судові повноваження зарубніжних парламентів.
- •99.Поняття конст правоого інституту глави держави в зк.
- •100.Особливсті конст правового статусу монарха.Системи престолонаслідування.
- •101.Особливості конст-прав статусу президента як глави держави в зк(сша, фрн, Франція,Ізраїль ,Польща, Італія)
- •102.Повноваження глави держави в зк.
- •103.Конст правий статус глави держави в Швейцарській конфедерації та державі Ізраїль.
- •104 Поняття конст правого інститут уряду в зк
- •105.Основні способи формування уряду в зарубіжних країнах(сша, Велика Британія, Франція, Італія )
- •106.Стуктура уряду в зк )сша, Велика Британія, Франція, Італія )
- •107.Основні моделі організації урядів в зк. (сша, Велика Британія, Франція, Італія )
- •108.Поняття та особливості конст відповідальності урядів зк. ----109.Форми конст відповідлаьнсті уряду в зк.
- •110.Конструктивний вотум у фрн.
- •111.Політична відповідальність уряду Італії
- •113.Організація органів місцевого самоврядування в зк.
- •114.Поняття та загальна характеристика органів місцевого самоврядування в зк
- •115.Основні моделі місцевого самоврядування в зар.Кр.
- •116.Повноважження органів місцевого самоврядування в зк.
- •117. Організація місцевого самоврядування на прикладі сша, Великої Британії, Франції, Італії, фрн, Канади.
- •118.Взаємовідносини муніципальних органів з державною владою.
- •119.Конст, законодавчі та судові гарантії місцевого самоврядування на прикладі Болгарії рф,та Австрії.
- •120.Конституційна організація судової влади в зарубіжних країнах.
Звичай, як джерело права передбачає наявність наступних ознак:
-
Існування звичаю значний проміжок часу («з незапам’ятних часів»). Зокрема ВБ звичай може розглядатися як джерело права, тільки тоді коли він виник з 1189 року.
-
Розумність звичаїв – категорія англійського права – тобто даний звичай не буде підтриманий, якщо він позбавлений правового змісту. Розумність вони вважають з огляду на те коли він виник (співвідноситься з часом виникнення)
-
Визначеність звичаю – звичай повинен бути зрозумілим з точки зору тієї системи права, яка його передбачає так само визначеність коло осіб та територію дії.
-
Обов’язковість звичаю – якщо звичай не передбачає обов’язкового для виконання правила поведінки, він не може бути підтриманий в суді
-
Безперервність дії звичаю –
Приклади конституційно-правового звичаю
-
Це звичаї в сфері парламентського права або парламентської процедури
-
Це відставка прем’єр-міністра при висловленні йому недовіри обома палатами парламенту
-
Діяльність уряду, як органу виконавчої влади
-
Президент країни має право на конфіденційність інформації військового чи службового характеру
Д24.Конст-правові угоди як джерела конст права в ЗК, Приклади
Конституційно-правова угода – правова угода, що регулює, як правило, взаємовідносини між вищими органами державної влади, пов’язаних із здійсненням державної влади. Конституційні угоди – є засобом регулювання у країнах англосаксонської моделі права, регламентують найважливіші питання державного ладу.
Найбільше значення конституційні угоди мають у Великобританії, де з їхньою допомогою регламентуються найважливіші питання державного ладу. Деякі з цих угод формулюються так: монарх повинен призначати на посаду прем'єр-міністра особу, яку підтримує більшість у нижній палаті парламенту. Прем'єр-міністр визначає склад кабінету (уряду). Міністри мають бути членами парламенту. Монарх здійснює свої владні правомочності за порадою міністрів. Члени уряду несуть колективну та індивідуальну політичну відповідальність перед парламентом (нижньою палатою). В інших країнах більшість відповідних положень можна знайти в текстах основних законів.
Відмінність угоди від звичаю – її формують самі учасники.
Д25.Рішекння Європейського суду з прав людини як джерело конст права в ЗК.
.
Питання про юридичну природу рішень Європейського суду з прав людини (далі — Суд) було і залишається одним із найдискусійніших у юридичній науці. Особлива увага науковців до юридичної природи рішень Суду пов´язана як зі специфічною роллю Суду як наднаціонального юрисдикційного органу, що має виключне право тлумачити та застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), так і з особливостями правових систем держав — членів Ради Європи, право якої поєднує континентальний та англо-саксонський типи правових систем.
Правозастосовний характер рішень Суду. Цим рішенням притаманні усі ознаки правозастосовних актів. По-перше, рішення Суду ухвалюються компетентним (уповноваженим на це ст. 32 Конвенції) органом — Судом. По-друге, вони мають публічно-владний характер та забезпечуються міждержавним утворенням — Радою Європи, яка через спеціально уповноважений орган (Комітет Міністрів) контролює їх виконання державою-відповідачем у справі та має право застосовувати до останньої санкції юридичного та політичного характеру за невиконання таких актів. По-третє, рішення Суду як правозастосовні акти містять індивідуальне, формально обов´язкове правило поведінки, яке полягає у визнанні наявності чи відсутності порушення Конвенції та, залежно від наслідків порушення, у призначенні справедливої сатисфакції. По-четверте, обов´язкова дія рішень Суду розрахована завжди на персоніфікованих суб´єктів — заявника та державу-відповідача. Хоча у факультативному порядку, вдаючись до заходів загального характеру, держава може вживати відповідних заходів для уникнення у майбутньому аналогічних порушень щодо інших суб´єктів. По-п´яте, рішення Суду регулюють лише конкретні випадки суспільного життя, тому їх юридична чинність вичерпується фактом реалізації індивідуального припису. Тобто рішення Суду в конкретній справі не може бути застосоване до іншого, навіть аналогічного випадку «автоматично», без належного обґрунтування позиції Суду в новому рішенні, хоча він може посилатися (і справді посилається) на свої попередні рішення при ухваленні наступних рішень в аналогічних за фабулами справах. По-шосте, рішенням Суду притаманна пряма дія. По-сьоме, вони мають письмову юридичну форму вираження, складаючись із трьох основних частин: «Процедура», «Факти», «Питання права». По-восьме, ці рішення є необхідною передумовою належної реалізації порушених прав та свобод, передбачених Конвенцією.
Правотлумачний характер рішень Суду. Особливістю правоінтерпретаційної діяльності Суду є те, що її результати містяться у зовнішній юридичній формі правозастосовного акта — його рішенні. Проте такий правозастосовний акт має водночас і всі ознаки акта інтерпретаційно-правового. По-перше, відповідно до ст. 32 Конвенції таке рішення є юридичним актом компетентного суб´єкта — Суду. По-друге, інтерпретація Конвенції, що міститься у рішенні Суду, є формально обов´язковою для усіх суб´єктів, оскільки лише він має повноваження здійснювати її офіційне тлумачення. По-третє, це рішення містить правила розуміння змісту норм Конвенції, які є досить абстрактними та конкретизуються через їх тлумачення Судом. По-четверте, рішення Суду має письмову юридичну форму вираження. По-п´яте, такі рішення мають юридичну силу, визначену статусом суб´єкта право-тлумачення — Суду, тобто має юридичну силу рішення Суду. По-шосте, правило розуміння змісту норми Конвенції, що міститься у такому рішенні, не виходить за її межі — принаймні декларативно (у правових позиціях Суду зазначається, що він не може, користуючись еволюційним тлумаченням, вивести з подібної норми «таке право, яке не було включено в текст раніше»). Зазвичай Суд використовує загальні формулювання і зазначає, що те чи інше право, яке буквально не записане у тексті Конвенції, випливає з певної норми у світлі цілей Конвенції або ж роз´яснює ознаки певного поняття, яке міститься у нормі Конвенції. Тобто, з одного боку, Суд «розвиває» норми Конвенції, а з другого — визнає, що не виходить за межі змісту цих норм, хоча такі межі є досить широкими. По-сьоме, рішення Суду самі по собі не створюють нових, не змінюють і не скасовують чинних норм права. Текст Конвенції з 1950 р. змінюється лише через посередництво Протоколів до неї (здебільшого в організаційно-процесуальній частині), тоді як правила розуміння її змісту змінюються на розсуд Суду при незмінності тексту самих норм Конвенції. По-восьме, правила розуміння змісту таких норм діють лише протягом строку дії Конвенції. По-дев´яте, рішення Суду не мають самостійного значення та діють лише в єдності з її нормами.
Оскільки у рішеннях Суду не міститься юридичних норм чи принципів права, такі рішення не можна вважати прецедентним джерелом права у класичному розумінні.
За праворегулятивною функцією ці рішення є чимось середнім між класичним англо-саксонським прецедентом та континентальною правозастосовною практикою як сталою та послідовною позицією судів з тих чи інших питань правозастосування. Такі рішення містять правові позиції (правоположення), які не є юридичними нормами, але мають відносно обов´язковий характер для самого Суду та правотворче значення для держав — учасниць Ради Європи і формуються у результаті конкретизації норм Конвенції. А відтак рішення Суду у його розумінні, можна вважати «правоконкретизаційними прецедентами».