10. Правила зведення морфів у парадигматичну одиницю - морфему.

Єдність морфеми-інваріанта як узагальненої сукупності морфів-варіантів передбачає такі три ознаки: 1.Тотожність значення (морфи однієї морфеми повинні мати те саме значення); 2.Фонемна подібність (морфи однієї морфеми повинні бути фонемно однакові); 3.фонемна відмінність морфів можлива лише за умови реалізації їх у певній морфонологічній позиції.

У словоформах берег--ти-, на ˈберез'-і, берег-ом, береж---и, берез-а, берег-, на беˈрез'-і, бер'іг---, при-береж-н-ий, бер'із-он'к-а, уз-бережж--а кореневі морфеми репрезентують три різні морфеми, що мають різні значення. Часткова фонемна відмінність морфів 1 морфеми можлива лише тоді, коли вона зумовлена морфологічною позицією - позицією морфа до або після іншого морфа, до якого відбувається пристосування. Якщо ПВ морфеми є 1 фонема, що варіює, ідентифікація різних за фонемним вираженням морфів така сама: за тотожності значення фонемна відмінність має бути зумовлена позицією додаткової дистрибуції.

11.Морфи, аломорфи та варіаморфи: їх дистрибутивні особливості

Морф - це мінімальна, значеннєва, двобічна, варіантна, синтагматична одиниця мовлення, що виокремлюється у словоформі.

В одну морфему входять лише ті морфи, які мають такі ознаки:-морфи однієї морфеми повинні мати однакове значення,- морфи однієї морфеми повинні мати однакове фонемне вираження,- морфи однієї морфеми можуть мати певну фонемну відмінність, якщо ця відмін. зумовлена морфонологічною позицією (аломорфа). Морфи як конкретні реалізації морфем у мовленні можуть бути як однакові за фонемним вираж. , так і відмінні за фон. вираж.

Морфи мають тотожне значення, а за фонемним вираженням можуть бути як однакові, так і відмінні:

-берег- берег – ø,- ø

-берег- берег-а, -у, -ом, -и, -ів, -ам, -ами, -ах, -и

-берез’- на берез’-і

-береж- бере-ок- ø , при-береж-н-ий

-бережж- уз-бережж-ø (<–й) –а

Аломорфи- це морфи однієї морфеми, які однакові за значенням, але частково відмінні за фонемним вираженням, і які перебувають у відношеннях додаткової дистрибуції. Аломорфи реалізуються тоді, коли виникає необхідність їхнього пристосування у пре- чи постпозиції, тобто до попередньої чи наступної щодо них морфеми //морфа : від-зв-а-ти – від’і-зв-а-ти- ø. Аломорфи не можуть перебувати в тотожних морфонологічних позиціях. Вони завжди перебувають у відношеннях взаємовиштовхування ( В Горпинич) або взаємовиключення (Н Клименко), тобто для них характерні відношення додаткової дистрибуції.

Варіоморфи – це морфи однієї морфеми, які однакові за значенням, частково відмінні за фонемним вираженням, які перебувають у позиції вільного варіювання, тобто вони можливі в тій самій морфонологічній позиції (с’піва-ти- ø с’піва-т’- ø, ход’- ø -ø -імо ход’- ø - ø –ім). За ознакою взаємозмінюваності в тотожних позиціях варіоморфи поділяються на повні та часткові. Повні виявляють здатність до вільного варіювання в усіх морфонологічних позиціях, часткові – взаємозамінні лише в окремих позиціях.

12.Морфема і морф. Спільні і відмінні ознаки.

Морфема – одиницямови, мінімальна, значеннєва, двобічна, інваріантна, парадигматична, виокремлюється в слові.

Морф – одиниця мовлення, мінімальна, значеннєва, двобічна, варіантна, синтагматична, виокремлюється у словоформі.

Поняття морфема//морф мають ряд спільних ознак: мінімальність (далі неподільні), значеннєвість (обов’язкова наявність певного значення), двобічність (мають і ПВ, і ПЗ).

Відмінні ознаки:

Морфема Морф

одиниця мови одиниця мовлення

виокремлюється у слові виокремлюється у словоформі

узагальнена абстрактна одиниця мови конкретнийлінійнийпредставник морфеми

Двобічна одиниця:

ПЗ – певне значення

ПВ – потенційне звучання Двобічна одиниця:

ПЗ – певне значення

ПВ – конкретне звучання

Значення однакове і у морфеми, і у морфа, але план вираження – ні. У морфів – це певна послідовність фонем, морфема ж узагальнює всі звучання. Це узагальнення і є парадигмою.отже, план вираження морфеми – одна чи декілька морфонем – ряд, фонем, що чергуються в морфах однієїморфеми.