Физиология Karpovskyi

17.Біологічна роль вуглеводів.

18.Шляхи обміну вуглеводів в організму тварин.

19.Роль печінки і інших органів в обміні вуглеводів.

20.Особливості обміну вуглеводів у жуйних.

21.Регуляція вуглеводного обміну.

22.Загальна характеристика та біологічне значення ліпідів.

23.Обмін простих ліпідів.

24.Обмін складних ліпідів.

25.Роль окремих жирних кислот.

26.Роль печінки в обміні ліпідів.

27.Особливості обміну ліпідів у жуйних тварин.

28.Регуляція обміну ліпідів.

29.Взаємозв`язок обміну нітрогенвмісних сполук, ліпідів і вуглеводів.

30.Наявність мінералів в організмі тварин та їх значення.

31.Джерела надходження мінеральних речовин до організму, потреба у них, та прояви їх нестачі.

32.Обмін макроелементів.

33.Обмін мікроелементів.

34.Обмін води в організмі.

35.Регуляція водно-мінерального обміну.

36.Загальна характеристика вітамінів.

37.Класифікація вітамінів.

38.Роль вітамінів для організму тварин.

39.Потреба у вітамінах.

40.Які основні шляхи перетворення речовин і енергії в організмі?

41.Що таке енергетичний баланс і яким він може бути?

42.Порівняйте методи прямої та непрямої калориметрії.

43.Що таке калоричний еквівалент кисню? Від яких чинників він залежить?

44.Чим відрізняється загальний і основний обмін?

45.Від яких чинників залежить рівень енергетичних процесів в організмі?

46.Як відбувається регуляція обміну енергії?

47.Що таке тепловіддача та теплопродукція? Яке їх значення?

48.В яких органах найбільш інтенсивно проходить процес теплоутворення?

49.Якою є температура тіла у різних видів тварин?

50.Якими є механізми регуляції температури тіла тварин?

51.Яким чином впливають фактори середовища на процеси терморегуляції?

191

ВИДІЛЕННЯ

У процесі обміну речовин у клітинах тіла тварин відбуваються як реакції анаболізму (синтезу), так і реакції катаболізму (розщеплення) з утворенням енергії та кінцевих продуктів обміну, які є непотрібними та шкідливими і підлягають виведенню з організму. З припиненням виділення із організму кінцевих продуктів обміну речовин, і це в першу чергу стосується кінцевих продуктів обміну білків, наступає їх накопичення в організмі, що приводить до смерті. Виділення із організму тварин кінцевих продуктів обміну речовин здійснюють нирки, шкіра (потові залози), легені, а також кишечник і печінка та ін.

Основними органами виділення у сільськогосподарських тварин є нирки. Крім своєї основної функції нирки виконують також і інші життєво важливі функції. Вони регулюють водно-сольовий баланс, кислотно-лужну рівновагу організму, а крім цього беруть участь в регуляції артеріального тиску крові та еритропоезу, синтезуючи такі біологічно активні речовини як ренін і еритропоетин.

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

До сечовидільної системи сільськогосподарських тварин належать: нирки, сечоводи – трубчасті протоки, які з’єднують нирки із сечовим міхуром, сечовий міхур – м’язовий орган, у якому збирається сеча й сечівник – трубчастий утвір, по якому сеча виводиться із організму (рис. 7.1).

192

Головними органами сечовидільної системи є нирки. Це парні органи, які розміщені в черевній порожнині, в її поперековому відділі по обидві сторони від хребта. Нирки у сільськогосподарських тварин лежать асиметрично. Права нирка розміщена дещо спереду відносно лівої. Латеральний край нирки опуклий. На медіальному краї нирки є невелика заглибина – ворота нирки. Через них у нирку входять артерія і нерви, а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і сечовід. На розрізі нирки розрізняють кіркову (сечоутворювальну), пограничну (проміжну) та мозкову (сечовидільну) зони, а також ниркову порожнину (миску), яка переходить у сечовід. Ззовні нирки вкриті щільною волокнистою капсулою, яка легко знімається. У різних видів сільськогосподарських тварин нирки мають певні особливості будови і розміщення (рис. 7.2).

Структурно-функціональною одиницею нирок сільськогосподарських тварин є нефрон (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Схема будови нефрона (за Г. Смітом).

порядку; 6 – збірна ниркова трубка. (в кружках показано особливості епітелію в різних частинах ниркового канальця)

Уперше особливості гістологічної будови нирок описав у 1782 році лікар і гістолог, виходець із Полтавщини, О.М. Шумлянський.

Кожна нирка великої рогатої худоби містить приблизно 4 млн. нефронів, а у нирках людини міститься приблизно 1 млн. нефронів.

Кожний нефрон складається з довгої тонкої трубки, що розпочинається у кірковому шарі розширенням – капсулою Шумлянського-Боумена. Діаметр капсули становить приблизно 0,1-0,2 мм, а довжина ниркового канальця – 35-50 мм (довжина всіх нефронів обох нирок людини близько 100 км). Капсула Шумлянського-Боумена має форму двостінної чаші і її стінка (зовнішня і внутрішня) утворена одним шаром епітеліальних клітин. Внутрішній листок капсули нефрона утворений великими (до 30 мкм) епітеліальними клітинами неправильної форми, які мають чисельні відростки, між якими є досить широкі

193

щілини – канали. Між двома шарами епітеліальних клітин капсули Шумлянського-Боумена (зовнішнім і внутрішнім) знаходиться порожнина від якої бере початок нирковий каналець, стінка якого теж складається з одного шару епітеліальних клітин. Та його частина, яка знаходить у кірковому шарі нирки є дуже покрученою і називається звивистим канальцем першого порядку (проксимальним звивистим канальцем).

У мозковому шарі нирки нирковий каналець випрямляється, утворюється петля Генле, яка має U-подібну форму і складається з низхідного та висхідного коліна. Висхідне коліно петлі Генле є товстішим (приблизно 30 мкм) порівняно із низхідним (його діаметр 13-15 мкм). В епітелії розрізняють світлі і темні клітини. Світлі клітини бідні на органели. Функцією цих клітин є пасивна реабсорбція води, а функцією темних епітеліальних клітин є секреція йонів Н+. У нирках сільськогосподарських тварин є два типи нефронів (з довгими і короткими петлями Генле). У кірковому шарі висхідне коліно петлі Генле переходить у звивистий каналець другого порядку (дистальний звивистий каналець), який впадає у збірну ниркову трубку. Збірні ниркові трубки зливаються і впадають у ниркову миску. Збірні ниркові трубочки в кірковій частині утворені одношаровим кубічним епітелієм, а в мозковій – одношаровим низьким циліндричним епітелієм. Крім ниркового канальця, кожний нефрон містить кровоносні судини. У кожну капсулу Шумлянського-Боумена входить приносна артерія (кров у приносну артерію надходить з аорти, спочатку пройшовши ниркову артерію, міжчасткові, дугові й радіальні артерії), де вона розгалужується на капіляри (приблизно 50 петель), утворюючи мальпігіїв клубочок. Капіляри мальпігіївого клубочка знову зливаються у виносну артерію, яка виходить з капсули Шумлянського-Боумена. Виносна артерія має приблизно у 2 рази менший діаметр, ніж приносна, що забезпечує високий тиск (біля 70 мм рт.ст.) крові в капілярах судинного (мальпігіївого) клубочка. Після виходу з капсули Шумлянського-Боумена виносна артерія знову галузиться на капіляри, які густою сіткою обплітають звивисті канальці першого і другого порядку та петлю Генле (їх функція – трофіка складових частин нефронів та участь у процесі реабсорбції) і потім переходять у венули. Дрібні вени зливаються у ниркову вену, яка відводить кров від нирки. Таким чином, особливістю кровопостачання нирок є наявність подвійної капілярної сітки: капілярів мальпігіївого клубочка і навколоканальцієвих капілярів. У нирках дуже велика інтенсивність кровообігу. Через капіляри клубочків нирок людини за добу проходить близько 1000 літрів крові, тобто вся кров організму людини проходить через нирки близько 200 разів за добу, або 1 раз за 5-10 хв. (Луцик О.Д. і співавт., 1993).

Строму нирки утворює пухка сполучна тканина, яка знаходиться між складовими нефронів, кровоносними і лімфатичними судинами та нервами.

Нирки, як вісцеральний орган, іннервуються симпатичними і парасимпатичними нервами вегетативної нервової системи. Симпатичні нервові волокна, що іннервують нирки, відходять від 6-го грудного – до 2-го поперекового сегментів спинного мозку і йдуть до нирок у складі черевних нервів. Парасимпатична іннервація нирок здійснюється блукаючими нервами,

194

гілки яких входять до нирок у складі ниркових нервів. Нервові волокна обох відділів вегетативної нервової системи доходять як до судин нирок, так і до різних частин нефрона.

МЕХАНІЗМ СЕЧОУТВОРЕННЯ

Сеча утворюється у нефронах нирок в результаті складних фізіологічних і біохімічних процесів. В основі утворення сечі в нефронах нирок лежать три процеси: фільтрація, реабсорбція і секреція.

Фільтрація. З капілярів мальпігіївого клубочка у просвіт його капсули здійснюється фільтрація плазми крові. Клубочкова фільтрація води і низькомолекулярних компонентів плазми крові зумовлена різницею між гідростатичним тиском крові в капілярах клубочків (≈ 70 мм рт.ст.), онкотичним тиском білків плазми крові (≈ 30 мм рт.ст.) та гідростатичним тиском ультрафільтрату плазми крові в капілярах судинного клубочка (≈ 10-15 мм рт.ст.). Таким чином, ефективний фільтраційний тиск в капсулі Шумлянського-Боумена становить 70 – (30+15) дорівнує ≈ 25 мм рт.ст.. Завдяки такому високому фільтраційному тиску і проникності стінки капілярів і внутрішньої стінки капсули Шумлянського-Боумена відбувається інтенсивна фільтрація крові капілярів мальпігіївого клубочка.

Внаслідок процесу фільтрації плазми крові через стінку капілярів мальпігіївого клубочка і внутрішню стінку капсули Шумлянського-Боумена утворюється рідина – первинна сеча, яка відрізняється від плазми крові лише відсутністю високомолекулярних білків, в тому числі імунних тіл, фібриногену та ін.. Усі інші компоненти плазми крові, у тому числі глюкоза, амінокислоти, дипептиди, поліпептиди, гліцерин, жирні кислоти, вітаміни, макро- і мікроелементи, деякі гормони (небілкової природи), а також кінцеві і проміжні продукти обміну білків, жирів і вуглеводів містяться в первинній сечі в такій самій концентрації, як і в плазмі крові. Виняток становлять лише ті речовини, які є в крові зв’язані з білками плазми.

За добу у нирках людини утворюється близько 180 л фільтрату (Гонський Я.І. і співавт., 2002).

Реабсорбція. В утворенні сечі важлива роль належить процесу реабсорбції – зворотньому переходу потрібних організму речовин із первинної сечі в кров. Реабсорбція відбувається вздовж усієї довжини канальцевої системи нефрона, але найбільшою є її швидкість у проксимальному відділі, де реабсорбуються майже всі органічні речовини первинної сечі і значна кількість натрію, хлору та мікроелементів. Реабсорбція відбувається або простою дифузією, або завдяки активній діяльності клітин епітелію канальців з витратами енергії та поглинанням кисню. Більшість речовин із первинної сечі реабсорбуються за допомогою активного транспорту, який потребує значних затрат енергії. Залежно від ступеня реабсорбції в ниркових канальцях усі речовини діляться на три групи:

а) речовини, що активно реабсорбуються; б) речовини, що мало реабсорбуються; в) речовини, що не реабсорбуються.

195

Активно реабсорбуються такі речовини як глюкоза, амінокислоти, дипептиди, білки, вода, іони натрію, хлору, магнію, кальцію, фосфати неорганічні, гідрокарбонати, а також різні мікроелементи. Глюкоза і білки реабсорбуються майже на 100%, амінокислоти – на 93%, вода – на 96%, натрію хлорид – на 96-99%, решта речовин більш ніж на половину. Глюкоза й амінокислоти транспортуються за допомогою спеціальних переносників разом з йоном Na+, використовуючи енергію Na+-градієнта на мембрані. Білок із первинної сечі реабсорбується шляхом ендоцитозу. Йони Са2+ і Mg2+ реабсорбуються, вірогідно, з участю спеціальних транспортних АТФ-аз.

Мало реабсорбуються сечовина і сечова кислота. До нереабсорбованих речовин відносяться креатинін, інулін.

Роль епітеліальних клітин різних частин ниркових канальців у зворотній реабсорбції неоднакова. У звивистих канальцях першого порядку реабсорбуються амінокислоти, глюкоза, вітаміни, мікроелементи. У подальших відділах нефронів реабсорбуються переважно електроліти і вода. У звивистому канальці першого порядку реабсорбується у кров приблизно 65 % фільтрату. Реабсорбція продовжується у низхідному коліні петлі Генле. У початкову частину звивистого канальця другого порядку надходить лише біля 20% фільтрату. Половина цього об’єму всмоктується у дистальних канальцях нефронів, а решта – у системі збірних ниркових трубок (Клевець М.Ю., Манько В.В., 2002). У збірних трубочках нирок завершується концентрування кінцевої сечі. Вода реабсорбується доти, поки осмотичний тиск сечі не досягне такого рівня, що в 4-5 разів вищий відповідних величин для плазми крові. Значна роль в регуляції активного транспорту йонів Na+ із звивистих канальців першого порядку належить гормону кори надниркових залоз – альдостерону. Секреція альдостерону зростає, коли концентрація Na+ в плазмі крові нижча за норму. Під дією альдостерону йони Na+ можуть повністю реабсорбуватися із сечі. Процес всмоктування води в дистальних сегментах нефронів регулюються антидіуретичним гормоном гіпофізу. Його дія пов’язана з активуючим впливом на фермент гіалуронідазу, який деполімеризує гіалуронову кислоту, що відіграє роль цементуючої речовини сполучної тканини.

За даними Я.І. Гонського і співавт. (2002) за добу епітелій ниркових канальців людини всмоктує (реабсорбує) із первинної сечі значну кількість води і різних речовин (179 л води, 1 кг NaCl, 500 г NaHCO3, 250 г глюкози, 100 г вільних амінокислот та ін.).

Крім фільтрації і реабсорбції у нефронах нирок важливу роль в утворенні сечі відіграє канальцева секреція. Вона відбувається в епітеліальних клітинах ниркових канальців і в меншій мірі у збірних ниркових трубочках. В епітеліальних клітинах ниркових канальців секретуються йони H+, K+ та NH3. Йони H+ утворюються внаслідок дисоціації карбонатної кислоти, що синтезується в клітинах з вуглекислого газу і води за участю ферменту карбоангідрази.

На інтенсивність секреції йонів H+ в епітеліальних клітинах ниркових канальців впливає Pco2 всередині клітини, концентрація йонів K+, активність ферменту карбоангідрази та гормонів кори надниркових залоз. Так, наприклад,

196

якщо Pco2 високий (респіраторний ацидоз), то більше H2CO3 доступно для зв’язування гідроксильних йонів і секреція H+ посилюється, тоді як зі зниженням Pco2 простежуються протилежні явища.

Уклітинах ниркових канальців синтезуються також у невеликій кількості креатинін, гіпурова кислота, індикан (основним місцем їх утворення є печінка). Гіпурова кислота утворюється внаслідок сполучення бензойної кислоти з глікоколом.

Амоніак (NH3) утворюється в усіх частинах ниркових канальців за виключенням тонкого сегменту петлі Генле внаслідок відщеплення амідної

групи від глютаміну і аспарагіну, а також при дезамінуванні амінокислот. Дифундуючи з епітеліальних клітин в канальцеву сечу, він реагує з йоном H+, перетворюючись на йон амонію (NH4+) і у вигляді амонієвих солей сильних кислот, причому головним чином у вигляді сульфату і хлориду амонію виводиться з організму. При певних захворюваннях їх вміст у сечі зростає.

Уссавців частка секреції в утворенні кінцевої сечі є відносно невеликою. Значно більшу роль процеси секреції відіграють у сечоутворенні тих тварин, клубочковий апарат яких редукований, або його зовсім немає (риби, земноводні, плазуни). У таких випадках процеси секреції в утворенні сечі виступають на перше місце.

Після процесів реабсорбції і секреції у нефронах нирок утворюється кінцева сеча, яка істотно відрізняється за своїм складом від плазми крові і первинної сечі. У кінцевій сечі немає амінокислот, дипептидів, поліпептидів, білка і глюкози. Їхня поява свідчить про порушення структури і роботи нирок.

Таким чином, завдяки переміщенню крові через нирки відбувається її безперервне очищення від різних непотрібних і шкідливих речовин.

Для оцінки стану очищення організму від різних речовин використовують показник клубочкової фільтрації, так званий кліренс. Кліренс будь-якої речовини виражають кількістю мілілітрів плазми крові, яка очищається від речовин (зокрема продуктів обміну) за 1 хвилину при проходженні її через нирки.

Кліренс визначають за формулою:

Кс

С = ––––– · V,

Кпл

де: С – кліренс; Кс – концентрація речовини в сечі (мг%);

Кпл – концентрація речовини в плазмі (мг%); V – кількість сечі (мл за 1 хв.)

Найчастіше визначають клубочкову фільтрацію за такими речовинами як інулін (полімер фруктози) та креатинін.

Зниження клубочкової фільтрації при запальних захворюваннях нирок (нефрити) супроводжується зменшенням виділення з організму кінцевих продуктів обміну речовин (сечовина, сечова кислота, креатинін, індикан та ін.), що призводить до азотемії. Азотемія – один із важливих показників ниркової

197

недостатності. Гостру ниркову недостатність викликають деякі отрути і важкі метали (ртуть, свинець та ін.). В разі значної ниркової недостатності використовують гемодіаліз (штучну нирку).

РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ НИРОК

Регуляція функцій нирок здійснюється нервовою системою і гуморально. Багаточисельними дослідженнями встановлено, що центр регуляції сечоутворення знаходиться на дні 4-го мозкового шлуночка в довгастому мозку і сірому горбі проміжного мозку. Укол у відповідні ділянки довгастого і проміжного мозку викликає посилене сечоутворення. Вищий центр регуляції роботи нирок знаходиться у корі великих півкуль головного мозку. Підтвердженням того, що на діяльність нирок впливає кора великих півкуль є можливість вироблення у тварин умовних рефлексів та посилення або зменшення сечоутворення. Різко зменшується сечоутворення при нанесенні тварині сильного больового подразнення (больова анурія).

Подразнення симпатичних нервових волокон, що іннервують нирки, викликає зменшення сечоутворення, тоді як подразнення парасимпатичних нервових волокон нирок посилює виділення води і викликає зменшення в сечі нітрогеновмісних речовин.

У регуляції діяльності нирок важливу роль відіграють біологічно-активні речовини надниркових залоз, гіпофізу, простагландини та інші.

Мінералокортикоїди (альдостерон та ін.), що їх синтезує кора надниркових залоз, посилюють канальцеву реабсорбцію Na+ в поєднанні з секрецією К+ і Н+, а також реабсорбцію Na+ з Cl–. Механізм дії альдостерону полягає у його проникненні в ядро епітеліальної клітини ниркового канальця,

активації там ДНК- РНК-систем і синтезі клітинних білків – переносників йонів Nа+.

На реабсорбцію Nа+ впливає низка інших гуморальних факторів, а саме: простагландини, ангіотензин. Простагландини посилюють виділення Nа+ з сечею, тоді як ангіотензин збільшує реабсорбцію Nа+ і НСО3–, впливаючи на проксимальні відділи ниркових канальців (Ganong W.F., 2001).

Активну участь в регуляції механізму сечоутворення бере антидіуретичний гормон гіпофізу, який контролює процес реабсорбції води без розчинених речовин у дистальних відділах ниркових канальців і збірних трубочках, сприяючи тим самим підвищенню у сечі концентрації різних кінцевих продуктів обміну речовин.

Механізм дії антидіуретичного гормону полягає в активізації гіалуронідази, яка, розщеплюючи гіалуронові комплекси міжклітинної речовини у стінках дистальних відділів ниркових канальців та збірних трубках, збільшує їх проникність. Унаслідок цього значна кількість води виходить з кінцевих відділів нефрона в гіперосмотичну тканинну рідину нирки, а звідти у кров. При нестачі антидіуретичного гормону виникає нецукровий діабет, при якому із організму виводиться багато гіпотонічної сечі (у людей за добу виділяється 10-20 л сечі).

198

Секреція антидіуретичного гормону регулюється змінами осмотичного тиску і об’єму циркулюючої крові. Специфічні осморецептори мозку реагують на підвищення осмотичного тиску плазми крові і тканинної рідини сигналами про виділення антидіуретичного гормону в кров і навпаки. При крововтратах і зменшенні об’єму крові барорецептори клітин кровоносних судин передають сигнали до гіпоталамусу і стимулюють секрецію антидіуретичного гормону, а також альдостерону.

РОЛЬ НИРОК У ПІДТРИМАННІ ВОДНО-СОЛЬОВОГО ГОМЕОСТАЗУ І КИСЛОТНО-ОСНОВНОГО БАЛАНСУ

Нирки, крім своєї головної функції, що полягає у виведенні з крові кінцевих продуктів обміну речовин, насамперед, азотовмісних, а також води, різних солей, токсичних і непотрібних речовин екзогенного походження, беруть участь у регуляції водно-сольового обміну, в підтримці сталості осмотичного тиску крові та інших рідин і кислотно-основного балансу.

Визначальним механізмом підтримання концентрації водневих йонів в організмі тварин за допомогою нирок є процеси секреції йонів Н+ та NH3 в ниркових канальцях і реабсорбції Na+.

ВНУТРІШНЬОСЕКРЕТОРНА ФУНКЦІЯ НИРОК

Уклітинах юкстагломерулярного комплексу нефронів нирок, які є приблизно у 10% кіркових нефронів в надклубочковому просторі, синтезуються біологічно-активні речовини, що впливають на функції як нирок, так і інших органів та систем організму (ренін, еритропоетин, простагландини та ін.).

Стимулом для збільшення виділення нирками реніну є зниження артеріального тиску крові і погіршення ниркового кровопостачання. Ренін сприяє підвищенню кров’яного тиску, каталізуючи утворення ангіотензиногену

вклітинах печінки, який має судинозвужуючу дію. Надмірна і тривала активізація синтезу реніну може привести до розвитку ниркової гіпертонії.

В останні роки доведено, що в нирках синтезується також еритропоетин (глікопротеїд), який стимулює вироблення в червоному кістковому мозку еритроцитів. Стимулом для синтезу еритропоетину є крововтрати і гіпоксія (недостатнє забезпечення тканин киснем).

Унирках синтезуються також простагландини, які змінюють чутливість ниркових клітин до дії певних гормонів.

КІЛЬКІСТЬ, ВЛАСТИВОСТІ Й СКЛАД СЕЧІ

Добова кількість сечі (діурез) у тварин різних видів коливається в певних межах (велика рогата худоба – 6-25, коні – 3-10, свині 2-6, вівці і кози 0,5-2 л) і залежить від багатьох факторів: об’єму спожитої води, складу раціону, температури навколишнього середовища, величини фізичного навантаження, сезону року, часу доби та ін. В умовах постійного водного режиму і температури навколишнього середовища, що відповідає температурному комфорту кількість сечі, яка виділяється твариною за добу відносно постійна. Вживання великої кількості води і соковитих кормів супроводжується

199

збільшенням діурезу (поліурія) і навпаки, обмежене споживання води і соковитих кормів призводить до зменшення діурезу (олігурія). Вночі діурез менший ніж у день. Збільшення діурезу спостерігається при окремих захворюваннях (цукровий діабет, нецукровий діабет та ін.), а також при застосуванні сечогінних засобів.

Колір сечі залежить від виду тварин і величини діурезу. У коней свіжовиділена сеча має колір від блідодо буро-рожевого, у жуйних тварин – від світло-жовтого до світло-коричневого, а у свиней вона світло-жовтого кольору. Колір сечі у здорових тварин залежить від вмісту в ній солей і пігментів (урохром, уробілін та ін.). При патологічних станах сеча може набувати різних кольорових відтінків. Колір сечі може змінитися також при застосуванні певних лікарських засобів.

Прозорість сечі. За винятком однокопитних свіжа сеча у здорових тварин прозора, чиста і не містить осаду. Помутніння сечі спостерігається при наявності в ній великої кількості солей, епітеліальних і кров’яних клітин, слизу та бактерій. У коней сеча мутновата, оскільки в ній міститься гідрокарбонат кальцію.

Консистенція сечі у здорових тварин, крім однокопитних, водяниста. У коней сеча слизова від домішування муцину. При переливанні сеча однокопитних розтягується у вигляді ниток. Водяниста консистенція сечі у коней спостерігається при поліурії.

Запах сечі в кожного виду тварин специфічний. При зберіганні сечі при кімнатній температурі запах амоніаку (NH3) в ній посилюється внаслідок розкладання сечовини з утворенням амоніаку. При поліурії сеча майже не має запаху. Після застосування певних лікарських засобів сеча набуває специфічного запаху (валеріани, ментолу та ін.).

Густина сечі залежить від концентрації розчинених у ній органічних і неорганічних речовин та виду тварин і коливається від 1010 до 1050 кг/м3

(велика рогата худоба – 1020-1050, коні – 1015-1045, свині – 1010-1030, вівці і кози – 1010-1040, кролі – 1010-1035).

Коливання густини сечі залежить від складу раціону і кількості випитої води. При обмеженому споживанні води і рідкого корму, а також при великому фізичному навантаженні з виділенням великої кількості поту густина сечі підвищується. Густина сечі змінюється також з віком тварин і при певних захворюваннях (діареї, гарячці, блювоті, водянках та ін.).

Реакція сечі. Реакція сечі залежить від виду тварин і характеру корму, що споживають тварини. Сеча травоїдних тварин слаболужна (7,0-8,5), м’ясоїдних тварин – слабокисла (5,0-6,5), а у всеїдних тварин – близька до нейтральної. При зміні традиційного типу годівлі, характерного для тварин певного виду, реакція сечі змінюється. Кислою реакція сечі у травоїдних тварин стає при надлишку протеїну в раціоні, а також при голодуванні і захворюваннях, які перебігають із виникненням метаболічного або респіраторного ацидозу (діареї, ацидоз рубця, пневмонії та ін.).

ХІМІЧНИЙ СКЛАД СЕЧІ

200