4. Перерозподіл національного доходу. Податки і соціальні виплати. Проблема бідності.

Ступінь нерівності в розподілі доходів можна понизити через проведення заходів податкової і соціальної політики (прогресивне оподаткування, соціальне страхування, виплата допомоги, продовольча допомога і тому подібне). Вищезгадані заходи знижуватимуть частку доходів багатих сімей і збільшуватимуть частку бідних сімей. В результаті натягнення «лука Лоренця» знижуватиметься (крива зміщуватиметься ближче до лінії абсолютної рівності).

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримувані населенням доходи складають базу певного рівня життя. Визначення рівня життя засноване на оцінці кількості і якості споживаних життєвих благ (матеріальних і духовних). Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей в певних благах. Система показників рівня життя, що рекомендується ООН, включає широкий круг характеристик умов життя. Виділяють 12 груп показників:

1. Народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики.

2. Санітарно-гігієнічні умови життя.

3. Споживання продовольчих товарів.

4. Житлові умови.

5. Освіта і культура.

6. Умови праці і зайнятість.

7. Доходи і витрати населення.

8. Вартість життя і споживчі ціни.

9. Транспортні засоби.

10. Організація відпочинку.

11. Соціальне забезпечення.

12. Свобода людини.

Перераховані показники розглядаються як основні.

Розподіл населення по доходах заснований на розмежуванні низко-, середньо- і високодоходних груп сімей. На основі аналізу величини і структури витрат низкодоходных груп населення розраховують бюджет мінімуму матеріальної забезпеченості і межу бідності.

Межа бідності – це мінімальний рівень реальних доходів, що дозволяє громадянам даної країни в даний період часу, при даному рівні цін покривати витрати на задоволення найосновніших матеріальних потреб (прожитковий мінімум).

Розрізняють фізіологічний і соціальний прожитковий мінімум. Останній включає витрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб.

Донині існує безліч країн, в яких більше 50% населення живуть за межею бідності (Гамбія, Нігер, Перу, Танзанія, Замбія і ін.).

Для України бідність є дуже серйозною проблемою. У серпні 2001 року Указом Президента була затверджена стратегія подолання бідності в Україні.

5. Розподіл доходу на споживання і заощадження.

Після вивчення доходів домогосподарств доцільно перейти до розгляду витрат домогосподарств. Домогосподарства є головною групою, що витрачає, в економіці, тому від того, як домогосподарства розпоряджатимуться своїми доходами залежить в цілому стан економіки. Як вже було сказано в попередніх лекціях, дохід (дохід після виплати податків), що розташовується, розподіляється на споживання і заощадження.

Споживання – це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні і побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути класифіковані по різних ознаках. Міністерство торгівлі США ділить споживчі витрати на наступні групи:

1. витрати на товари тривалого користування, термін служби яких більше 1 року (автомобілі, персональні комп'ютери, магнітофони, холодильники і тому подібне);

2. витрати на товари короткострокового користування, терміном служби менше 1 року: продукти харчування, велика частина предметів одягу;

3. витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури і ін.

У американській економіці більше половини споживчих витрат прямує в сферу послуг. Проте структура споживчих витрат схильна до змін в часі. У періоди стійкого підйому товари тривалого користування зазвичай замінюються новими або викидаються до того, як закінчується термін їх служби. Так йде справа з автомобілями і переважно основних побутових приладів. Але якщо наступає спад, споживачі прагнуть утриматися від витрат на товари тривалого користування. Бажання зберегти гроші про «чорний день» може викликати радикальне скорочення витрат на предмети тривалого користування. Сказане також відноситься до багатьох видів послуг. Освіта, послуги зубного лікаря, квартирні ремонти і різноманітні менш невідкладні послуги можуть бути відстрочені до кращих часів. Таким чином, такі сфери витрат як витрати на товари тривалого користування і витрати на послуги, схильні до значніших коливань, ніж витрати на предмети короткочасного користування.

Заощадження – це частина доходу після сплати податків, яка не споживається. Чому домогосподарства прагнуть робити заощадження? Причини для заощаджень численні і різноманітні, але всі вони зводяться або до захисту доходів, або до спекуляції. Домогосподарства роблять заощадження, щоб забезпечити себе у разі непередбачених обставин – хвороби, нещасного випадку, безробіття, у разі виходу на пенсію, щоб фінансувати навчання дітей. З іншого боку, заощадження можуть використовуватися для біржових ігор, спекуляції. Можна направити частину свого доходу на покупку цінних паперів, наживаючись на підвищенні їх номінальної вартості.

У сучасній неокласичній теорії існує постулат про рівність заощаджень і інвестицій. Це означає, що заощадження, які роблять домогосподарства, повинні бути рівними інвестиціям, які здійснюють фірми. Тільки в цьому випадку ситуація в економіці буде стабільною.

Існують показники, які характеризують споживчі витрати і заощадження. До них відносяться:

Середня схильність до споживання (АРС) – це виражена у відсотках частка доходу, що йде на споживання:

APC =	C	 100%
	DI

Середня схильність до заощадження (АРS) – це виражена у відсотках частка доходу, що йде на заощадження:

APS =	S	 100%
	DI

APC + APS = 100%

Частина приросту доходу, яка споживається, називається граничною схильністю до споживання (МРС):

MPC =	= C	 100%
	= DI

Частина приросту доходу, яка зберігається, називається граничною схильністю до заощадження (МРS):

MPS =	= S	 100%
	= DI

MPC + MPS = 100%