7. Грошовий обіг і його закони.
Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним із найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Згідно з класичним підходом, кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:
де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарі, проданих у кредит; П – платежі за кредитами минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.
Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості, необхідних для обігу, базуються на неокласичній теорії рівняння грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:
де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; P – середній рівень цін на товари та послуги; Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.
Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.
Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовують різні підходи і показники. Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини – активні гроші, які постійно використовуються в готівковому і безготівковому обігу, і пасивні гроші, які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.
Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати:
М0=готівка: монети і банкноти, що перебувають в обігу;
М1=М0+поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити;
М2=М1+ощадні і невеликі строкові депозити у банках;
М3=М2+внески у спеціалізованих установах і великі строкові депозити;
L=М3+облігації, скарбничі векселі та інші аналогічні кредитні інструменти.
Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни: чим менша частка готівки у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою вважається ця національна грошова система. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10% грошової маси, а в Україні поза банками обертається 35% готівки, яка має позитивну тенденцію до зниження.
8. Інфляція, її сутність, причини, види та соціально-економічні наслідки.
Інфляція – це підвищення загального рівня цін. Загальний рівень цін вимірюється за допомогою індексів цін, в яких ціни даного року порівнюються з цінами базового року.
За темпами інфляції розрізняють:
- помірну або природну інфляцію (темпи зростання цін – до10% в рік);
- повзучу (10-20% в рік);
- що галопує (20-200% в рік);
- гіперінфляцію (понад 200% в рік).
Знаючи індекси цін по окремих роках, можна розрахувати темпи інфляції в окремі роки.
Р
Темп інфляції = Індекс
цін поточного року – Індекс
цін попереднього року 100%
Індекс цін попереднього року
Інфляція попиту виникає, коли об'єм виробництва близький до потенційного і існує надмірний попит, який і приводить до зростання цін («дуже багато гроші полюють за дуже малою кількістю товарів»).
Розглянемо докладніше процес виникнення інфляції попиту.
Допустимо, що на першому етапі у нас низький сукупний рівень витрат і ВВП сильно відрізняється від потенційного (велике безробіття і великі незавантажені потужності). Припустимо, що сукупний попит підвищився, тоді об'єм виробництва зросте. При цьому рівень цін зміниться трохи, оскільки в дію вводяться раніше не використані ресурси, які вигідно застосовувати і при існуючих цінах.
У міру зростання попиту економіка вступає в другий етап. На цьому етапі вже може початися зростання цін, хоча повна зайнятість ще не досягнута. Це відбувається тому, що в окремих галузях економіки вже на даному етапі будуть вичерпані запаси виробничих потужностей (хоча в економіці в цілому до повного завантаження потужностей далеко), тому ціни на товари цих галузей ростуть. Звуження ринків робочої сили дає можливість профспілкам вимагати підвищення заробітної плати і так далі Все це приводить до зростання цін. Інфляцію, що виникає на даному етапі, називають «передчасною» (виникає до досягнення точки повної зайнятості).
На третьому етапі зростання сукупного попиту приводить до того, що повна зайнятість розповсюджується на всі сектори економіки. Реальний об'єм виробництва досягає максимуму. Всі галузі не можуть відповідати на збільшення попиту збільшенням продукту. Тепер зростання попиту викликає тільки зростання цін.
Інфляція витрат – інфляція, викликана зростанням витрат або зменшенням сукупної пропозиції, виникає, коли ціни ростуть із-за збільшення витрат на одиницю продукції. Підвищення витрат на одиницю продукції скорочує прибуток і об'єм продукції, який фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується пропозиція товарів і послуг в економіці, а це зменшення приводить до зростання цін. Основними чинниками зростання витрат є підвищення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину і енергію. Різновидом інфляції витрат є інфляція, викликана підвищенням заробітної плати.
Інфляція приводить до перерозподілу доходів. Перш ніж розглянути основні напрями перерозподілу доходів, звернемо увагу на те, що розрізняють номінальний дохід (дохід, отриманий в грошовій формі) і реальний (визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати на суму номінального доходу).
Основні напрями перерозподілу доходу в результаті дії інфляції:
1. Інфляція зменшує доходи громадян, одержуючих фіксований дохід, і збільшує їх у інших груп населення (наприклад: землевласник, одержуючий фіксовану ренту або пенсіонер, з кожним місяцем інфляція може все менше товарів купити на свій дохід.) В той же час люди, одержуючі нефіксовані доходи, можуть виграти (наприклад: якщо профспілки доб'ються випереджаючих темпів зростання заробітної плати).
2. Інфляція зменшує реальну вартість заощаджень.
3. Інфляція перерозподіляє доходи між дебіторами (тими, хто бере позику) і кредиторами (тими, хто дає позику) на користь перших.
Тягар інфляції залежить від того, чи можуть люди передбачати інфляцію і чи можуть скоректувати свої номінальні доходи з урахуванням майбутнього підвищення цін. Наприклад, профспілки включають тепер в колективні договори вимоги автоматичного підвищення заробітної плати відповідно до зростання вартості життя (індексацію). Банки видають кредити під відсотки, в яких враховується очікуваний темп інфляції. Якщо процентна ставка дорівнює 10%, а очікувана інфляція 6%, банки видаватимуть кредит виходячи з 16% ставки. В цьому випадку 10% – це реальна процентна ставка, а 16% – номінальна.