Та оформлювання

Заява - це офіційне повідомлення в усній або

письмовій формі,» якому викладається певне прохання

Види заяв

МІ ІІІ ІіІ 1 ^

ЛШШЩЩЩИ

За

За місцем І виникнення)

За

походженням

Штя

ш

—і

складністю ІІІ

Прості

Службові

Внутрішні

іШІ

Особисті

Складні

Зовнішні

УЛ

V

рим

/ Дата / Підпис

Праворуч (на відстані 92 мм) у верхній частині бланка чи чистого аркуша.

Назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких пода­ється заява.

Директорові ЗОІІІМ її 5 м. Києва Мозговому В. С

Ректорові Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова академіку АПН України професорові Андрещенку В. П,

За походження конспекти поділяються на: ^ конспекти усних відповідей; ^ конспекти друкованих праць; ^ конспекти електронних джерел. Реквізити конспекту усного виступу:

1. Дата складання.

2. Прізвище та ініціали автора виступу.

3. Назва.

4. Текст.

Взірець конспекту:

27.11.2009

Кукал Олександр Володимирович Сутність і значення спілкування у професійній діяльності

Теза

Спілкування (далі С) є універсальною реаль­ністю буття людини, специфічним видом і необхідною умовою її діяльності. С - сукупність зв'язків і взаємодій індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності. Під час спілкування завжди відбувається об­мін інформацією - комунікація (далі К). Однак С і К не тотожні за своїм змістом.

У процесі С кожна людина виробляє власний стиль, тобто сукупність найтиповіших рис по­ведінки у цьому процесі. Виокремлюють такі стилі С:

• ритуальний;

• маніпулятивний;

• Пункт плану

  1. Сутність спіл­кування.

  2. Стилі спілку­вання.

  гуманістичний.

Конспектування друкованої праці багато в чому подібне до конспек­тування лекції, але є суттєва відмінність: під час конспектування статті, монографії є можливість повернутися до прочитаного, осмислити його, писати не поспішаючи, робити менше скорочень.

Реквізити конспекту друкованої праці:

1. Дата складання.

2. Бібліографічні відомості першоджерела.

3. Текст.

Взірець конспекту:

25.01.2008

Мосенкінс Ю. Український молодіжний сленг : Стан і перспективи досліджень // Дивослово.- 2007.- № 12.- С. 32-35.

Пункт плану Цитата

1. Диференціація «Жаргон — напіввідкрита лексико-фразео- термінів сленг і логічна підсистема, використовувана тією чи жаргон у моногра- іншою соціальною групою, щоб відособитися фії Л. Ставицької від решти мовної спільноти... Сленг - мовне

середовище усного спілкування великої кіль­кості людей, що відмінне від норми, власне різновид розмовної мови. Термін сленг адек­ватний термінові загальний жаргон» (С. 33).

Процес конспекіування джерела в електронній формі спрощується і, водночас, ускладнюється: текст вже існує у файловій струкіурі, тому мож­ливі такі режими роботи як копіювання, вирізання, вставки об'єктів тощо.

Незалежно від того, який вид, тип чи форму конспектування обрано, слід пам'ятати: конспект потрібен для того, щоб навчитися опрацьо­вувати будь-яку інформацію, визначати найнеобхідніше, спростити запам'ятовування тексту, полегшити оволодіння спеціальними термі­нами, накопичити інформацію для написання більш складної роботи у вигляді доповіді, реферату, статті, курсової роботи тощо.

3.2.2.2. ОСНОВНІ ПРАВИЛА БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ ДЖЕРЕЛ, ОФОРМЛЮВАННЯ ПОКЛИКАНЬ

Покликання — уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформ­лювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на під­ставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх на­явність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення ав­торського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на дже­рело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літера­турного джерела у списку використаних джерел, а другою — сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257У, у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік ви­дання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; «У працях [1-5]»; [Городенська 2009].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповід­но до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1» тощо.

Взірець оформлення покликань:

«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними і типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5,13].

Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <.. .> і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою» [2,216].

О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення - недостатні граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але позбавлені тих чи інших форм [5,126-127], визначив низку чинників, якими обумовлена реченнєва неповнота.

У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002].

Список використаних джерел - важливий елемент бібліографіч­ного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці робо­ти, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

^ Абетковий: список використаних джерел має самостійну ну­мерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора — за назвою ро­боти; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).

^ За типами документів: матеріал у списку розташовують за ти­пом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.

^ Хронологічний список зазвичай використовують у працях іс­торичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.

^ У порядку цитування: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел неве­ликий.

Взірець бібліографічного опису джерел:

І. ОДНОТОМНІ ВИДАННЯ Книжки одного, двох, трьох авторів

• Костенко Л. В. Річка Геракліта / Ліна Костенко; у поряд, та передм. О. Пахльов- ська; післямова Д. Дроздовського; худож. С. Якутович. — К.: Либідь, 2011. - 336 с.

• Пономарів О. Культура слова : Мовностилістичні поради : навч. посібн. / О.По- номарів. - К.: Либідь, 2001. - 240 с.

• Стишов О. А. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): монографія / О. А. Стишов - Вид. центр КНЛУ, 2003. - 388 с.

• Шевчук С. В. та інш. Сучасна українська літературна мова : навч. посібн. / С. В. Шевчук, О.О. Кабиш, І. В. Клименко. - К.: Алерта, 2011. -544 с.

Книжки чотирьох авторів

• Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, 3. Терлак. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання, 2006.

Перекладні видання Пейн Т. Права людини / Т. Пейн / пер. з англ. Ігор Савчак. - Львів: Літопис, 2000.-288 с.

Іншомовні джерела АУоІ&оп N. ТЬе Сотріішепі аз 8осіа1 зІгаІе§у / N. \Мо1їзоп, 5. Мапез"// Рарегз іп Ьіп§иізІісз. - 1980. -Уоі. 13: Ко\УІеу, Мазз: №\уЬегу. -№ 3. -Р. 391-410.

Праці конгресів, симпозіумів, конференцій, семінарів

• Олійник Т. Прізвисько як джерело національних традицій // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту. - Вип. 37. - Кіровоград, 2001. - С. 134-137.

Словники, довідники, енциклопедії

• Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [Уклад, і голов. ред. В.Т. Бусел]. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

• Українська мова : Енциклопедія / [редкол. : В.М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.]. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 2004. — 824 с.

Антології

я Слово. Знак. Дискурс : Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / за ред. М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. — 633 с.

Хрестоматії

• Історія української преси XX століття: хрестоматія: навч. посібник / упоряд., автор ісг.-біогр. нарису та приміт. О. Г. Мукомела. - К.: Наша культура і наука, 2001. - 352 с.

Навчальні програми

• Історія української журналістики ХІХ-початку XX ст.: навч. програма / упоряд. Н. М. Сидоренко. - К., 2001.-28 с.

Перевидання (доповнення, перероблення)

• Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня (Методичні поради) / авт.-упоряд. Л. А. Пономаренко. - 2-е вид, випр. і доп. - К.: Редакція «Бюлетеня ВАК України», вид-во «Толока», 2001. — 80 с.