МЕТОДИЧКА 3 курс

29.Водоохоронні зони та зони санітарної охорони.

30.Відповідальність за порушення водного законодавства.

31.Лісовий фонд України ( характеристика).

32.Види прав на ліси в Україні.

33.Право спеціального використання лісових ресурсів.

34.Види використання лісових ресурсів.

35.Право загального використання лісових ресурсів.

36.Побічні лісокористування та їх характеристика.

37.Охорона лісів.

38.Відповідальність за порушення лісового законодавства.

39.Цивільного-правова відповідальність за порушення лісового законодавства.

40.Обʼєкти тваринного світу.

41.Спеціальне використання обʼєктів тваринного світу.

42.Право власності на обʼєкти тваринного світу.

43.Охорона тваринного світу.

44.Відповідальність за порушення законодавства про тваринний світ.

45.Атмосферне повітря як обʼєкт правової охорони.

46.Обовʼязки субʼєктів щодо охорони атмосферного повітря.

47.Охорона атмосферного повітря.

48.Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря.

49.Відповідальність за порушення законодавства щодо охорони атмосферного повітря.

50.Поняття надр.

51.Власність на надра. Види користування надрами.

52.Строки користування надрами.

53.Порядок здійснення права користування надрами.

54.Користувачі надр. Їх права і обовʼязки.

55.Охорона надр.

56.Право землевласників та землекористувачів на добування корисних копалин місцевого значення, торфу та прісних підземних вод.

57.Порядок забудови площ залягання корисних копалин.

58.Відповідальність за порушення законодавства про надра.

59.Охоронні зони територій та обʼєктів природно-заповідного фонду України.

60.Особливості правового режиму обʼєктів природно-заповідного фонду України.

61.Природні заповідники, їх правовий режим.

62.Національні природні парки, їх правовий режим.

63.Зоологічні парки та їх правовий режим.

64.Охорона природно-заповідного фонду.

65.Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

161

КОНФЛІКТОЛОГІЯ

Дисципліна "Конфліктологія" розроблена на основі базових навчальних програм із врахуванням вимог керівних документів Міністерства освіти та науки України і МВС України. Вона є галуззю науково-прикладної психології та має на меті формування у студентів НАВС системних загальнотеоретичних знань, практичних навичок і умінь щодо визначення та основного змісту поняття конфліктів, які відбуваються у правоохоронній та правозастосовчій діяльності і обумовлені професійно-функціональним змістом останньої, а також озброєння студентів методиками своєчасного виявлення, розпізнання, профілактики конфліктних ситуацтій, управління конфліктами та їх вирішення.

Досвід показує, що в процесі підготовки правознавців виникає ряд конфліктних перешкод, повʼязаних з різними факторами як обʼєктивного, так і субʼєктивного характеру. Це визначає конфліктну сутність правоохоронної та правозастосовчої діяльності. Тому психологічна підготовка до дій в конфліктогенних умовах професійної діяльності має сприяти усуненню цих проблем і впливає на зміни особистості правоохоронців.

Отже, конфліктологія – це сучасний вид теоретичної, практичної і прикладної дисципліни, мета якої підготувати правоохоронців до подолання психологічних труднощів професійної діяльності в конфліктних умовах, сформувати в них уміння і навички попереджати та вирішувати конфлікти і тим самим забезпечити успішне вирішення завдань, що стоять перед ними.

Основними завданнями конфліктології є:

1.На рiвнi знань ознайомити студентів з:

історичними витоками та методологічними принципами становлення конфліктології як науково-прикладної дисципліни, психологічним змістом, класифікацією, структурою й динамікою конфліктів;

системою науково обґрунтованих напрямів прикладного вивчення, аналізу й оцінки соціальної ролі конфліктів, а також методів і засобів їх вирішення;

специфічними чинники виникнення й перебігу конфліктів у правоохоронній діяльності, у тому числі в оперативно-розшуковій, слідчій та управлінській діяльності.

2.На рiвнi умінь i навичок озброїти студентів:

уміннями здійснювати аналіз конфліктів, діагностувати їх розвиток у конструктивному або деструктивному напрямі;

психологічними методами і засобами розвʼязання конфліктів, у тому числі стосовно диференційованих сфер правоохоронної діяльності (конфлікти загального характеру, а також в оперативно-розшуковій, слідчий та управлінській діяльності);

162

уміннями здійснювати самоаналіз і самооцінку, контролювати та коригувати власні психічні стани у конфліктних ситуаціях професійного характеру.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Форма підсумкового контролю – залік.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1.Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навчальний посібник. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 106 с.

2.Анцупов А.Я., Баклановский С.В. Конфликтология в схемах и комментариях. – СПб.: Питер, 2005. – 288 с.

3.Богданов Е.И., Зазыкин В.Г. Психология личности в конфликте: Учеб. пособие, 2 изд. – СПб.: Питер, 2004. – 224 с.

4.Ващенко І.В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення в органах внутрішніх справ. Монографія. – Харків: "ОВС",

2002. – 256 с.

5.Головко М.Б. Професійно-психологічні детермінанти ефективної взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів у процесі розкриття і розслідування злочинів // Право і суспільство. Науковий журнал. – Дніпропетровськ, 2010. – Вип.6. – С. 247-252.

6.Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем", ЭКМОС, 2000. – 136 с.

7.Дмитриев А.В. Социальный конфликт: общее и особенное. – М.:

Гардарики, 2002. – 526 с.

8.Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. – Київ: Наукова думка, 1996. – 190 с.

9.Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Питер, 2001. – 399 с.

163

10.Калинин И.В. Психология внутреннего конфликта человека. Учеб. пособие / Под ред. Ю.А. Клейберга. – Ульяновск: УИПКПРО, 2003. – 164 с.

11.Конфліктологія: Навч.-метод. посіб./ Д.О. Александров, Б.І. Бараненко, Л.І. Казміренко та ін.; За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: НАВСУ, 2003. – 144 с.

12.Леонов Н.И. Конфликты и конфликтное поведение. Методы изучения. Учеб. пособие. – СПб.: Питер, 2005. – 240 с.

13.Лурия А.Р. Природа человеческих конфликтов: объективное изучение дезорганизации поведения человека / Под общ. ред. В.И. Белопольского. – М.: Когнито-Центр, 2002. – 527 с.

14.Любимова Г.Ю. Психология конфликта. – М.: Пед. Общ. Россия, 2004. – 160 с.

15.Мериманова М.С. Конфликтология. – М.: Изд. центр "Академия", 2003. – 320 с.

16.Прибутько П.С., Михайленко Р.В., Дубчак Л.М. та ін. Конфліктологія:

навч.посіб. – К.: КНТ, 2010. – 136 с.

17.Регнет Э. Конфликты в организациях. Формы, функции и способы преодоления. – Харьков: Изд-во Института прикладной психологии, 2005.

– 396 с.

18.Рубин Дж., Пруйт Д. Ким Хе Сунг. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение / Пер. с англ. – СПб:. Прайм-еврознак, 2002. – 352 с.

19.Светлов В.А. Конфликт: модели, решения, менеджмент. – СПб.: Питер,

2005. – 540 с.

20.Современная конфликтология: пути и средства содействия развитию демократии, культуры мира и согласия // Тезисы докладов и выступлений на ІІ Международном конгрессе конфликтологов. – СПб.: Наука, 2004. – 329 с.

21.Хасан Б.И., Сергоманов П.А. Психология конфликта и переговоры: Учеб. пособие. – М.: Изд. Центр. "Академия", 2004. – 192 с.

22.Юридична психологія. Підруч. Для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак. / В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєв та ін. За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. – Київ: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. – 352 с.

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ І СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Конфліктологія: історія і сучасний стан розвитку науки. Психологічна характеристика конфлікту

Лекція – 2 години Семінар – 2 години

1.Конфліктологія: історія розвитку та сучасний стан.

2.Обʼєкт, предмет та галузі конфліктології.

3.Поняття та функції конфлiкту. Види та причини конфліктів.

164

4.Профілактика та управління конфліктами.

Література

2, 6-8,11-16, 19-21

Тема 2. Конфліктна сутність правоохоронної діяльності

Лекція – 2 години Семінар – 2 години

1.Чинники, що спричиняють конфлікти в правоохоронній діяльності.

2.Класифікація конфліктів у діяльності правоохоронців та їх причини.

3.Профілактика та шляхи вирішення конфліктів у правоохоронній діяльності.

Література

1, 4, 5, 11, 16, 17, 21, 22

Тема 3. Особистісні конфлікти та їх прояви в правоохоронній діяльності

Лекція – 2 години Семінар – 2 години

1.Поняття та причини особистісних конфліктів правоохоронців.

2.Основні психологічні концепції природи внутрішньоособистісного конфлікту.

3.Основні моделі та засоби вирішення особистісних конфліктів.

Література

3, 4, 8, 10, 11, 13, 19

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ

1.Історія становлення конфліктології та сучасний стан розвитку науки.

2.Основні етапи розвитку конфліктології.

3.Обʼєкт, предмет та галузі конфліктології.

4.Методи конфліктології.

5.Поняття конфлікту та характеристика його структури.

6.Необхідні та достатні умови виникнення конфлікту.

7.Конфліктна ситуація, інцидент, конфлікт.

8.Класифікація конфліктів: види та загальна характеристика.

9.Психологічні підходи, що пояснюють причини виникнення конфліктів.

10.Пізнавальний, емоційний та вольовий компоненти конфлікту.

11.Функції конфлікту.

12.Динаміка конфлікту: основні етапи, фази, цикли.

13.Основні моделі поведінки особистості у конфліктній взаємодії.

14.Стратегії поведінки особистості в конфлікті та їх характеристика.

15.Типи конфліктних особистостей.

16.Загальна характеристика конфліктів у правоохоронній діяльності.

165

17.Класифікація конфліктів у правоохоронній діяльності.

18.Причини міжособистісних конфліктів у правоохоронній діяльності.

19.Наслідки конфліктів в правоохоронній діяльності.

20.Типи внутрішніх конфліктів в правоохоронній діяльності.

21.Типи "важких осіб", до яких належать окремі правознавці.

22.Що необхідно зʼясувати, щоб прогнозувати і попереджувати конфлікти.

23.Заходи та напрями профілактики конфліктів в правоохоронній діяльності.

24.Методи вирішення конфліктів в правоохоронній діяльності.

25.Поняття особистісного конфлікту та особливості його структури.

26.Мотиваційні, когнітивні та рольові особистісні конфлікти правоохоронців.

27.Ситуативні і характерологічні передумови виникнення особистісних конфліктів.

28.Основні психологічні концепції, що пояснюють причини та способи прояву особистісних конфліктів.

29.Проблема особистісного конфлікту в поглядах Зиґмунда Фрейда.

30.Теорія комплексу неповноцінності Альфреда Адлера, що пояснює виникнення та способи прояву особистісних конфліктів.

31.Вчення про екстраверсію та інтроверсію Карла Юнга, що пояснює виникнення особистісних конфліктів.

32.Концепція "екзистенціальної дихотомії" Еріха Фрома, що пояснює виникнення особистісних конфліктів.

33.Теорія психосоціального розвитку Еріка Еріксона, що пояснює виникнення та способи прояву особистісних конфліктів.

34.Мотиваційні особистісні конфлікти за Куртом Левіном.

35.Концепція базової тривоги Карен Хорні, що пояснює виникнення та способи прояву особистісних конфліктів.

166

ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

В умовах розвитку ринкових відносин систему менеджменту активно впроваджують на українських підприємствах. Підприємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає можливість досягти стрункої побудови організації, зменшити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля усіх працівників на досягненні поставлених цілей. В організаціях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації – менеджерів. Саме ці категорії працівників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху у конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Управління організацією, яке побудоване на засадах сучасного менеджменту, характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, з іншого – високою динамікою позитивних змін.

Мета курсу: формування у студентів сучасного управлінського мислення та системи спеціальних знань у галузі менеджменту, розуміння концептуальних основ системного управління організаціями; набуття умінь аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища, а також прийняття адекватних управлінських рішень. Для забезпечення останнього курс "Основи менеджменту" передбачає можливість ознайомлення із конкретними ситуаційними завданнями, за допомогою яких демонструється як здійснюється на практиці аналіз та управління певними подіями в суспільстві.

Предмет курсу: вивчення навчальної дисципліни є дослідження уявлень про сутність і значення менеджменту та вироблення основних установок щодо використання функцій, методів і міжнародної практики менеджменту в юридичній діяльності.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

знати:

поняття і зміст менеджменту, управління; предмет, метод, принципи, функції менеджменту;

суть управлінських явищ та процесів;

зміст основних понять, категорій, законів менеджменту;

значення розвитку форм господарювання;

сутність методів менеджменту ті їх використання в практичній діяльності;

вміти:

правильно застосовувати свої знання в юридичній практиці;

планувати та організовувати діяльність керованих систем або осіб;

приймати управлінські рішення, використовувати інформативнокомунікаційні системи та ефективні методи керівництва;

аналізувати та пояснювати економічні явища й процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

167

Управління – це цілеспрямована дія на обʼєкт з метою змінити його стан або поведінку у звʼязку зі зміною обставин.

Менеджмент – це цілеспрямований вплив на коллектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Закони менеджменту – це "оптимізовані з урахуванням мінливості та перспектив розвитку зовнішнього середовища (сталі та незаперечні) ((канони, постулати, правила,....)) норми управління організаціями". Менеджмент ґрунтується на таких законах: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

Підприємець – це людина такого типу, яка готова йти на ризик, схильна до новаторства, примноження багатства; регулює створення чого-небудь нового, яке має цінність; бере на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення від своїх досягнень.

Менеджер – це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науковотехнічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на конʼюнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Рівні управління – це ієрархія управлінських посад: найвищий рівень управління – інституційний: директор та його заступники, президент та віцепрезиденти тощо; середній рівень управління – управлінський: начальник відділу, декан тощо; найнижчий рівень управління – технічний: начальник дільниці, старший майстер тощо.

Організації – це групи людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

Формальні організації – це групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо.

Неформальна організація – це група працівників, яка формується спонтанно на засадах соціальної взаємодії (за спільністю інтересів, потреб чи уподобань) та, як правило, входить до складу формальної організації. Прикладами неформальних організацій можуть бути групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів тощо.

Формальні групи – створюються за бажанням керівника у результаті вертикального та горизонтального поділів праці з метою виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей.

Неформальні групи – створюються спонтанно на засадах соціальної взаємодії.

168

Фактори внутрішнього середовища організації – це основні внутрішні змінні організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси), які впливають на її діяльність із середини.

Фактори зовнішнього середовища організації – це рушійні сили, що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності), непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини).

Функції менеджменту – це відокремлені види управлінської діяльності (трудові процеси у сфері управління), які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Планування – це вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.

Стратегія – це напрям розвитку організації, який відображений у комплексному плані, що призначений для здійснення її місії та досягнення цілей. Стратегії класифікують за такими ознаками: ієрархією, функціональним спрямуванням, термінами реалізації, стадіями економічного розвитку, напрямами можливого розвитку, місцем організації у конкурентній боротьбі, ступенем глобалізації, "наступальними діями", характеристиками виробничогосподарської діяльності, галузевою орієнтацією, експортно-імпортною політикою тощо.

Місія – це чітко виражена причина існування організації, яка може охоплювати такі напрями: турботу про працівників; турботу про виробництво; політику зростання та фінансування фірми; технології, які використовуватимуться у виробництві; методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків; задоволення потреб споживачів; публічне проголошення переконань та цінностей тощо.

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи).

Організування – це вид управлінської діяльності, який відображає створення структури управління організацією.

Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові тощо) і спрямувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань. Повноваження делегують посаді, а не особі.

Відповідальність – це покладений на посадову особу обовʼязок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їхнє позитивне вирішення.

Делегування – це передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їхнє виконання.

Організаційна структура управління – це впорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їхні взаємозвʼязки та дають змогу керувати організацією.

169

Мотивування – це вид управлінської діяльності, який забезпечує спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.

Потреба – це відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь. Винагорода – це те, що людина вважає цінним для себе та прагне отримати

за затрачені зусилля та виконану роботу.

Форма оплати праці – це спосіб оплати праці працівників, основою якого є ідея стимулювання процесу та певних результатів трудової діяльності (продуктивності праці, використання робочого часу, зменшення собівартості, збільшення прибутку тощо). Розрізняють відрядну, почасову, комбіновану (почасово-відрядну), комісійну.

Контролювання – це вид управлінської діяльності щодо забезпечення процесу, за допомогою якого керівництво організації визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрями здійснення необхідних коректив.

Регулювання – це вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі за допомогою розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів.

Методи менеджменту – це способи і прийоми впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). Методи менеджменту класифікують за ознаками: напрям впливу, спосіб урахування інтересів працівників, форма впливу, характер впливу. Поділяються на економічні, адміністративні, технологічні та соціально-психологічні.

Управлінське рішення – це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту, за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану.

Оптимізація управлінських рішень – вибір найефективнішого варіанта рішення із можливих альтернатив (тобто раціонального рішення)

Комунікації – це обмін інформацією, її змістом між двома і більше людьми (працівниками).

Комунікаційний процес – це процес обміну інформацією між двома і більше людьми, працівниками з метою вирішення певної проблеми.

Керівництво – це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їхню трансформацію в управлінські рішення за допомогою використання комунікацій.

Лідерство – це здатність за рахунок особистих якостей здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації.

Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей.

Вплив – це будь-яка поведінка одного працівника (наприклад, керівника), яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття тощо іншого працівника (наприклад, підлеглого).

170