3.2.2. Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - це суб'єкти позовного провадження, які вступають або залучаються до участі у справі по спору між сторонами на стороні позивача або відповідача у зв'язку з тим, що ухвалене рішення може вплинути на їхні права та обов'язки щодо однієї зі сторін.

РИСУНОК 4 відсутній (дивись підручник)

Рис. 4. Порядок вступу у процес третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору між сторонами.

Третя особа без самостійних вимог не бере безпосередньої участі від власного імені у спірних відносинах між сторонами, про це свідчить той факт, що вона не користується процесуальними правами сторони, хоча виступає на стороні позивача або відповідача. Вона тільки пов'язана правовим зв'язком з однією із сторін. Треті особи без самостійних вимог здебільшого виступають на стороні відповідача, рідше - позивача.

Участь третіх осіб без самостійних вимог у процесі зумовлюється недопущенням ухвалення щодо останніх несприятливого для них рішення. Адже, користуючись комплексом процесуальних прав, передбачених у ст. 27 ЦПК, а саме беручи участь у судовому засіданні, вони можуть подавати докази, брати участь у їх дослідженні, подавати свої доводи, міркування, заперечувати проти доводів та міркувань інших осіб тощо та захищаючи свої власні інтереси допомагають тій особі, на чиїй стороні вони виступають, що зумовлено власними інтересами третьої особи.

Після пред'явлення регресного позову інтереси третьої особи та сторони, на чиїй стороні вона виступала, є протилежни- (ЧАСТИНА ТЕКСТУ ВІДСУТНЯ, ДИВИСЬ ПІДРУЧНИК)

та інтереси. На вирішення цього питання також поширюється дія таких принципів цивільного процесу, як безпосередність, законність. Крім того, законодавець наділяє їх комплексом прав, які безпосередньо стосуються їхньої процесуальної діяльності щодо доказування, а саме: вони можуть подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, висловлювати свої міркування, подавати свої доводи та цю процесуальну діяльність вони мають право здійснювати особисто і самостійно, тому що в її основі лежить оціночний фактор, який залежить від внутрішнього переконання цієї особи.

Сторони зобов'язані повідомити суд про третю особу без самостійних вимог, яка може вступити або бути залученою у процес між сторонами на боці позивача або відповідача Такий обов'язок зумовлюється тим, що у сторони за рішенням суду може виникнути право заявити вимогу до третьої особи (право регресу) або сама третя особа може заявити у такому випадку вимогу до сторони, оскільки третя особа без самостійних вимог належить до осіб, які беруть участь у справі, може заявляти клопотання, висловлювати свої міркування, доводи.

Однак це положення має декларативний характер, оскільки не передбачає певної відповідальності у разі невиконання такого обов'язку. Неповідомлення суду відомостей про наявність інтересів у спірних правовідносинах з боку третіх осіб може звільнити третю особу від відповідальності, і це положення слід було б вважати загальним.

У заяві про залучення третьої особи мають зазначатися відомості:

- ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження;

- підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

Заява може мати самостійний характер або відомості про третю особу можуть бути зазначені у позовній заяві - після відповідача, може бути усною, зробленою у попередньому судовому засіданні.

Суд має не тільки повідомити третю особу про справу, а й направити їй копію заяви про необхідність залучення її як третьої особи, а також копію позовної заяви та заперечення проти позову (ч. 1 ст. 120 ЦПК). Суд має встановити строк третій особі для вступу у справу або повідомити дату наступного судового засідання. Копія заяви про залучення третьої особи надсилається особам, які беруть участь у справі.

Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї, тобто її участь не є обов'язковою.

Згідно з принципом диспозитивності третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися із заявою про свою участь у справі.

Якщо ж особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, то фактично вони заперечують той охоронюваний законом інтерес, який мала захищати третя особа. Особливо це питання стосується третіх осіб без самостійних вимог на боці відповідача, оскільки таким чином відповідач заперечує можливість звернення з регресним позовом до третьої особи. Суд вирішує це питання залежно від обставин справи, шляхом постановлення вмотивованої ухвали.

Отже, загальний порядок передбачає можливість трансформації правового статусу третьої особи без самостійних вимог у третю особу із самостійними вимогами щодо предмета спору. Так, при розгляді первісного позову між позивачем та відповідачем та ухваленні рішення у цьому спорі воно може впливати на права третіх осіб. У такій ситуації третя особа без самостійних вимог може пред'явити позов до однієї чи обох сторін. Такі ситуації обумовлені нормами матеріального права. Наприклад, у справі, де вирішувалося питання про право на обов'язкову частку у спадщині одного із подружжя, були залучені до участі у справі інші спадкоємці першої черги як треті особи без самостійних вимог на боці позивача. Це пояснювалося тим, що обов'язкова частка у спадщині рахується з урахуванням кількості спадкоємців першої черги. Всього дітей у спадкодавця було троє, двоє з яких на момент відкриття спадщини також були непрацездатними і заявили свої вимоги щодо отримання ними обов'язкової частки у спадщині.

Тобто вони набули статус третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета позову - спадщини.

4. Умови об’єднання і роз’єднання позовів

4.1. Загальні умови об'єднання позовів

Пред'являючи позовну заяву позивач зразу може об'єднати у ній декілька позовних вимог, але при цьому повинні бути дотримані вимоги, які пред'являються до змісту та форми позовної заяви статтями 119, 120 ЦПК, а також вимоги, передбачені ст. 126 ЦПК, такі вимоги мають бути однорідними, пов'язаними між собою.

Вважаємо доцільним зупинитися на аналізі терміна, який застосовується законодавцем у цій нормі, - «вимоги, які пов'язані між собою», оскільки викладення цього положення таким чином не дає відповіді на запитання, які це саме вимоги. Слід виходити із предмета позову, тобто ці позовні вимоги мають виникати із одних правовідносин, тобто регулюватися одним нормативним актом, бути однорідними, але при цьому слід враховувати не тільки матеріальний критерій, а й процесуальний, що спільний їх розгляд є доцільним. Наприклад, позивач, пред'являючи позов про розірвання шлюбу у цій самій заяві (одній позовній заяві) може зазначити вимогу щодо визначення місця проживання дитини з ним, а також про стягнення аліментів. Отже, ці вимоги пов'язані між собою, оскільки випливають з одних сімейних правовідносин, регулюються одним нормативним актом - Сімейним кодексом, їх спільний розгляд є доцільним, оскільки питання місця проживання дитини та її утримання і виховання після розірвання шлюбу повинно мати пріоритетне значення для батьків.

У теорії цивільного процесу виділяють взаємозалежні позови.

У ст. 126 ЦПК закріплено правила об'єднання позовів (самостійних) у одне провадження та роз'єднання позовів.

Оскільки нині у ЦПК має місце нова стадія цивільного процесу - попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК), тому слід уточнити, що об'єднання позовів та їх роз'єднання може мати місце: під час відкриття, після відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК), на стадії попереднього судового засідання (ст. 130 ЦПК), на стадії підготовки справи до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК), під час судового розгляду (ч. 1 ст. 126 ЦПК).

Щодо умов об'єднання позовів, то вони визначені у ч. 1 ст. 126 ЦПК. Так, в одне провадження об'єднуються:

1) декілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) декілька однорідних вимог за позовами одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) декілька однорідних вимог за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Судова практика

1) До суду звернувся гр. Б. з самостійними позовами про виплату йому грошей за виконання облицювальних робіт на різ­них об'єктах (відповідно до різних договорів підряду), які були укладені з одним відповідачем - БМУ-2 тресту «Будівельник». Об'єднання таких позовів в одне провадження зумовлене їх однорідністю та суб'єктним складом - один і той самий позивач та один і той самий відповідач.

2) До суду звернувся гр. Б. з самостійними позовами про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті злочинних дій Іваненка, Петренка, Сидоренка. Тут має місце солідарна відповідальність. Однорідність вимог одного і того самого позивача до різних відповідачів.

3) Щодо третього випадку, то однорідні самостійні вимоги позивачів громадян Б., Ю., С. щодо виплати їм грошей як членам будівельної бригади згідно з одним договором підряду на виконання малярських робіт до одного і того ж самого відповідача - БМУ-2 тресту «Будівельник» можуть бути об'єднані в одне провадження, де позивачів буде декілька, а відповідач один.

Про об'єднання позовних вимог у одне провадження суддя постановлює ухвалу, яка за ст. 293 ЦПК не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, оскільки не перешкоджає подальшому руху справи.

Об'єднання позовів може бути як з ініціативи суду, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

4.2. Роз'єднання позовів

Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог (позовів) у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи. Наприклад, коли у одній позовній заяві мають місце вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, але суд вважає доцільним вжити заходів до збереження сім'ї, тобто надати подружжю 6-місячний строк для примирення. Щодо аліментів, то батько не заперечує проти їх стягнення, а мати наполягає на їх виплаті. Тому суд може роз'єднати вимоги про розірвання шлюбу та вимоги про стягнення аліментів у два окремих провадження. Щодо позову про розірвання шлюбу надати сторонам строк для примирення, а щодо аліментів - ухвалити рішення про їх стягнення.

У ст. 126 ЦПК йдеться про об'єднання та роз'єднання позовів. На практиці виникають спірні питання щодо правильного розуміння редакції цієї норми. У ній йдеться про об'єднання самостійних первісних позовів та роз'єднання первісного позову, який складається із окремих вимог (самостійних позовів) на окремі провадження. У судовій практиці мають місце випадки, коли роз'єднуються в окремі провадження первісний позов та позов третьої особи із самостійними вимогами чи зустрічний позов. Такі дії є неправильними, оскільки позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору між сторонами є відносно самостійним та виникає на базі первісного позову. Аналогічна ситуація має місце і з зустрічним позовом.